Особливості та методичні передумови формування загального поняття про іменник, етапи вивчення іменника у початковій школі. Окреслення граматико-стилістичної роботи при вивченні іменника. Організація, зміст та перевірка експериментального дослідження.
ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. Лінгводидактичні основи вивчення іменника 1.1 Сутність та лексико-граматичні ознаки іменника 1.2 Система вивчення іменника у початкових класах РОЗДІЛ 2. Методичні передумови формування понять про іменник на уроках рідної мови 2.1 Організація і зміст експериментального дослідження 2.2 Перевірка експериментального дослідження ВИСНОВОК СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ ВСТУП Подальше входження України у світовий освітній простір супроводжується суттєвими змінами в педагогічній теорії і освітній практиці. Основна засада, на якій «ґрунтується загальна орієнтація навчальної та виховної роботи - скерованість на розвиток особистості» [29, 3]. Такий підхід потребує перегляду змісту початкової освіти та пошуку нових педагогічних технологій. Це дасть змогу уникнути авторитарних способів передачі знань учням, оскільки суб’єктами пізнання вони можуть стати лише тоді, коли освіта для них стане життєвою потребою. Провідна мета початкового етапу навчання української мови полягає насамперед у мовленнєвому розвитку школярів. Відповідно до Державного стандарту початкової загальної освіти «українська мова як навчальний предмет будується за такими трьома змістовими лініями: мовленнєвою (комунікативною), лінгвістичною (мовною), соціокультурною, які прони-зуються діяльнісною» [19, 2], що і забезпечує формування практичних вмінь й навичок, передбачених програмою з мови. Мовною (лінгвістичною) основою формування в учнів початкових класів умінь зв’язно висловлюватися є «вивчення функціонування мовних одиниць у складі зв’язного висловлювання (тексту)» [38, 47]. Цьому сприяють різні вправи і завдання на спостереження, вибір, заміну мовних явищ. Так, К.Д. Ушинський наголошував, що «уміння бачити предмет з різних боків, у різних ракурсах, ситуаціях є надзвичайно важливим для особистості» [4, 12]. Дидактичні дослідження [4; 16; 26; 40; 48 та ін.] показують, що на початковому етапі навчання цю важливу якість можна розвинути у всіх дітей, здійснюючи роботу з розвитку мовлення, причому не лише на спеціально відведених уроках, а й у процесі вивчення фонетичного, орфографічного, граматичного та лексичного матеріалу. У їхніх працях знаходимо визначення основних критеріїв розвивального навчання, характеристику факторів, які забезпечують інтелектуальний розвиток молодших школярів, аргументовану оцінку готовності учнів до оволодіння прийомами мовленнєвої діяльності. Цей рівень досягається в результаті вирішення тих завдань, які дитина не може виконати самостійно, але може розв’язати з допомогою вчителя, у процесі колективної діяльності всього класу. У рамках мовленнєвої діяльності мовленнєва дія співвідноситься з поняттям «уміння», яке психологи та дидакти (Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, І.Я. Лернер та ін.) розглядають як здатність учнів свідомо виконувати певну діяльність шляхом творчого використання знань у знайомих чи нових умовах [38, 47]. Якщо вчені займались питаннями навчання молодших школярів будувати зв’язні висловлювання загалом, то питанням вживання іменників у системі розвитку мовлення і збагачення словникового запасу учнів конкретно не займався ніхто і вони залишились нерозв’язаними. Методи дослідження: теоретичні: аналіз та узагальнення наукової інформації з проблеми дослідження; аналіз, синтез, узагальнення і систематизація теоретичних та практичних даних; моделювання у процесі виконання вправ; практичні: спостереження за навчально-виховним процесом; бесіди з вчителями, учнями початкових класів; виконання вправ на вироблення вмінь і навичок в учнів; проведення цікавих завдань-ігор на виявлення знань про іменник. РОЗДІЛ 1. Лінгводидактичні основи вивчення іменника 1.1 Сутність та лексико-граматичні ознаки іменника У морфологічну структуру мови в її широкому розумінні входять парадигми відмінюваних частин мови (іменників, прикметників, займен-ників, числівників і дієслів) та морфемна структура усіх частин мови, тобто всіх класів слів, як змінних, так і незмінних. Іменник називає предмет і відповідає на питання хто? що?. Власна назва дається окремому предметові, щоб відрізнити його від інших подібних: Григорій, Куценко, Київ, Дніпро, «Вечірній Київ», Конгрес української інтелігенції, Юпітер, Чумацький Шлях. Назви істот поділяються на: а) назви осіб (тобто назви людей за різними ознаками, назви міфологічних істот, персонажів тощо): продавець, токар, прибиральниця, помічник, Михайло, Шевчук; лісовик, Перун, Дажбог, Мавка, Мальований Стовп - відповідають на питання хто?; б) назви тварин (тобто назви всіх представників тваринного світу, включаючи й найпростіших): слон, кит, корова, свиня, ластівка, карась, метелик, червяк, мікроб - відповідають переважно на питання що?. Для назв молодих осіб за ознакою батька використовуються: для осіб чоловічого роду - суфікси -енк(о), -чук, -ич (коваленко, ткаченко, ковальчук, бондарчук, королевич, княжич), для осіб жіночого роду -івн(а) (ковалівна, королівна) [53, 101]. Наприклад: Ясна зала вся світлом палає (Леся Українка). Будуючи речення зі збірними іменниками, треба особлив
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
