Міжнародно-правове регулювання інституту правонаступництва держав у міжнародному праві - Курсовая работа

У вітчизняній і зарубіжній міжнародно-правовій літературі науковцями використовується різноманітна термінологія для аналізу цього правового явища: правонаступництво, міжнародне правонаступництво, державне правонаступництво, міждержавне правонаступництво, правонаступництво субєктів міжнародного права та ін. "Правонаступництво держав означає заміну однієї держави іншою при несенні відповідальності за міжнародні стосунки будь-якої території" [28].Протягом існування інституту правонаступництва в міжнародному праві вчені виділяють декілька видів, зокрема: - універсальне (повне) правонаступництво - згідно з яким державу ототожнюють з юридичною особою, яка складається з єдності трьох елементів: території, населення і публічної влади. Яскравим прикладом виступає Росія, яка набула прав і обовязків СРСР в ООН саме як держава - продовжувачка Радянського Союзу [28, с.67].2.1 Правонаступництво держав по відношенню до міжнародних договорів відповідно до положень Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо міжнародних договорів 1978 року. Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 28 серпня 1978 року (до якої Україна приєдналася 17 вересня 1992 року (Постанова Верховної Ради України від 17.09.1992 року № 41)) (Конвенція) регулює правонаступництво держав лише стосовно договорів, що укладені в письмовій формі, і тільки лише між державами (ст. g) "повідомлення про правонаступництво" означає стосовно багатостороннього договору будь-яке повідомлення в будь-якому формулюванні і під будь-яким найменуванням, зроблене державою-спадкоємницею і яке висловлює згоду бути повязаною цим договором;. h) "повноваження" означають стосовно повідомлення про правонаступництво або до будь-яких інших повідомлень, передбачених цією Конвенцією, документ, що наданий компетентним органом держави і за допомогою якого одна чи декілька осіб призначаються представниками цієї держави з метою передачі цього повідомлення про правонаступництво або, залежно від випадку, цього повідомлення;.У 1967 році Комісія з Міжнародного права ООН (Комісія) почала роботу щодо питання правил правонаступництва стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів. У 1981 року Комісія подала до Генеральної Асамблеї ООН (ГА ООН) кінцевий пакет проекту статей на зазначену тему з рекомендацією, що ГА ООН слід призначити конференцію щодо вивчення цього проекту статей і прийняти конвенцію на їх основі. ГА ООН прийняла Резолюції 36/113 10 грудня 1981 року і 37/11 від 15 листопада 1982 року (54 голосами проти 11, 11 держав утрималися), якими відповідно було вирішено організувати Конференцію ООН щодо правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів у Відні з 1 березня по 8 квітня 1983 року.Щодо правонаступництва державної власності застосовуються норми міжнародного звичаєвого права, основні з яких кодифіковані у вищезгаданій Віденській конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р.У ст. 20 Віденської конвенції 1983 р. зазначено, що "державні архіви держави-попередниці" означають сукупність документів будь-якої давнини та різновиду, зроблених або придбаних державою-попередницею протягом її діяльності, що на момент правонаступництва держав належали державі-попередниці відповідно до її внутрішнього права і зберігалися нею безпосередньо або під її контролем як архіви з різною метою.Згідно зі ст. 33 Віденської конвенції 1983 р. з метою регулювання правонаступництва "державний борг" означає будь-яке фінансове зобовязання держави-попередниці стосовно іншої держави, міжнародної організації чи будь-якого іншого субєкта міжнародного права, що виникло відповідно до міжнародного права.На своїй 26 сесії (1974 рік) Комісія з міжнародного права ООН подала як частину доповіді Комісії на розгляд Генеральній Асамблеї ООН «Проект статей про громадянство фізичних осіб у звязку з правонаступництвом держав щодо договорів між державами» [36].