Характеристика Лівобережного реєстрового війська другої половини XVII століття. Місце гетьмана і старшин, поділ війська. Використання вогнепальної та холодної зброї. Руїна - період в історії козаччини, що наступив після смерті Богдана Хмельницького.
В наш час, коли Україна здобула незалежність та шукає шляхи свого демократичного розвитку, особливо цінним стає досвід попередніх поколінь. Адже, після Національної війни Україна майже досягла мети - здобути незалежність, але не змогла зорієнтуватися в тих складних умовах. Українці не зуміли вчасно визначитися зі своїми ідеалами, згуртуватися, поставити суспільні інтереси вище за свої власні, повірити в свою силу і спроможність самостійно збудувати вільну, незалежну державу. Хронологічні межі роботи окреслені 1663-1687 роками - часом, коли Україна була розділена на Лівобережну і Правобережну і до початку правління Мазепи, коли, на думку більшості сучасних дослідників, завершилася доба Руїни. Небачене за своїми масштабами спустошення значної території України, масовий згін населення в рабство татарам, нескінченна громадянська війна між самими українцями, запекла боротьба за владу над пограбованим народом і, нарешті, військові сутички з сусідніми країнами та вторгнення турецької армії, яке викликало втечу того населення, що вціліло на Лівобережну та Слобідську Україну і падінням славного на всю тодішню Європу козацького Чигирина, знаменитої столиці Богдана Хмельницького.На війні козак відзначався завжди розумом, хитрістю, вмінням у ворога “виграти вигоди, якнайшвидше на нього напасти й несподівано заманити”, вражав ворога великою відвагою, гідною подиву здатністю витримувати найтяжчі випробування й жах смерті. Війна для козака була так же необхідна як птахові крила, як рибі вода. Козак не тільки не боявся а й любив війну. Городові козаки репрезентували провідну верству Лівобережжя, що мешкали в містах, містечках та селах, поряд з селянами та міщанами, були найчисленнішою частиною українського козацтва, котре користувалося самоврядуванням і особливими правами та привілеями "вольностями". Козак мав брати участь у воєнних діях, а в мирний час, окрім ведення власного господарства, будувати прикордонні укріплення, нести сторожову, допоміжну службу і на перший поклик старшини зявлятися до війська і йти в похід.У Глухівських статтях московсько-української угоди Демяна Многогрішного, підписаних 12 лютого 1669 р., неодноразово наголошується на згубності для супокою краю діяльності всіляких "клеветников и плевосеятелей", "свавільних людей, які, забувши острах Божий та свої обіцянки, поширюють різні сварні та руїнницькі слова і від того чиняться всілякі біди: залишивши працю свою, посполиті, будники, винокури починають називати себе козаками і від того біда і поруйнування великі настають..." У статтях дається суворий наказ "гетьману і старшині... дивитися й оберігати накріпко", якщо "в українських містах почнуть чинитися якісь свари від жителів чи від кого б то не було,...то приборкувати їх, і розправлятися, і карати смертю..." [29, с.107; 1, с. Аби запобігти розрусі і дати старшинам самодостатню додаткову допомогу, 23-й пункт статей вимагав "вчинити полковника і 1000 вояків... Гетьманськими універсалами й наказними листами суворо заборонялося охотницьким полковникам приймати до своїх полків селян, що втекли від державців, осілих у лівобережних полках посполитих - тяглих селян, а також козаків з реєстрових (городових) полків, "бо якщо городових приймати в компанію будемо, то і всі з полків городових козаки в компанійський реєстр тиснутися схочуть", - писав Іван Самойлович.[29, с. Щоб між полчанами не було схильних до бешкету, добре пильнували гетьмани, засилаючи листи полковникам з наказом регулярно проводити профілактику правопорушень. Очолював полк полковник, якого універсалом призначав особисто гетьман, вручаючи клейноди - бунчук, пернач, знамена, сурми, тулумбаси.Була ще одна особливість: у цій війні українці воювали проти українців, «барабаші» проти «задніпрянців». Війська гетьманського Лівобережного регіменту були задіяні у війні за Дорошенком і водночас з його союзниками - турками і татарами. Під Чигирином у них «з Дорошенковими людьми був бій… і козаки багатьох… побили і язиків піймали і сікли їх, до міських стін і помешкання все навколо Чигирина випалили». Навесні до гетьмана Петра Дорошенка надійшла від турків допомога - два солтани з ордою, котрі разом із загонами Андрія Дорошенка зайняли Лисянку, Вільховець та у інші міста. 29 червня гетьман Іван Самойлович був зі старшиною в Черкасах, а 5 липня розпочав переправу всього війська з лівого на правий берег Дніпра, щоб іти на Чигирин до приходу туди турецько-татарської допомоги.Україна в другій половині XVII ст. опинилась в дуже складній військовій і суспільно-політичній ситуації. Українці вкрай виснажились цією боротьбою. В останній половині XVII ст..; до реєстрових козацьких структур додалися ще й новоутворені наймані (охотницькі) війська. Тому і висвітлена вона досить поверхово, багато фактів, які підтверджують несправедливо агресивну політику Московії щодо України, невиконання взятих зобовязань і відверто зраду, просто замовчувалися, пропогуючи ідею “дружби братніх народів”. Озброєння було різн
Вывод
Україна в другій половині XVII ст. опинилась в дуже складній військовій і суспільно-політичній ситуації. Воюючи між собою і з сусідами. Українці вкрай виснажились цією боротьбою. Хоча за свою військову майстерність, мужність, відчайдушну хоробрість, кмітливість українським воякам соромитися не приходилось.
Український воїн - це традиційно козак-лицар. Лівобережне козацтво мало досконалу, відшліфовану століттями організацію і традиції, які перетворили його на справжню бойову машину. В останній половині XVII ст..; до реєстрових козацьких структур додалися ще й новоутворені наймані (охотницькі) війська. Вони продовжили традиції козацтва. Хоча й були якісно іншою структурою. Та незважаючи на все це, розбрат, руїна, велика кількість ворогів зробили свою справу. Українці програли визвольні змагання.
Проблема українського лівобережного війська доби Руїни. Незважаючи на значні досягнення, не є остаточно розглянутою в українській історіографії. Взагалі, історіографію з даної теми можна умовно розділити на три періоди: дорадянський, радянський і сучасний. До першої групи можна віднести праці таких відомих істориків як Д.Яворницький, М.Космогаров, В.Антонович, М. Грушевський та ін.
Для цих робіт характерне висвітлення політичної історії. Велика увага приділяється дослідженню діяльності тогочасних українських лідерів і впливу їх на історію.
В радянські часи ця проблема. І взагалі звернення до доби Руїни, не була популярною. Тому і висвітлена вона досить поверхово, багато фактів, які підтверджують несправедливо агресивну політику Московії щодо України, невиконання взятих зобовязань і відверто зраду, просто замовчувалися, пропогуючи ідею “дружби братніх народів”. Хоча такі нейтральні теми, як боротьба з турками і татарами висвітлені достатньо глибоко. Прикладом такої роботи може слугувати “Історія Української РСР у ХІІІ т.”
Після проголошення незалежності України повертається інтерес до цієї теми. Вона широко досліджується, залучаються різноманітні джерела. На сьогодні, на думку автора, найбільш цінною з цього приводу є монографія В.Заруби.
Джерела цієї доби в основному складають козацькі літописи, листи, універсали гетьманів, західноєвропейська преса цього періоду.
Лівобережне козацьке військо другої половини XVII ст. мало розгалужену структуру. Окремо треба виділити реєстрових козаків і найманців. Козацьке військо мало піхоту, кавалерію, артилерію, флот. Найбільш відомі козаки як піхотинці. Озброєння було різноманітним і кожен козак мав сучасне, на той час, озброєння. Перевагу віддавали вогнепальній зброї, але особливо “ніжне” відношення було до шаблі. Так само ставилися і до бойового товариша - коня, основною складовою флоту був човен - чайка. Різноманітною була тактика ведення бою. Це і рухомий табір, бій галасом, лавою, триангулою, розгардіяшем і т.д.
Означене дає підставу твердити, що козацьке військо не поступалося за рівнем оснащення арміям Західної Європи. Воно вело бої на належному військово-тактичному й технічному рівні, що засвідчує воєнне мистецтво козацтва та бойова звитяга українських збройних сил. Які сформувалися в умовах іноземної окупації і постійної національно-визвольної боротьби.
В другій половині XVII ст. вони віддзеркалювали рівень розвитку військової майстерності козацьких ватажків і ввібрали в себе вікову традицію лицарської звитяги збройних сил українського народу, а також тактичні й стратегічні постулати Польщі, Туреччини, Росії, Криму та Європи в цілому. Військове мистецтво великою мірою залежало і від особистих якостей гетьманів. Наприклад, Самойлович був надто обережним воєначальником і діяв за принципом: “Всі царі прагнуть не стільки виграти битву, скільки того, щоб зберегти цілісність свого війська”. [29, с. 147].
Певні особливості мали охотницькі полки. Вони зявилися лише в кінці XVII ст. і були найбільш молодою структурою. Найманців не називали козаками. Охотники повністю залежали від гетьмана (перебували на повному утриманні харчами, одягом, озброєнням) і були слухняною і вірною зброєю. Не були смілими, а тому були дуже мобільними. З часом їх військово-політичне значення суттєво збільшилося.
В роботі автор також розглядає участь, дії і роль військ лівобережного регіменту в боях 1663-1687 рр. з турецько-татарськими наїздами та походами, в умовах боротьби з гетьманом Петром Дорошенком. Безпосередньо сама справа Дорошенка виходить поза рамки даного дослідження. Але оскільки в боях з Дорошенковими загонами були задіяні й лівобережні полки, автор побіжно торкається цієї теми. Найбільш жорстокі трагічні бої в цей час велись за Чигирин. В цілому українське козацьке військо разом з московітами здійснило два поході по завоюванню Чигирина (в1674-1676 рр.) і два походи для його захисту та утримання (в1677 і 1678 рр.).
Ці події надовго збереглися в памяті українського народу і знайшли своє відображення в піснях та думах. А це, можливо найбільше підтвердження їх важливості, а також значення українського козацького війська в тому числі і лівобережного в добу, прозвану Руїною.
Список литературы
1. Величко Самійло. Літопис. Том другий. - Київ: Дніпро, 1991. - 648 с.
2. Довідник з історії України (А-Я). - Київ: Генеза, 2001. - 1136 с.
3. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. - Київ: Знання, 1991. - 185 с.
4. Літопис самовидця. - Київ: Наукова думка, 1971. - 208с.
5. Марсове поле. - кн. 2: Героїчна поезія на Україні. Друга половина XVII - початок XIX ст. Київ: Молодь, 1989. - 384 с.
6. Мыцык Ю. А. “Літописець” Дворецьких - памятник украинского летописания XVII века // Летописи и хроники. - Москва: Наука, 1984. - с.219-234
7. Шерер Жан Бенуа. Літопис Малоросії або Історія козаків-запорожців-Київ: Український письменник, 1994.-311 с.
8. Антонович В. Б. Про козацькі часи на Україні. - Київ: Дніпро, 1991.-238 с.
9. Аркас М.Історія України-Русі. Одеса: Маяк, 1994.-392 с.
10. Багалій Д.І. Історія Слобідської України. - Харків: Дельта, 1993.-256 с.
11. Бадьо О. Традиція українського бойового мистецтва. Укр.. світ. - 1996.№1-3.-с.18.
12. Бантиш - Каменський. Д.Н. История малой России от водворения словян в сей стране до уничтожения гетьманства.-Київ:Час,1993.-656 с.
13. Велика історія України: у 2-х.т. - I.II. - Київ: Глобус, 1993.-400 с.
14. Горобець В. Козацький гетьман у соціополітичній структурі Речи Посполитої: проект устроєвої моделі гетьмана Павла Тетері з року 1664. Молода надія. - Київ: Смолоскип, 2000.-272 с. №1.
15. Грушевский М. Иллюстрированная история Украины. - Донецк: ООО ПКФ “БАС”, 2002. - 768 с.
16. Гурій О.І. Право в Українській козацькій державі (друга пол.. XVII - XVIII ст. ). -Київ: АНІ інститут історії України, 1994.-47 с.
17. Гурій Олександр. Українська козацька держава в другій половині XVII - XVIII ст.: кордони, населення, право.- Київ: Основи, 1996.-224 с.
19. Доросиенко Д.І. Нарис історії України в 2-х. томах. Т. II. (від половини XVII ст..). - Київ: Глобус, 1992.-349 с.
20. Єфремов Ю.М. Україна і “Руїна”. От Хмельницького к Мазепе (Малоизвестние трагические страницы из истории украинского народа).-Киев, 1992.-61 с.
21. Жуковський А. Субтельний О. Нарис Історії України. - Львів: Видавництво наукового товариства ім.. Т. Шевченка у Львові, 1992.-230 с.
22. Запорожці: до історії козацької культури, - Київ: Мистецтво, 1993.-400 с.
23. Заруба В.М. Архіви кошнанівського полковника Ільї Новицького Київська старовина.-1992, №4.-с. 12-19.
24. Заруба В.М. Воєнне мистецтво українсько козацького війська (остання чверть XVII ст..) Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. -Дніпропетровськ, 2001.- с. 20-27.
25. Заруба В.М. Висвітлення історії України кінця XVII ст. у документах “Архіву полковника Іллі Новицького” Архіви України.-1989, №5.-1.50-55.
26. Заруба В.М. Гербові знаки на печатках документів архіву Іллі Новицького Клейноди. Записка Українського геральдичного товариства. Київ - Львів,1991.- Том I. - с. 19-21.
27. Заруба В.М. Охотницьке (наймане) військо на Лівобережній Україні - Гетьманщині в останній чверті XVII ст. ЗНТШ. - Львів. - 1993. - Т.225. - с. 232-257.
28. Заруба В.М. Студії з історії України. - Київ: Остіта,1995.-192 с.
29. Заруба В.М. Українське козацьке військо в російсько- турецьких війнах останньої чверті XVII ст. Монографія - Дніпропетровськ: ПП Ліра ЛТД. - 2003.- 464 с.
30. Заруба В.Н. Украинское казацкое войско в борьбе с турецко-татарской агрессией (последняя четверть XVII в.). - Харьков: Основа, 1993.- 168 с.
31. Історія України в прозових творах і документах Руїна. Друга половина XVII ст. - Київ: Україна, 1996.- 405 с.
32. Історія Українського війська (від княжих часів до 20-х рр..XX ст.). 4с вид. - Львів: Світ,1992. - 712 с.
33. Історія Української РСР у VIII т. том. Другий . - Київ: Наукова душка, 1979.-620 с.
34. Кащенко А. Сповідання про славне військо Запорозьке низове.- Дніпропетровськ : Січ, 1991.- 494 с.
35. Костомаров М. Історія в Життєписах визначних її діячів (Переложив О. Барвінський. Накладом книгарні Наукового товариства ім.. Шевченка у Львові, 1918р.).- Київ: Україна, 1991. - 495 с.
36. Котляр М. Кульчитський С. Довідник з історії України.- Київ: Україна, 1996.- 463 с.
38. Маслійчук В. Козацька старшина слобідських полків XVII - XVIII ст.: Київська старовина. - 2003.- №1.- с. 42-58.
39. Мельник Л.Т. Боротьба за українську державність (XVII ст.). - Київ: Освіта; 1995.- 192 с.
40. мисик Ю.А., Плохін С.М. Як козаки воювали.- Дніпропетровськ: Промінь, 1990.-303 с.
41. Наливайко Д. Козацька християнська республіка (Запоріжська січ у западноєвропейських літературних памятниках). Київ: Дніпро, 1992.- 500 с.
42. Полієнко В.І. З історії козацької артилерії (XVII - XVIII ст.). Українська козацька держава: витоки та шляхи і сторичного розвитку (Матеріали Четвертих Всеукраїнських читань). - Київ - Черкаси, 1994- 200 с.
43. Панашенко В.В. 300-рыччя героїчної оборони Чигирина від татаро-турецької агресії // УІЖ- 1977. -№ 8 - с. 126-130.
44. Полтава К50-летию Полтавского сражения. Сборник статей. - Москва: из-во АН СССР, 1959. - 459 с.
45. Рігельман.О.І Літописна оповідь про Малу Росію та її народ козаків узагалі. - Київ: Либідь,1994. - 768с.
46. Слюсарський А.Г. Слобідська Україна Історичний нарис. - Харків: ХКТ, 1954. - 279с.
47. Сокульський А.Л. З історії судноплавства в Україні: козацька “чайка” // УІЖ. - 2001. - № . - с. 75-81.
48. Сокирко О.Г. “Збройні сили Козацького Гетьманату 1648-1783 рр”. - Київ, 2003.- 27 с. Сокирко О.Г. “Незнане військо хмельницького” // Молода нація. Київ: Смолоскип, 2001.-156 с. №9.
49. Соловьев С.М. История России с древнейших времен. - Москва: Изд-во Соц.-эконом. литературы, 1962 - Кн 7. - т. 13.- 14. 726с.
50. Стамеров К.К. Нариси з історії костюмів. - Київ: Мистецтво, 1978 - с. 159-179.
51. Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у визвільній війні. Книга перша. Воєнні дії 1648-1652 рр. // Наукове видання .- ДДІ, 1996. - 320 с. Стороженко І.С. Збройні сили України від останньої третини XVII ст - кінець XVIII ст.. // УІЖ . - 1998. - № 1 - с.87-93.
52. Сушинський Б.І. Козацькі вожді України . Історичне іссе. // Одеса: “ВМВ”, 2004р..- 592 с.
53. Сюндюков Ігор. Загибель козацької столиці.. Облога і падіння Чигирина. // Київ, 2002. - № 191, с.5
54. Український історичний календар; 1996. Київ: Планета, 1995. - 392 с.
55. Український історичний календар; 2001. Київ: Планета, 2001. - 424 с.
56. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: у трьох томах Т.1 - Київ: Наукова думка, 1990. - 592 с.
57. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: у трьох томах Т.2 - Київ: Наукова думка, 1990. - 560 с.
Яковлєва Т. Руїна Гетьманщини: Від Переяславської ради - 2 до Андрусівської угоди (1659-1667 рр) - Київ: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2003. - 644 с.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
