Легалізація документів - Дипломная работа

Однією з умов побудови в Україні правової, соціально орієнтованої держави є її відкритість для світового співтовариства, що визначає важливість процесів практичного функціонування правових інститутів та європейських стандартів в різних сферах правового регулювання. У звязку з цим особливої актуальності набуває проблема законодавчого врегулювання, вироблення та удосконалення відповідних правозастосовчих механізмів легалізації документів для їх використання за кордоном та визнання документів іноземних держав на території України. Останнім часом у правовій науці та практиці склалися сприятливі умови для вивчення проблеми легалізації документів для дії за кордоном. Розвиток міжнародного співробітництва держав та його зміцнення у сучасному світі, утворення різного роду державних союзів та тенденція до їх відкритості стимулюють необхідність створення єдиного документообігу, визнання юридично значущого документа, виданого на території однієї держави діючого в повному обсязі на території іншої держави. Тема легалізації документів для дії за кордоном не є новою для сучасної правової теорії та практики, оскільки окремі її аспекти отримали фрагментарне висвітлення у наукових працях Г.В.Загальні засади необхідності підтвердження дійсності та юридичної сили документа, виданого в іноземній державі, визначено у статті 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р., де зазначається, що документи, видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором. Основним нормативно-правовим актом, що регулює порядок консульської легалізації документів в Україні, є затверджена наказом МЗС України від 4 червня 2002 року № 113 "Інструкція про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном" (далі - Інструкція) . Цей нормативно-правовий акт поділяється на 7 розділів, у яких зазначено перелік підстав і документів, які не підлягають легалізації та які не можуть бути легалізовані; визначено межі компетенції органів дипломатичної служби України з питань консульської легалізації; встановлено вимоги до офіційних документів, які приймаються на легалізацію; визначено порядок легалізації офіційних документів в Україні; визначено порядок легалізації офіційних документів за кордоном, а також порядок реєстрації легалізованих офіційних документів. Наявність неточностей і прогалин у регулюванні консульської легалізації документів для дії за кордоном зумовили необхідність надання додаткових розяснень офіційними компетентними органами, наприклад, розяснення міністерства юстиції України від 12.01.2011 "Консульська легалізація офіційних документів" містить часткову інформацію щодо проведення процедури консульської легалізації документів, виданих на території України, та окреслює низку додаткових вимог до документів, що подаються на консульську легалізацію. (далі - Постанова КМУ № 61) , визначено органи, які відповідно до їх компетенції уповноважені проставляти апостиль на документах, виданих на території України: Міністерство освіти і науки України - на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що стосуються сфери освіти і науки; Міністерство юстиції України - на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України; Міністерство закордонних справ України - на всіх інших видах документів.Так, Україна уклала значну кількість двосторонніх договорів, а також ратифікувала конвенції про правову допомогу в цивільних, сімейних, господарських і кримінальних справах, що мають норми, якими передбачено спрощення чи взагалі скасування процедури легалізації документів для їх дії на території договірних сторін держав-учасниць . Так, варто відзначити працю Галущенка Г.В., який вивчав проблеми назви та структури таких договорів, порядок надання правової допомоги, співвідношення норм договорів з положеннями внутрішнього законодавства, а також проблему імплементації колізійних норм таких договорів у внутрішнє законодавство України [ , с. Загальний огляд таких договорів і питань, що ними регулюються, здійснив колектив авторів навчального посібника "Міжнародний цивільний процес України" ; розглядав практичні питання дії міжнародних договорів як складової національного законодавства України також Терлецький Д. Проставляти апостиль не вимагається, якщо закони, правила чи звичаї, що діють у державі, в якій посвідчено документ, або домовленість між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації (ч. 11 Договору між СРСР і Фінляндською Республікою про правовий захист та правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 11.08.1978 року звільняються від легалізації тільки ті офіційні документи, які були видані або направлені у звяз

Зміст

Вступ

1. Аналіз міжнародної та національної нормативно-правової бази стосовно легалізації документів

1.1 Дослідження міжнародних та національно-правових норм як джерел правової регламентації легалізації документів для дії за кордоном

1.2 Роль двосторонніх договорів про правову допомогу у правозастосовчому аспекті щодо скасування вимоги легалізації документів для дії за кордоном

2. Організаційні структури щодо легалізації документів

2.1 Порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном

2.2 Апостиляція

2.3 Нострифікація

3. Основні напрямки вдосконалення процедури взаємної легалізації документів

3.1 Електронний апостиль - альтернативний спосіб легалізації документів для дії за кордоном

3.2 Напрямки вдосконалення національних нормативних актів щодо процедур та критеріїв оцінки і визнання кваліфікацій

Висновок

Список використаних джерел