Метафоричність романів В. Скотта - Курсовая работа

Вступ Актуальність теми курсової роботи. Роман - це універсальний жанр, який здатний відтворити найширше коло життєвих явищ, порушувати кардинальні проблеми духовного, морально-етичного, екзистенційного, соціального, суспільного, метафізичного планів, створювати цілісні картини життя, сповнені складних перипетій і суперечностей, глибоко й всебічно досліджувати людські характери в їх становленні й розвитку, в найрізноманітніших зв’язках зі світом. Роман, за влучним спостереженням М. Бахтіна, має справу лише з «неготовою, невизрілою, що перебуває у становленні, дійсністю, з її постійною переоцінкою і переосмисленням». Роман не має твердо усталеного канону. Вальтер Скотт по праву вважається творцем історичного роману на Заході. Він творив в перехідну історичну епоху, коли помітно зріс в середовищі романтиків інтерес до минулого. Новаторство його в літературі ХІХ ст. полягало в тому, що ним були вироблені принципи історичного методу, що дозволяв створювати захоплюючі, звільнені від надмірної архаїзації мови і такі, що разом з тим сповна передають своєрідність і характерні риси описуваної епохи, романи. Естетична рухомість цієї форми, нові аспекти романного мислення спонукають науковців ще й ще повертатися до історії становлення роману, з’ясовувати його сутність. Тематична спрямованість, жанрово-стильові та образно-мовні особливості значного масиву романістики досліджуються у працях А.В. Дружиніна, Е.І. Клименко, Д.М. Урнова, М. Левченка, Б. Мельничука. Цінні висновки про особливості романів Вальтера Скотта містять праці Д. Дайчес, В.П. Майкова, В.Г. Белінського, А.А.Єлістратова та інших. Завдання курсової роботи обумовлені її метою: виявити та опрацювати фахову літературу з теми курсової роботи; розкрити новаторство творчого методу В. Скотта; дати загальну характеристика романів В. Скотта; розкрити співвідношення історії і вигадки в романах Вальтера Скотта; охарактеризувати проблематику роману «Айвенго»; дослідити роль метафори у створенні історичної епохи роману «Айвенго». Історичні хроніки Шекспіра осягали національну історію, але на рівні «історії королів», Скотт перевів історичних особистостей у площину фону, а на авансцену подій вивід вигаданих персонажів, на долю яких має вплив боротьба між стариною й новизною, зміна епох. Як пише Б. Реізов, «в романах Скотта, мабуть, вперше в європейській літературі зявився на сцені народ: не окремі більш менш видатні особи «простого звання», а цілі групи, натовпи народу. Його герої - це не обєкти опису і аналізу, а субєкти дії, що самовиявляються у власному слові і вчинку, в драматичному зіткненні пристрастей. Поняття епохи, що розробляється Скоттом, далеко не співпадає з тим, яке існувало в «королівській» історіографії. Слова ці не здавалися ні перебільшенням, ні порожньою похвалою тим, хто вступав на літературний терен в першій половині XIX в. Головні герої, також, як і традиційний happy end, завжди втілюють авторський моральний ідеал і відповідають особливостям романтичного суб’єктивізму.