Поняття, сутність та особливості естетики як науки, основні напрями її впливу на суспільну свідомість та мораль. Основоположні засади та керівні ідеї розвитку та функціонування духовного життя суспільства. Основні шляхи підвищення рівня естетичних знань.
Зміст Вступ Розділ 1. Загальна характеристика естетики як науки про пізнання 1.1 Поняття, сутність та особливості естетики як науки 1.2 Основні напрями впливу естетики на суспільну свідомість та мораль 1.3 Основоположні засади та керівні ідеї розвитку та функціонування естетики як науки у сучасному українському суспільстві Розділ 2. Становлення основних естетичних знань та приписів у сучасному українському суспільстві 2.1 Взаємозв’язок естетики з іншими науками філософського циклу 2.2 Естетика та релігійні вчення: спільні та відмінні риси Розділ 3. Місце та роль естетики в духовному житті України на сучасному етапі її розвитку 3.1 Низький рівень естетичних знань та уявлень як основна причина деградації суспільства 3.2 Основні шляхи підвищення рівня духовних та естетичних знань в сучасному українському суспільстві як необхідна передумова розвитку соціально-правової держави Висновки Список використаних джерел Вступ Естетика (від грецького - відчуваючий, чуттєвий), філософська наука, яка вивчає сферу естетичного як специфічні прояви цілісного відношення між людиною і світом і область художньої діяльності людей. Категорії естетики розкриваються як своєрідний прояв естетичного освоєння світу в кожній з областей суспільного буття, людського життя - у виробничо-трудовій і суспільно-політичній діяльності, у відношенні до природи, в культурі і побуті тощо. У визначенні категорій естетики присутня як об’єктивна, так і суб’єктивна сторона естетичного освоєння. Якщо до об’єктивної можна віднести наукове мислення, що опирається на загальні логічні закони і форми мислення, то суб’єктивна сторона - це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали. Щоб визначити, прекрасно щось чи ні, ми співвідносимо представлення не з об’єктом за допомогою розуму заради пізнавання, а із суб’єктом і його почуттям чи задоволення невдоволення за допомогою уяви. Сюди, в цей світ, включають все те, що пов’язане із людською виробничою діяльністю та її технологіями, витвори мистецтва, обряди, культи, церемонії як світського, так і релігійного характеру, досягнення людей в галузі пізнання та розвитку форм розумної поведінки та ін. Проте не виникає сумніву в тому, що сутність культури сягає значно глибших речей, а саме - творчих можливостей людини, що так чи інакше зосереджені в явищах духовного плану. Але в етиці та естетиці йдеться саме про духовний вибір, духовні рішення та орієнтири. Люди, що мали справу із мистецькою діяльністю, чудово знають, як складно створити щось дійсно своє та оригінальне; як правило, різного роду обставини «збивають» майстра на якісь шаблони, загальноприйнятні взірці та вирішення. Щось схоже ми знаходимо й в думках Ф. Ніцше, який вважав, що будь-які обмеження життя постають його послабленням, тому життя - поза мораллю. Наприклад, якщо в нас немає єдиної міри для вимірювання розмірів тіл, то ми не зможемо виправдано судити про відмінності кожного з них за розмірами, якщо не існує єдиних правил для певних спортивних змагань, то ми не зможемо порівнювати їх між собою та робити висновки щодо унікальності та оригінальності певних спортивних досягнень. Значить, цим сферам знання належить центральне, провідне місце в духовній культурі людства. Скажімо, Ф. М. Достоєвський, зображуючи в своїх творах революціонерів, чітко фіксував їх своєрідний ідейний егоїзм, їх моральну хворобливість, і врешті передрікав величезні людські жертви, які будуть результатами захоплення суспільства революційними настроями, що й відбулось. Тут виникають спеціальна теорія відносності, квантово-релятивістська фізика, утверджується метод «математичної екстраполяції» С. Вавілова, створюється теорія «Великого вибуху» (виникнення Всесвіту внаслідок вибуху первинної проторечовини, що перебувала в особливо стислому стані, через що Всесвіт весь час розширюється і «роздувається»). Її основними компонентами є емпіричні знання про світ, народна творчість (художня самодіяльність, ремісництво, народні промисли, технічне конструювання без спеціальних знань і спеціального обладнання, віршування «для душі», гра на музичних інструментах і т. п.) та суспільна психологія. Громадська думка регулює поведінку індивідів, соціальних груп та інститутів, підтримує певні норми відносин між людьми. Ідеологія (грец. ідея, слово, поняття, вчення) - система поглядів та ідей (філософських, релігійних, політичних, Правових, моральних, естетичних, наукових), в яких усвідомлюються і оцінюються ставлення людей до дійсності та одне до одного, соціальні проблеми і конфлікти; визначається мета (програми) соціальної діяльності щодо закріплення чи зміни (розвитку) суспільних відносин. Разом з тим через усі зміни і суперечності в політичній свідомості закономірно пробиває дорогу об’єктивна історична тенденція, сформульована ще Н. Макіавеллі: «мета політики - благо народу і могутність держави». Інше уявлення про естетичне склалося у послідовників суб’єктивного ідеалізму (Б. Кроче, Н. Гартман, Ж. Поль та ін.), які визнавали, що дійсність є естетично нейтральною, а свого естетичн
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
