Зміст формування стратегій розвитку. Економічні пріоритети держав в умовах глобалізації. Система міжнародного регулювання світового господарства. Оцінка стратегій розвитку країн транзитивної економіки. Напрями макрорегіональних інтеграційних об’єднань.
«Міжнародні стратегії економічного розвитку» Реферат з дисципліни: «Політекономія» Зміст Вступ Розділ 1. Система міжнародного регулювання світової економіки Розділ 5. Специфіка економічних стратегій країн, що розвиваються Розділ 7. Стратегії макрорегіональних інтеграційних об’єднан Висновок Список літератури Вступ міжнародна стратегія економічна глобалізація Кожна країна має ідею перспективного розвитку національної економіки. Для її досягнення необхідно сформувати стратегію розвитку, тобто чітко визначити цілі й розробити ефективні методи їхньої реалізації. Стратегія являє собою, якої прагне досягнути політикум і суспільство країни, а також методи, способи реалізації мети. Грамотно сформульовані стратегічні цілі й успішне їх досягнення надають суттєвий поштовх в подальшому розвитку держави, у вирішенні важливих економічних і соціальних проблем. В умовах глобалізації відбувається дедалі зростаюча інтеграція національних економік в єдине ціле, в систему світової економіки. В цьому процесі особливо значною є роль міжнародних організацій і транснаціональних корпорацій. Насамперед, ця система функціонує за рахунок тих елементів національних стратегій, які безпосередньо повязані з міжнародними економічними відносинами: це політика в галузі зовнішньої торгівлі, валютно-кредитних відносин, міжнародного обміну технологіями тощо. В процесі розробки стратегій враховуються всі фактори, які уможливлюють досягнення стратегічних цілей: природно-ресурсний потенціал країни, виробнича база, галузева структура, трудові ресурси, науково-технічний рівень. Зміст поняття «стратегія економічного розвитку» Сучасна світова економіка розвивається в умовах дедалі зростаючого поглиблення міжнародного поділу праці, зміцнення й поширення інтеграційних процесів як на галузевому, так і на регіональному рівнях, інтернаціоналізації національних економік, прискорення процесу глобалізації. Намагання урядів окремих країн, що розвиваються, або країн з перехідною економікою повністю копіювати моделі найрозвиненіших країн чи виконувати всі пропозиції й вимоги таких міжнародних організацій, як МВФ, Світовий банк, Світова організація торгівлі, часто виявляються або неспроможними, або дають протилежний ефект. Найчастіше використовується таке визначення: «Стратегія - це плани вищого керівництва щодо досягнення довгострокових результатів відповідно цілям і завданням організації». Зарубіжні фахівці зі стратегічного менеджменту Г.Мінцберг, Б. Альстренд і Дж. Лемпел пропонують п’ять атрибутів економічної стратегії: стратегія - план, орієнтир, напрямок розвитку; стратегія - це принцип поведінки, дотримання певної моделі поведінки; стратегія - це позиція, тобто утворення найвигіднішого сполучення елементів економічної політики або бізнесу; стратегія - це перспектива, тобто основний спосіб дії організації або теорія бізнесу; стратегія - це засіб, маневр, за допомогою якого можна перехитрувати конкурента. Далі розробляється механізм реалізації стратегічної мети, тобто виявляються заходи уряду по регулюванню економіки в основних її сферах, створюються необхідні інститути, фонди, залучаються (в разі необхідності) іноземні й міжнародні кошти для вирішення тих чи інших стратегічних завдань. Тому навіть найталановитіші розробітники стратегії найрозвинутіших країн мусять зважати на резонанс, який вона матиме серед іноземних партнерів їх країни, міжнародних організацій, ТНК, політичних кіл наймогутніших країн. Оскільки національні економіки є елементами системи світового господарства, вони залежать одна від одної і взаємно впливають одна на одну; кожній системі притаманна взаємодія і взаємозалежність її елементів. В процесі інтернаціоналізації економіки здійснюється зближення національних стратегій, вони набувають багатьох спільних рис, зокрема, в механізмі досягнення цілей. Але й внутрішня економічна політика держави формує хоч і опосередковано, міжнародний аспект національної стратегії (наприклад, впливаючи на темпи економічного зростання, галузеву структуру народного господарства, рівень цін на товари та послуги, ємкість внутрішнього ринку тощо). Так виникло світове господарство на зламі ХІХ й ХХ століть. В залежності від забезпеченості тими або іншими факторами уряд країни розробляє свою економічну стратегію. Проте в умовах науково-технічного прогресу й інтенсифікації виробництва друга група факторів має набагато більше значення. Цей показник розраховується двома способам: 1) як частка вартості виробленої продукції чи послуг у ВВП; 2) як частка зайнятих у галузі відносно усіх зайнятих в народному господарстві. На аграрній стадії сьогодні залишилося небагато країн; це, як правило, найменш розвинуті країни, переважна частина яких знаходиться в Африці та в Азії. Наприклад, частина сільського господарства у ВВП складає: в Центральноафриканській Республіці - 55%, Ліберії - 77%, Малі - 45%, Мозамбіку - 28,8%, Сомалі - 65%, Танзанії - 41,6%, Непалі - 33%, Ефіопії - 42,9%, М’янмі - 43%, Республіці Чад - 50,5%, Гвінеї-Бісау - 62%. З другої половини ХІХ століття б
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
