Механізми трансферу технологій на національному та міжнародному рівнях - Контрольная работа

ЗМІСТ Вступ Механізми трансферу технологій на національному та міжнародному рівнях Висновки Література Вступ Відомо, що на сучасному етапі розвитку світового господарства підвищення конкурентоспроможності національної економіки можливе лише за рахунок її технологічного переоснащення та підйому наукомістких галузей виробництва, що створюють високу додану вартість. У сучасній науковій літературі аналізуються різні аспекти науково-технологічної політики. Проте, на нашу думку, потребують систематизації наукові положення щодо стимулювання трансферу технологій у контексті розвитку систем охорони інтелектуальної власності - важливого елемента трансформації технологічних укладів і становлення постіндустріального суспільства. У даній роботі викладено основні результати дослідження стосовно ролі систем охорони інтелектуальної власності у стимулюванні науково-технологічного розвитку розвинених країн, можливості використання основних методів та інструментів при вдосконаленні механізмів трансферу технологій в Україні. Механізми трансферу технологій на національному та міжнародному рівнях Процеси трансформації, інтеграції, рєгіоналізації та глобалізації національних господарських систем висувають нові імперативи й змушують переосмислити існуючі пріоритети в ефективному й гармонічному використанні факторів виробництва. Зокрема, прихильники теорії технологічного розриву повязують розвиток торгівлі між країнами з наявністю розходження в рівнях технологічного розвитку: розробка нової технології або нового технологічного процесу дає країнам тимчасову перевагу в боротьбі за експортні ринки, що буде діяти доти, поки іншими країнами не буде подоланий цей технологічний розрив. Науково-технологічне лідерство в міжнародному плані проявляється в розширеному експорті науково-технічних і інформаційних результатів (ліцензій, патентів), у нарощуванні вивозу готової продукції, у розширенні сфер науково-технічної і технологічної кооперації, забезпеченні високого рівня технологічного потенціалу. Інституціональна структура організації національного господарства з орієнтацією на пятий технологічний уклад визначається такими рисами: системний підхід до розробки нових процесів і продуктів; здатність визначати ключові області майбутнього технічного розвитку на макро- і мікрорівні; готовність до мобілізації значних обсягів ресурсів для реалізації стратегічних пріоритетів; розвинені горизонтальні інформаційні звязки всередині компаній та між ними; створення режиму найбільшого сприяння для реорганізації й самоорганізації науково-технологічного потенціалу; збереження вітчизняних застарілих технологій до моменту їхньої повної заміни; підтримка і стимулювання імпорту передових технологій; формування бази майбутньої технологічної структури економіки на основі створення нових і адаптації імпортованих технологій (методами заохочення попиту, інвестиційної й інноваційної активності, а також цільового заохочення конкретних галузей господарства й компаній); зміна системи оподатковування, експортно-імпортної політики для сприяння концентрації інвестиційного капіталу, освоєння нових технологій у переробних галузях; стимулювання фундаментальних і пошукових НДДКР через цільові субсидії, дотації, пільгові кредити, дослідницькі контракти, що забезпечують альтернативи науково-технічного розвитку [6, 42]. На міжнародному рівні трансфер технологій регулюється численними багатосторонніми угодами, які укладаються в рамках діяльності таких інституцій, як Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), Світова організація торгівлі (COT). Більшість розвинених країн, передусім США, посилюють охорону прав інтелектуальної власності як всередині країни, так і за кордоном за допомогою міжнародних угод, двосторонніх торговельних переговорів та міжнародних організацій. Умови передачі технологій у рамках міжнародної виробничої й збутової системи ТНК визначаються, виходячи із загальнокорпоративних інтересів. Це законодавство мало на меті полегшити використання результатів фінансованих урядом досліджень шляхом передачі права власності від держави університетам і іншим підрядчикам, які могли б потім ліцензувати інтелектуальну власність фірмам.