Безпека людини в умовах громадянського суспільства. Особливості людського виміру безпеки в умовах глобалізаційних мирових процесів. Основні принципи, характерні у ставленні до індивіда. Характеристика узагальненої схеми вирішення проблеми його безпеки.
У сучасних умовах реформування людині важко побачити контури майбутнього, знайти своє місце та зясувати власне призначення, віднайти оптимальні засоби для розвязання конфліктних ситуацій, визначити шляхи саморозвитку та безпеки. Держава мала гарантувати йому “природні і невідємні права”, в першу чергу - рівність, свободу, безпеку і власність Їх можна розцінювати як політичні гарантії з боку державі до особистої безпеки індивіда в суспільстві. Це сторона життєдіяльності суспільства і окремих індивідів, що перебуває поза сферою впливу політичних інститутів, директивного регулювання та регламентації державою. Вважалося, що за умови перемоги буржуазних суспільних відносин (утвердженням відносин приватної власності, вільного підприємництва, ринкової економіки) суспільство зможе перейти до стану, коли будуть подолані неупорядковані відносини між: індивідом і суспільством, індивідом і державою, суспільством і державою. Це означало, що уряд має упорядкувати все соціальне та економічне життя, зняти протиріччя між сімями, суспільними прошарками, між індивідом і суспільством в цілому.Таким чином, в методологічному плані узагальнена схема вирішення проблеми безпеки особи може ґрунтуватися на трьох базових елементах: інтереси - загроза - захист. Саме через призму реалізації та захисту інтересів індивіда (його прав і свобод) можуть і повинні розглядатися головна мета, цілі, завдання, принципи функціонування, в цілому, всі внутрішні параметри розвитку громадянського суспільства. Таким чином, оскільки з просторово-географічною взаємодією країн та народів повязана наявність трьох геополітичних рівнів безпеки - міжнародної, регіональної і безпеки окремо взятої держави , то в просторово-географічному плані безпека особи не може обмежуватися межами національної території.Важливими при розгляді проблем безпеки людини є поняття “загроза” та “небезпека”. Коли має місце очевидний намір (обіцянка) держави (групи держав), юридичних чи фізичних осіб нанести шкоду правам і свободам безпеці людини, його можна класифікувати, як загрозу безпеці людини. Аналіз загроз та небезпек для особи передбачає виявлення джерел загроз та небезпек, їх класифікацію та прогноз тенденцій розвитку, ідентифікацію, визначення ступеня загрози (небезпеки) тощо.
Вывод
Таким чином, в методологічному плані узагальнена схема вирішення проблеми безпеки особи може ґрунтуватися на трьох базових елементах: інтереси - загроза - захист. Інтереси особи за своєю направленістю орієнтовані на забезпечення виживання та прогресивного розвитку і тією чи іншою мірою лідерства особи. Саме через призму реалізації та захисту інтересів індивіда (його прав і свобод) можуть і повинні розглядатися головна мета, цілі, завдання, принципи функціонування, в цілому, всі внутрішні параметри розвитку громадянського суспільства. При цьому особливе значення мають фундаментальні природні права людини (на життя, свободу, особисту недоторканість, рівність перед законом). Можна стверджувати, що це сукупність потреб, задоволення яких забезпечує саме існування і можливість життєдіяльності та прогресивного розвитку особи.
Незважаючи на майже очевидну раціональність і логічність такого підходу до вирішення проблеми безпеки людини, потрібно було не одне століття, щоб в кінці XXI ст. він знайшов свою практичну реалізацію в країнах розвинутої демократії. Так, політичний досвід XX ст. переконливо засвідчив згубність практичної реалізації двох найсуттєвіших різновидів сучасного історицизму, а саме: історичної філософії расизму (фашизму), з одного (правого) боку, та марксистської історичної філософії - з другого (лівого).
Точкою незмінного суспільства завжди є суспільне, колективне Ціле, а не індивіди, з яких воно складається. Суспільство цілковито визначає існування його членів, вони ж самі аж ніяк не визначають природи суспільства, в якому живуть. Правда, люди можуть думати і відчувати, але їх місце в суспільстві зафіксоване, а кінцевий результат фактично не залежить від того усвідомлюють вони це, чи ні.
Безліч індивідів переслідує власні корисливі цілі так, як вони їх розуміють. У своїй сумі вказані цілі можуть не збігатися з громадськими інтересами. Але це свобода відкритого громадянського суспільства. Вона може розчарувати в подальшому тих, хто її виборював. До того ж свобода, яка не виборена безпосередньо поколінням, яке її одержало, не завжди може бути адекватно ним оцінена та використана, воно часто не знає до ладу ні її цінності, ні як нею скористатися (як це ми деякою мірою спостерігаємо у сучасній Україні).
Таким чином, оскільки з просторово-географічною взаємодією країн та народів повязана наявність трьох геополітичних рівнів безпеки - міжнародної, регіональної і безпеки окремо взятої держави , то в просторово-географічному плані безпека особи не може обмежуватися межами національної території.Важливими при розгляді проблем безпеки людини є поняття “загроза” та “небезпека”.
Коли має місце очевидний намір (обіцянка) держави (групи держав), юридичних чи фізичних осіб нанести шкоду правам і свободам безпеці людини, його можна класифікувати, як загрозу безпеці людини. Це потенційна небезпека для людини.
Небезпека для людини - це практичні дії держави (групи держав), юридичних чи фізичних осіб щодо завдання шкоди правам і свободам людини, тобто процес практичного завдання шкоди безпеці людини. Таким чином, небезпека - це обєктивно існуюча і цілком реальна можливість негативної дії на людину, в результаті якої їй може бути спричинено яку-небудь шкоду, буде погіршено її стан, або в результаті чого її розвитку буде надана небажана динаміка (темпи, напрямки, форми розвитку тощо).
За розмахом та масштабами можливих наслідків загрози та небезпеки для людини можуть бути: глобальними, регіональними, національними, локальними, поодинокими, їх можна також класифікувати за сферами суспільного життя (за функціональними сферами їх виявлення).
Аналіз загроз та небезпек для особи передбачає виявлення джерел загроз та небезпек, їх класифікацію та прогноз тенденцій розвитку, ідентифікацію, визначення ступеня загрози (небезпеки) тощо. Джерела загроз (небезпек) можуть бути внутрішнього і зовнішнього походження. Це умови та фактори, які потенційно містять деструктивні, шкідливі якості, а за певних умов і реально проявляють ворожі безпеці людини (її правам та свободам) наміри або ж природу. Практика свідчить, що, як правило, при аналізі проблеми забезпечення безпеки людини в умовах закритого (тоталітарного) чи відкритого (громадянського) суспільства найчастіше розглядаються джерела загроз (небезпек) соціального походження та можливі організаційно-правові засади їх нейтралізації. У цілому ж для великої соціальної системи існує чотири види загроз: - загрози від помилок у визначенні цілей її подальшого розвитку;
- загрози з боку інших соціальних систем;
- загрози з боку внутрішніх складових системи (підсистем);
- загрози природного або стихійного характеру.
Їх джерела можуть бути різні. Це можуть бути процеси, що обєктивно розвиваються (нерівномірність економічного розвитку регіонів країни, відставання темпів росту економіки від потреб суспільства, недостатність природних або людських ресурсів, процеси урбанізації суспільства, процеси забруднення навколишнього середовища тощо), або процеси, викликані тими чи іншими соціальними діями, які виникають внаслідок гострих протиріч між державами, політичними і соціальними силами, які їх підтримують. Але основною загрозою для будь-якої особи за будь-яких умов є насильство у різних його проявах і формах, під яким розуміється: - застосування якимось класом (соціальною групою) різних форм примусу щодо інших класів (соціальних груп) з метою набуття чи збереження економічного або політичного панування;
- фізичні дії (тілесні пошкодження, побої) або психологічний вплив (загрози з боку однієї людини іншій).
Насильство як соціальне явище означає дискримінацію або обмеження прав і свобод особи, що створює загрозу безпеці людині і, врешті-решт, життю. Насильство проявляється в духовній сфері, у сфері політичного чи економічного життя.
Як приклад насильства в духовній сфері можна навести стан справ, який склався на телебаченні - основному джерелі інформації для більшості населення. Іде наполегливе і систематичне розтління населення, оскільки з телеекранів не сходять сцени насильства та вандалізму над особою. Дискримінація особи в політиці, наприклад, проявляється в обмеженні виборчих прав, перетворенні їх на чисту формальність. Насильство в економічній сфері (економічні інтереси особи) проявляється у сферах перерозподілу власності (державної, колективної) доходів. Це, нарешті, економічна незахищеність особи внаслідок масового безробіття. На безпеці особи позначається і криміналізація суспільства в цілому, свавілля властей та цінове свавілля монополістів (транспортників, звязківців, газовиків тощо). Саме вони диктують окремій людині, сімї, суспільству свої умови.
Размещено на
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
