Історія та головні етапи заселення Південної Кореї, формування держави та великі представники даної країни. Народ і звичаї: демографічна ситуація, релігія і традиції, особливості побуту та сімейних відносин. Регіональні відмінності і культурна специфіка.
Мета полягає у складанні короткого опису та характеристики країни, яку можна буде використовувати при відвіданні цієї країни, при проведенні лекцій. У 1910-1945 рр. багато корейців емігрували або були насильно переселені до Маньчжурії, Японію, на Сахалін і Гавайські о-ва. 3300 тисяч корейців повернулися в країну після 1945 р. і ще 2 млн чол. переселилися в 1945-1953 рр. з Північної Кореї. Після завойовання Когурьо і Пекче у 676 році, виникла держава Обєднана Сілла, яка у 935 році змінилася державою Корьо.В той же час на півночі розвивалася держава Пархе (Бохай). У період пізних трьох королівств (892-936) на Корейському півострові було три держави: Сілла, Хупекче, («Пізне Пекче») та Тхебон (або Хукогурьо, «Пізне Когурьо»).
Список литературы
У загальному і цілому, в письмовому мистецтві Кореї, як і в інших країнах, є традиція вибивати епітафії на надгробних каменях - це одні з джерел писемності, що дійшли до сучасних дослідників. На зорі корейської писемності перші книги створювалися з бамбукових дощечок - до нас їх дійшло вкрай мало, що повязано зі складністю збереження тексту на бамбуку. Ці книги були повністю написані класичними китайськими ієрогліфами.
Яскравими прикладами історичних записів є, наприклад, корейські книги, видрукувані за допомогою рухомих літер, або імперські енциклопедії. Друкарський верстат в Кореї, по всій видимості, винайшли набагато раніше, ніж це зробили Йоганн Гуттенберг або Вільям Чакстон, західні «першодрукарі».
Стилі корейської літератури дуже близькі до китайських і навіть європейським. Є епічні саги, поезія, релігійні тексти й тлумачення до конфуціанської і буддійському навчань. Є також переклади іноземної літератури, описи ігор і придворних ритуалів, комедії і трагедії, змішані жанри, а також романи самого різного роду. Є велике кількість радіодрам або візуальних постановок, але лише деякі з них були переведені на інші мови. Особливо був уповільнений переклад корейської літератури в період японської окупації, коли заборонялося писати на корейській мові і з періоду 1941-1945 рр. збереглося зовсім небагато книг, виданих підпільно.
Про твори емігрантів у Шанхаї та інших регіонах нічого не відомо. Закордонні корейські автори, експатріанти, мали досить обмежений успіх, за винятком творів, що стосуються подорожей (тобто по суті путівників), які читалися надзвичайно добре.
Корейська епос найкраще може бути представлений роботами Йі Кю-бо, чий «Король Когурьо Тонмен», приміром, вплинув на роботи таких авторів, як Йі Чехен і Йі Іль-ло, Йі Ку-бо і Чхой Чху, які писали історії і розповіді про битви.
В деякій мірі література XX століття під американським впливом перемістилася з такої комплексної форми мистецтва як каліграфія в область стандартних друкованих книг. А в XXI ст., Хоча корейське каліграфічне мистецтво кілька відродилося, зявилися інші форми висловлення літературних вишукувань - блоги, сайти та інші віртуальні сторінки. Зявилися і комікси - манхва - і ілюстровані новели, але вони, залишаючись досить популярними, поки не зробили крок на великі екрани у вигляді фільмів або телесеріалів.
Сучасна література Кореї - галузь дуже здорова й успішна, що повязано з тим, що корейську націю можна назвати нацією читачів. Ціни на книги тут досить низькі, а письменники - шановані, причому багато з них мають певну академічний ступінь. Добре в Кореї відносяться і до нового покоління романістів - так званим блогерам, а також до авторів-жінок. На жаль, корейських авторів на інші мови переводять дуже мало, але спроби з перекладу тієї чи іншої літератури робляться, нехай повільно, але вірно, і поступово Захід відкриє для себе шедеври корейської літератури. [8]
3.3 Музеї та бібліотеки
Музей Дегу. У музеї зберігаються предмети - обєкти культурної спадщини Дегу і провінції Генсанбук-до. Музей розташувався в цегляній двоповерховій будівлі. В музеї можна побачити стародавні буддійські гравюри, зразки ремесленого майстерності, зразки кераміки різних періодів - селадон епохи Корі, білий фарфор епохи Чжосон і багато що інше представлено в цьому залі. Експозиція фольклорного залу присвячена побуту і духовному життю жителів півдня Кореї: традиційне житло, вірування, народні ігри і ін.
У лекторії відвідувачі музею мають можливість отримати інформацію про лікарські трави і рослини Кореї, а також про злаки, що вирощуються в Дегу.
Національна бібліотека Кореї - головна наукова бібліотека Південної Кореї, розташована в столиці країни Сеулі. Містить більше 7 млн одиниць зберігання, включаючи близько 1 млн томів іноземними мовами. Деякі книги із зібрання бібліотеки входять до списку «Національні скарби Південної Кореї». Заснована 1945 року. В 1974 році бібліотека переїхала з району Согондон в район Намсандон, а в 1988 році - на нинішнє місце, в район Панпходон, округ Сочхогу Сеула. 1991 року управління бібліотекою перейшло від Міністерства освіти до Міністерства культури. У 2007 році під егідою Національної бібліотеки Кореї було відкрито Національну цифрову бібліотеку Кореї
3.4 Живопис, музика
Найбільш ранні картини, знайдені на Корейському півострові, це петрогліфи доісторичних часів. З прибуттям буддизму з Китаю були закріплені основні художні прийоми, які швидко утвердилися в якості пануючих, але незважаючи на це споконвіку корейські прийоми живопису також вижили. У корейській живопису завжди спостерігалася тенденція до натуралізму - зображень реалістичних пейзажів, квітів і птахів - ці теми були особливо популярні. Малювали найчастіше пером на папері з тутового дерева або шовку. У XVIII столітті місцеві способи і методи живопису зробили крок далеко вперед, особливо в області каліграфії й гравірування.
Крім особливостей використовуваних інструментів, корейська музика характеризується наявністю імпровізацій і відсутністю перерв між композиціями. Представлення пансорі може тривати близько 8 годин, причому весь цей час буде постійно грати один виконавець. На відміну від протиставлення різних темпів мелодій, як це є загальним для західної музики, корейська традиційна музика починається з повільного темпу, після чого прискорюється і триває весь час. Корейська придворна музика, звана «чонгак» («jeongak») тісно повязана з освіченою вищим класом суспільства і має сильний акцент на інтелект. Чонгак грається в дуже повільному темпі, коли одна нота видається протягом трьох секунд. Удари відбиваються згідно з ритмом дихання, а не ударам серця, як це відбувається в більшості західної музики. Така музика більше підходить для медитацій.
Пунмуль є народною корейської музикою і повна виразності і емоцій. Такого роду музика тісно повязана з життями простих людей. Традиційні корейські музичні інструменти можна розділити на духові, струнні та ударні. Духові інструменти включають в себе пири, тепенсо (інструмент, схожий на гобой), тегим (поперечна флейта), танс (флейта з отвором на кінці), сенхван і хун. Традиційні струнні інструменти включають в себе гітари - каягим, кемуно, аджен і хегим, а також двострунну скрипку.
3.5 Ремесла
У Кореї існує безліч унікальних ремесел, більшість з яких віддає перевагу повсякденного використання речей, тобто пріоритет знаходиться на стороні практичного застосування речі, ніж на стороні її естетичної цінності. Традиційно для виробів використовувалися метал, дерево, тканини, фаянс, згодом зявилися вироби зі скла, шкіри та паперу.
Давні ремесла в Кореї, такі як гончарні вироби з чорної та червоної глини, мають певну схожість з керамікою китайської культури, знайденої в області р. Хуанхе. Реліквії, що датуються бронзовим століттям, проте, вже мають відмінності і куди складніші.
На території Кореї було знайдено багато складні й опрацьовані артефакти, у тому числі позолочені корони, прикрашена візерунками посуд та прикраси. У період Коре неабияк збільшилася кількість вироблених бронзових виробів, також була дуже популярна латунь. Династія Коре, однак, більше відома своїми глиняними виробами кольору морської хвилі.
У часі династії Чосон були популярні вироби з білого фарфору, прикрашені синіми візерунками. У той же період корейці ще більше поглибили свої пізнання в столярному майстерності, що призвело до створення більш складних предметів меблів, включаючи платтяні шафи, столи та ящики.
3.6 Освіта
Однією з найголовніших особливостей Кореї і корейського суспільства є культ освіти. Не то, щоб це зовсім вже специфічно корейське явище. Схоже відношення до освіти існує на всьому Далекому Сході - і в Японії, і в Китаї, і у Вєтнамі, хоча, втім, в тих країнах, де при владі довго перебувають комуністичні партії, воно не так яскраво виражене. Перші сучасні школи в Кореї почали відкриватися в 1880-х роках після того, як в країні почала розповсюджуватися західна культура. З моменту утворення Республіки Корея в 1948 р. існувала система освіти «6 років 6 років 4 року». У 1953 р. шестирічна початкова освіта стала обовязковою і безкоштовною для всіх. Сьогодні Корея належить до країн з найвищим рівнем письменності. На думку експертів, економічний успіх країни був досягнутий саме завдяки висококваліфікованій робочій силі. Сучасна корейська шкільна система включає в себе 6 років початкової школи, 3 роки в середній школі і ще 3 роки - у старшій. У більшості державних середніх шкіл учні старших класів зобовязані носити уніформу. Програма міжнародної оцінки учнів визначила корейських школярів на цілком почесне 11-е місце, що значно вище, ніж у середньому по країнах ОЕСР. Але незважаючи на такі високі оцінки учнів на міжнародних тестах, корейська освітня система критикується за її акцент на пасивному навчанні і зазубрювання. [5, 8]
3.7 Архітектура і скульптура
Архітектура. Характерними в традиційній корейській архітектурі були два основних стилі: палацово-храмовий, що формувався під сильним впливом китайських канонів, і народний - спорудження будинків для простих людей, який мав безліч місцевих різновидів. Древні архітектори, які зводили палаци і храми, запозичили систему балок і опор у китайців. Для житлових споруд простого народу були характерні криті соломою дахи і підлоги з системою підігрівання ондоль. Заможні люди будували великі будинки з витончено вигнутими черепичними дахами, які закінчувалися на кінці трохи підведеними свесами. Велике значення в архітектурі надавалося природному ландшафту. Так, численні буддійські монастирі, розкидані по всій країні, зазвичай будувалися в горах, ідеально вписуючись у навколишній пейзаж. Місце для будівництва тільки тоді вважалося відповідним, коли звідти відкривався відповідний краєвид на «гори і води». Ознайомлення з західною архітектурою відбулося в кінці XIX ст., коли почали зводитися церкви і будівлі для іноземних місій, однак поступово, із зростанням політичного впливу Японії, основну роль у будівництві почали відігравати японці. Одним із зачинателів вітчизняної архітектури 30-х рр. є Пак Тонджін, який розробив проект головної будівлі Корейського університету. В сучасний період у Південній Кореї яскраво заявили про себе архітектори Кім Джуноп і Кім Сугін. Швидко змінює свій вигляд столиця держави, вражаючи багатством сучасних архітектурних напрямків і стилів. Серед архітектурних споруд Сеула особливо виділяється Олімпійський стадіон (автор Кім Сугін), Культурний центр ім. Сеч-жона (автор Ом Докмун) і Сеульський центр мистецтв (автор Кім Сокчхоль).
Скульптура. Найбільш ранніми зразками корейської скульптури з тих, які дійшли до нашого часу, є фігури, вирізані в скелі кручі Пангуде (провінція Північна Кенсан), а також глиняні, камяні і кістяні фігурки людей і тварин, знайдені під час розкопок стоянок епохи неоліту. Подібні фігурки з бронзи у великих кількостях створювалися в бронзовому віці. Однак тільки після затвердження буддизму в епоху «трьох держав» у розвитку скульптури відбулося якісне зрушення. Споруджувалися храми і пагоди найрізноманітніших форм зі статуями Будди. Найкращі зразки буддійської скульптури представлені у печерному храмі Соккурам, збудованому в середині VIII ст. поблизу Кенджу. Однак в кінці XIV ст. після того, як почала правити династія Чосон, мистецтво скульптури занепадає - суспільство, пройняте ідеями конфуціанства, не дуже високо його цінувало. У результаті традиції творення були втрачені і відновлені тільки в XX ст. Першим помітним корейським скульптором нового часу став Кім Бокджин, який здобув освіту в Японії наприкінці 20-х рр. нинішнього століття. Сучасні майстри скульптури працюють з різноманітними матеріалами, створюючи як реалістичні за формою, так і абстрактні твори. [12]
3.8 Театр і кіно
Корейське театральне мистецтво бере початок від первісних релігійних обрядів. Їх невідємною частиною є музика і танець. Яскравим прикладом є жанр тхалъчхум - комедійна вистава в масках, що поєднує пантоміму і танець. Стиль виконання, діалоги і костюми варіювалися залежно від місцевості. Поширені були також пісенно-драматичні спектаклі пхансорі на популярні сюжети та вистави лялькового театру коктугаксі норим у виконанні бродячих акторів. Навіть шаманські обряди кут в минулому іноді мали не лише релігійне навантаження, але й служили для розваг. Перший театр західного зразка вонгакса було відкрито в Сеулі у 1908 р. На його сцені ставилися перекладні пєси західних авторів, а також так звані «пєси нової школи», основними темами яких були любовні історії, які користувалися популярністю у публіки.
Перший корейський фільм «Справедлива помста» створений у 1919 р. Після нього зявилися «Клятва при місяці» (1923) і «Аріран» (1926), які мали яскраво виражене патріотичне спрямування. Першим помітним актором і режисером був На Унпо. Особливо бурхливо кінематограф розвивався в 60-70-х рр. Потім, у звязку з швидко зростаючою конкуренцією з боку телебачення, почався деякий спад, а на початку 80-х рр., з приходом молодих талановитих режисерів, знову відбувся підйом. Їхні роботи демонструвалися на кінофестивалях у Каннах, Берліні, Венеції, Токіо, Москві і були відзначені рядом нагород. [4]
4. Регіональні відмінності
Південна Корея поділяється на 1 місто особливого статусу (тхикпельсі), 6 міст прямого підпорядкування («міст-метрополій») зі статусом, прирівняним до провінцій (гванексі або кванексі), 8 провінцій (до) та 1 особливу автономну провінцію (тхикпель чачхідо).
4.1 Місто особливого статусу - Сеул
Сеул - столиця і найбільше місто Республіки Корея. Столиця Південної Кореї Сеул-це величезне місто, яке має велике значення в житті країни. На даний момент кількість населення Сеула досягло 10,5 млн. чол. В систему гігантського мегаполісу входять і передмістя Сеула, хоча не вважаються адміністративною одиницею столиці. Сеул поділений на округи (гу). Площа Сеула складає шістсот пять квадратних кілометрів, це трохи більше площі Токіо. У Сеулі дуже велика щільність населення, будинки розташовані настільки близько один до одного, що іноді в провулках між ними не можуть розїхатися дві машини. Сеул на даний момент вважається «спеціальним містом», який з прав прирівняний до провінції, але в його політичне значення набагато більше, ніж будь-якій провінції Кореї. Корінних сеульцев в столиці всього 40%. Більшість сеульцев добре памятають звідки вони родом або їх предки і як вони прийшли в це місто. Тому будь-які конфлікти в провінціях, а вони дуже суттєві, відображаються і в самому Сеулі. У столиці зосереджена практично половина населення Кореї і тому вона є політичним, діловим та культурним центром країни. Сеул - один з найбільших промислових і фінансових центрів світу. Тут розташовується близько 20000 підприємств. Головні галузі промисловості: торгівля, машинобудування, телекомунікації, електроніка, будівництво. Загалом, Сеул втілює в собі всю Корею. [15]
4.2 8 провінцій
Те (до) одна з основних територіально-адміністративних одиниць, поряд з тхикпельсі і кванексі. У Південній Кореї 8 провінцій (Чхунчхон-Пукто і Чхунчхон-Намдо, Канвондо, Кьонгідо, Кенсан-Пукто і Кенсан-Намдо, Чолла-Пукто і Чолла-Намдо) і одна особлива автономна провінція (Чеджудо). Кожна провінція поділена на міста (сі) і повіти (кун).
Чхунчхон-Пукто (Північний Чхунчхон) - провінція в центрі Південної Кореї. Населення (2004): 1500,610 тис. Площа: 7431,768 км ?. У 1106 на її території була утворена провінція Чхунчхон. Чхунчхон-Пукто була сформована в 1896 році з північно-східної частини провінції Чхунчхондо, до 1945 року була провінцією Кореї, потім стала провінцією Південної Кореї. Провінція є частиною регіону Хосо, із заходу межує з провінцією Чхунчхон-Намдо, з півночі з провінціями Кьонгідо і Канвондо, з півдня з Чолла-Пукто, а зі сходу - з Кьонсан-Пукто. Чхунчхон-Пукто - єдина в країні провінція, яка не має виходу до моря. Велика частина покрита горами, переважно горами Норенсан на півночі і Собексан на сході. Головна памятка провінції - гора Сонні (1,058 м) у горах Собаксан і національний парк навколо неї. У ньому розташований Пхопчуса, найстаріший храм Кореї. У провінції розташований ще один національний парк країни, навколо гори Вораксан.
Чхунчхон-Намдо (Південний Чхунчхон) - провінція на заході Південної Кореї. Населення (2005): 1982 тис. Площа: 8598 км ?. ВВП (2005): 27890 млн доларів. Провінція була сформована в 1896 з південно-західної частини провінції Чхунчхондо, була провінцією Кореї до 1945 року, коли увійшла до складу Південної Кореї. Столицею є місто Теджон, який управляється окремо, утворюючи місто-метрополію. Провінція є частиною регіону Хосо, із заходу омивається Жовтим морем, на півночі межує з провінцією Кьонгідо, на півдні з провінцією Чолла-Пукто, на сході з провінцією Чхунчхон-Пукто. Людиною освоєна третину території провінції. Найважливіші галузі - сільське господарство і рибальство. Близько 220 квадратних кілометра прибережної смуги використовується для виробництва солі. Корисні копалини включають камяне вугілля, золото, срібло, рідкоземельні метали торій і цирконій. Останнім часом стало бурхливо розвиватися високотехнологічне виробництво. На території провінції було побудовано кілька технопарків. Завдяки цьому обсяг експорту з провінції в період з 2001 до 2005 років зріс з 116 млн. доларів до 335 млн. доларів. На висоті 845 метрів, Гора Керен розташований національний парк, відомий своїми унікальними скелями. У парку розташовано безліч храмів буддистів. У 1978 відкрився Національний Морський Парк Тхеана. Він включає деякі з кращих в країні пляжів.
Канвондо - провінція в Південній Кореї, зі столицею в місті Чхунчхон. Населення (2003) 1533 тис. Площа: 16894 км ?. Перед поділом Кореї в 1945 році провінції Канвондо в Південній Кореї і Канвондо в Північній Кореї були однією адміністративної едініцей. Канвондо і її північнокорейська частина утворюють регіон Квандон. Регіон на захід від гір Тхебексан називається Йонс, а на схід - Йондон. Включает 10 міста, 13 повітів.
Кьонгідо - сама густонаселена провінція в Південній Кореї.
Адміністративний центр - місто Сувон (населення близько 1,2 млн осіб). Сеул - найбільше місто країни і її столиця, - розташований у центрі провінції, але не входить до неї, будучи містом з особливим статусом. Населеніе (2000): 8937,752 тис. Площа: 10867 км ?. Кьонгідо поділена на 27 міст («сі») і 4 повіту («кун»). Кьонгідо розташована на північному заході Південної Кореї. На сході межує з провінцією Канвон, на півдні з провінціями Чхунчхон-Пукто і Чхунчхон-Намдо, на заході з Інчхон і Жовтим морем. Провінція повністю оточує Сеул. На півночі провінція межує з Північною Кореєю. За часів династії Чосон одна з назв провінції було Кіджон.В провінції добре розвинена промисловість на шкоду сільському господарству. Основні галузі - кораблебудування, металургія і виробництво електроніки. Добре розвинене риболовство.
Кенсан-Пукто - провінція на сході Південної Кореї. Населення (2002): 2775,890 тис. (5-е місце) Площа: 19440 км ?. Кенсан-Пукто поділена на 10 міст («сі») і 13 повітів («кун»).
Кенсан-Намдо - провінція на південному сході Південної Кореї зі столицею в місті Чханвоне. Населення (2000): 2970,929 тис. Площа: 11859 км ?. Кенсан-Намдо поділена на 10 міст («сі») і 10 повітів («кун»).
Чолла-Пукто - провінція на південному заході Південної Кореї. Населення (2000): 1890,669 тис. Площа: 8043 км ?. Чолла-Пукто розділена на 6 міст («сі») і 8 повітів («кун»).
Чолла-Намдо (Південна Чолла) - провінція на південному заході Південної Кореї. Населення (2000): 1994,287 тис. Площадь: 11858 км ?. Чолла-Намдо розділена на 5 міст («сі») і 17 повітів («кун»).
4.3 6 міст прямого підпорядкування
Кванъекси одна из основных территориально-административных единиц, наряду с тхыкпельси и до. В Южной Корее 6 городов особого статуса: Пусан, Тэгу, Інчхон, Кванджу, Тэджон, и Ульсан.
Пусан - найбільший порт і другий після Сеула місто в Південній Кореї. Є містом прямого підпорядкування. Площа: 765.46 км ?. Населення: 3535620 чоловік (2009). Пусан розташований на південно-східному краю Корейського півострова на березі Корейської протоки. Найбільш густо забудовані райони розташовані в кількох вузьких долинах між річками Нактонган і Суенган, гори служать природними межами деяких міських районів. У місті проводиться Міжнародний Пусанська кінофестиваль, найбільший в Азії. У Пусані знаходиться найбільший універмаг у світі - Shinsegae Centum City. У місті також зводиться інше мега-соружений - хмарочос Lotte Super Tower. У цій будівлі має бути 110 поверхів, проектна висота - 510 метрів. У 2013, коли будівництво буде закінчено, Lotte Super Tower стане одним з найвищих хмарочосів у світі.
Тегу - четвертий за величиною місто в Південній Кореї (після Сеула, Пусана і Інчхон). Офіційно він називається Місто прямого підпорядкування Тегу. Місто є столицею провінції Кенсан-Пукто, але не є її частиною; як і інші міста прямого підпорядкування Південної Кореї, Тегу підпорядковується безпосередньо національному уряду. Населення (2009): 2512604 чоловік. Площа: 885,62 км ?. Найпопулярніші парки Тегу - це Апсан з буддистськими храмами, музеєм Корейської війни, механічними підйомниками; Пхальгонсан з великою кількістю монастирів; Тальсон, що знаходиться всередині фортеці, побудованої 1500 років тому, і Турю, в якому знаходиться парк розваг.
Інчхон - місто і порт на Корейському півострові в Республіці Корея. Площа: 964,53 км ?. Населення: 2728431 чоловік (2009). Інчхон - головні морські ворота Сеула. Тут також розташований міжнародний аеропорт. Перед тим, як в 2001 році відкрився інчхонскій аеропорт, через аеропорт Кімхо здійснювався весь міжнародний авіатраффік Сеула. Зараз аеропорт Кімхо є внутрішнім аеропортом. Але також здійснюються польоти в ближнє зарубіжжя.
Кванджу - пятий за величиною місто в Південній Кореї. Кванджу є містом прямого підпорядкування, що не входять до складу будь-якої провінції, однак тут розташований уряд провінції Чолла-Намдо. Населення (2009): 1439031 тис. чоловік. Площа: 501,36 км ?.
Теджон - місто прямого підпорядкування в центрі Південної Кореї, столиця провінції Чхунчхон-Намдо. Пятий за величиною місто Кореі. Населеніе (2009): 1502579 чоловік. Площа: 539,84 км ?. У 1905 тут був побудований залізничний вокзал на шляху залізниці з Сеула в Пусан, і місто почало швидко зростати. У 1932 році столиця провінції Чхуннам була перенесена з Конджу в Теджон. У 1993 році в місті пройшла міжнародна виставка (Всесвітня виставка Експо-1993). До цієї події був побудований міст EXPO Bridge.
Ульсан - місто в південно-східній частині Південної Кореї. Населення (2009): 1129827 чоловік. Площа: 1056,7 км ?. Місто є найбільшим промисловим містом країни. До 1962 року Ульсан був рибним портом і сільськогосподарським торговим центром. Потім тут було побудовано безліч заводів і фабрик. Основні галузі промисловості: машинобудування, важке машинобудування, автомобілебудування, суднобудування, нафтопереробна промисловість та ін У Ульсані розташовані найбільший у світі автомобільний завод і судноверф, що належать компанії «Хенде». Крім того, в Ульсані знаходиться один з найбільших у світі нафтопереробних заводів. [6]
Висновки
Південна Корея - одна з найцікавіших країн Азії, яка має досить складну історію формування держави, давні звичаї та традиції, також володіє великим різноманіттям культурологічної бази. Розглянувши культурологічну характеристику країни, вивчивши детально історію, ознайомившись з особливостями та характером нації, сімейними стосунками та повсякденним життям народу, можна зробити декілька висновків. По-перше, Південна Корея - це досить давня країна, у якої представники корейського народу є нащадками древніх монгольських племен, які прийшли з Центральної Азії ще в бронзовому столітті. Це дало початок подальшого розвитку країни. По-друге, оскільки існує лише одна велика етнічна група - корейці, то традиції, звичаї, одяг, уподобання в їжі не мають суттєвої різниці, що придає країні стабільності і відсутніть суперечок за цією темою. По-третє, країна має багато привілеїв у виборі релігії, тому конфліктів які виникають на почві релігії, вона не має. По-четверте, в Південній Кореї дуже розвинена структура освіти та науки, що призводить до високої грамотності населення; тим паче, що корейці за національним характером поважають грамотність. У країні активно підтримують розвиток народного ремесла. Південна Корея відноситься до країн, що розвиваються, з високим доходом - «нові індустріальні», отже, це дає їй стабільний економічний розвиток. Саме тому, вона найбільший в світі судовиробник (45% доля ринку).
По-пяте, У Південній Кореї розвинена культура. Цим пояснюється велика кількість памяток. Слід зауважити, що не дивлячись на зміни, що відбуваються останнім часом, традиційна конфуціанська структура суспільних відносин все ще в значній мірі визначає поведінку корейців.
Отже, сумуючи усе вище сказане, можна стверджувати, що Південна Корея - країна з багатою культурною спадщиною, і вона має великий потенціал подальшого розвитку усіх галузей людської діяльності.
Список використаних джерел
1. Грицак Ю.П. Характер стран Азии. Х.: Экограф, 1998.
2. Пак М.Н. История Кореи. в 2 т., Москва, 1960.
3. Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. - Київ: Либідь, 1997. - 464с
4. Світова художня культура. - М.:Вища школа, 2001
5. Страны и народы: Науч.-попул. Геогр.-этногр. Изд. В 20-ти т. Зарубежная Азия. Вост. И Уентр. Азия / Редкол.: М.И. Сладковский (отв. ред.) и др. - М.: Мысль, 1982. - 285 с.
