Історія заселення країни. Великі люди даної нації. Релігія і традиції країни, побутові та демографічні умови життя, особливості стосунків в сім"ї. Соціокультурні та національні особливості Лівії, розвиток мистецтв, в тому числі традиційних їх видів.
Актуальність обраної теми полягає в тому, що останнім часом Лівія все більше привертає увагу як з боку туристів. Саме через це постає проблема оновлення застарілих даних та виокремлення особливостей соціально-культурного середовища країни. Обєктом дослідження виступає країна Лівія, що має офіційну назву - Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія. Лівія на півночі Африки, що межує на сході з Єгиптом, південному сході із Суданом, на півдні з Чадом і Нігером, заході з Алжиром і Тунісом, з півночі омивається Середземним морем. В інтересах дослідження була використана методика аналізу статистичної та довідкової інформації стосовно Лівії, проведено порівняльний аналіз особливостей розвитку регіонів країни.Кіренаїка була колонізована греками, потім завойована армією Олександра Македонського, пізніше знаходилася під управлінням династії Птолемєїв і вже від них в 96 до н.е. відійшла до Римської імперії. У 642-644рр. до Лівії вторглася арабська кіннота, і країна увійшла до складу Арабського халіфату, проте аж до 11 столітті місцеве населення не було повністю наверненим в іслам. Лівія була завойована імперією Османа і до 1711р. знаходилася під управлінням намісників із Стамбулу. У 1963р. був скасований федеральний устрій, що враховував особливості історичного розвитку і традиції трьох частин країни, і Лівія була оголошена унітарною державою. За ініціативою Каддафі в країні здійснювався процес зміцнення національного суверенітету: іноземні військові бази були виведені з Лівії, здійснена націоналізація іноземного майна, введений контроль за виробництвом і збутом нафті.Населення до 14 років складає 34,2%, від 15 до 64 років - 61,7% від загальної чисельності. Тривалість життя в Лівії складає 76,28 років в цілому по населенню, у чоловіків - 74,1 років і 78,58 років у жінок. Серед населення Лівії доля економічно активних громадян старше 15 років за даними на 2009 р. склала 38,5% населення, серед них 15,8% складають жінки. На відміну від інших держав Північної Африки, в Лівії проживає етнічно однорідне населенні - 98% складають араби. Не дивлячись на те, що темпи зростання населення значно перевищують темпи появи нових робочих місць, що обумовлює наявність високого безробіття, високий рівень життя спонукає багато лівійців відмовлятися працювати на низько кваліфікованих посадах, і це ставить проблему необхідності залучення іноземних робітників і створює передумову для включення країни в міжнародний обмін трудовими ресурсами [1].Теперішній вид адміністративного поділу був введений у 2007 році.Приблизно в 480 км на південь від Тріполі найбільш високе і найбільш населене в Лівії плато Барк-ель-Байда спускається до западини Феццан, складеної пісками. До історичного регіону Феццан входять такі адміністративно-територіальні одиниці Лівії: 1. Усередині країни Марзук граничить з наступними муніципалітетами: На півночі: Ваді-ель-Хаят, Сабха, Ель-Джуфра. Усередині країни граничить з наступними муніципалітетами: Ель-Вахат (схід), Ель-Джуфра (південь), Місурата і Ель-Джабал-ель-Гарбі на заході. Усередині країни граничить з наступними муніципалітетами: Сирт (схід), Ель-Джабал-ель-Гарбі (південь, південний захід), Ель-Маргаб (захід, північний захід).Лівія, офіційна назва - Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія - країна на півночі Африки, що межує на сході з Єгиптом, південному сході із Суданом, на півдні з Чадом і Нігером, заході з Алжиром і Тунісом, з півночі омивається Середземним морем. Італійська колонія до 1942, після чого країна перебувала під контролем Великобританії та Франції. 1951 року отримала незалежність як Обєднане королівство Лівія з королем Ідрісом. Полковник Каддафі змістив короля в путчі 1969, встановив Революційну раду і оголосив країну однопартійною Арабською соціалістичною республікою. 1986 року США звинуватили Каддафі у терористичній діяльності і бомбардували його штаб, 1989 року було збито два лівійських літака.Размещено на .
Вывод
Лівія, офіційна назва - Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія - країна на півночі Африки, що межує на сході з Єгиптом, південному сході із Суданом, на півдні з Чадом і Нігером, заході з Алжиром і Тунісом, з півночі омивається Середземним морем.
Італійська колонія до 1942, після чого країна перебувала під контролем Великобританії та Франції. 1951 року отримала незалежність як Обєднане королівство Лівія з королем Ідрісом. Полковник Каддафі змістив короля в путчі 1969, встановив Революційну раду і оголосив країну однопартійною Арабською соціалістичною республікою. З цього часу зовнішня і внутрішня політика Лівії підпорядкована амбіціям Каддафі. У 1972-82 федерації з Чадом, Єгиптом і Сирією були відкинуті. 1986 року США звинуватили Каддафі у терористичній діяльності і бомбардували його штаб, 1989 року було збито два лівійських літака. В 2011 році відбулися масові акції протесту проти режиму Каддафі, які переросли у збройний конфлікт, в який втрутилися США, Великобританія, Франція.
Адміністративно Лівія поділяється на 22 муніципалітети. Теперішній вид адміністративного поділу був введений у 2007 році. У попередньому устрої з 2001 по 2007 було 32 муніципалітети.
У Лівії 1977 року прийнято декларацію, що визнала основним законом суспільства Коран. Фактично духовною конституцією Лівії можна вважати Зелену книгу, написану Муамаром Каддафі. У ній відкидаються всі традиційні органи влади як фальшиві і проголошується безпосереднє народне самоврядування - джамахірія. Партії забороняються як інструмент диктаторських урядів, вибори - як обман демократії. Справжніми законами визнаються релігія та звичаї.
Впродовж багатьох століть історичний розвиток кожної з двох основних областей Лівії - Тріполітанії і Кіренаїки - йшов власним шляхом. Саме тому соціальна однорідність більше виявляється на регіональному, а не на національному рівні. Розповсюдження в 19 столітті на території Кіренаїки діяльності сенуситського ордену ще більше віддалило ці дві області, оскільки населення Тріполітанії зберігало вірність нормативному сунітському ісламу. Сенуситський релігійно-історичний рух, засновником якого був дід колишнього короля Ідріса I, ставив за мету повернення до витоків ісламу. Населення Кіренаїки складалося переважно з кочівників і напівкочівників, тоді як в Тріполітанії сільське та міське населення переважно осіле. Своєрідна соціальна організація характерна для населення пустельної області Феццан. Також є невеликий прошарок торговців і нечисленна, але постійно зростаюча група чиновників, менеджерів і кваліфікованих фахівців.
Одними з найвідоміших міст країни цікавих своєю багатою історією є Лептіс-Магна (на сході від Тріполі), Сирт (на сході від Бенгазі), Сабрата (на заході від Тріполі) і місто Гдамес, яке знаходиться в пустинному районі на півдні від Тріполі. Гдамес ще називають Перлиною пустелі. Місто Лептіс-Магна є містом давньоримського періоду, що відмінно збереглося, розташованим на сході від міста Аль-хум. Також багата колекція римських скульптур, зібраних з розвалин римських колоній знаходиться в археологічному музеї Тріполі. Найзнаменитіші експонати колекції: статуя крилатої Перемоги, мармурові торси Аполлона і Венери, а також імператора Клавдія. Тут зібрана велика кількість декоративних плит з грецького мармуру, колон і фресок. Гордістю музею є колекція мозаїчних робіт. Девять панно є знаменитою мозаїкою «Пори року.
Список литературы
Література в давнину розвивалася в руслі загально арабської культури. В 16 ст. занепала. В 17-18 ст. виступили поети-суфії Омар бен аль-Фарід, Ахмед аль-Бахлюлі. Оскільки Лівія майже постійно була під іноземним гнітом, її літературі притаманні патріотичні й націоналістично-визвольні мотиви.
Найвідоміші поети кін. 19 - 1-ї пол. 20 ст. - Ахмед аш-Шаріф, Мустафа бен Зікрі, 2-ї пол. 20 ст. - Ахмед Рафік аль-Махдауї. Після проголошення незалежності Лівії (1951) в літературу прийшли молоді письменники, серед яких особливо популярні поети Алі Сідкі Абд аль-Ка-дер, Алі Мухаммад ар-Ракії, Мухаммад Абдалла, прозаїки Рішад аль-Хуні, Таліб ар-Раві, Абдель Хафез аль-Майар та ін.
3.4 Мистецтво
Театр Лівії виник на основі традицій народних видовищ: театру тіней - "хаяль аззил", лялькових вистав - "карагез" та ін. У 1935 в м. Дерна засновано першу театральну трупу. В 40-х рр. виникли аматорські театральні гуртки, відбувалися вистави професійної італійської трупи Після проголошення незалежності (1951) засновано кілька аматорських гуртків і колективів: національна музично-драматична трупа Мухтара Рамадана аль-Асвада, "Аль-Амаль" - у Тріполі, "Ат-Тадж аль-Фідді" - в Місураті [9].
В 1951 створено перший лівійський театр з постійною трупою - Національну асоціація, в репертуарі якого - твори Ж. Б. Мольєра, М. Гоголя, а також сучасних лівійських драматургів. З 1963 в Тріполі діє музичне драматичне училище. Працюють пересувні колективи - трупа народного театру в Бенгазі, Національні театри в містах Тріполі й Дерна, які ставлять пєси єгипетьских і лівійських авторів про життя народу та його боротьбу за незалежність.
3.5 Архітектура, народні ремесла
На території Лівії збереглися залишки давньогрецьких, давньоримських і візантійських споруд з мозаїками і скульптурою (театр у Сабраті, кін. 2 - поч. З ст.). Після арабського завоювання (7- поч. 8 ст.) споруджували міста -"медини"з 1-2-поверховими будинками, мечетями, мінаретами. Для 18- 19 ст. характерні багатокупольні мечеті, інтерєри яких оздоблено орнаментальним різьбленням, майолікою (мечеть у м. Дерна). В період італійського панування (1912-43) в містах будували окремі квартали європейської архітектури. Після проголошення незалежності (1951) споруджуються будівлі (житлові, культурно-освітні й адміністративні) сучасних типів [12].
На території Лівії збереглися неолітичні наскальні зображення (м. Ель-Увейнат та ін.), памятки фінікійського мистецтва 1-го тис. до н. е. (скульптура з глини, кераміка, скляний посуд). Поширені різні види декоративно-прикладного мистецтва: килимарство, тиснення на шкірі, ювелірна справа, плетіння з пальмового листя.Айхенвальд А. Ю. Ливийцы // Народы и религии мира / Глав. ред. В. А. Тишков. М.: Большая Российская Энциклопедия, 1998. С. 255.
Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. - М.: Мысль, 1983. - 350 с.
Африка: энциклопедический справочник. Т. I./ Под ред. Громыко. - М.,1986.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник. - К.: Академія, 2003. - 688 с.
Блій Г. де, Муллер П., Шаблій О. Географія: світи, регіони, ти: Пер. з англ. - К.: Либідь, 2004. - 740 с.
ВЛАДОС, 1998. - 416 с.
Густерин П. В. Города Арабского Востока. - М.: Восток-Запад, 2007. - 352 с. - (Энциклопедический справочник). - 2000 экз. - ISBN 978-5-478-00729-4
Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Довідник. - К.: Мапа, 2005. - 608 с.
Дорошевский М. В., Мысливец Г. В. Экономическая и социальная география мира: Учеб. пособие. - К.: МАУП, 2003. - 184 с.
Егорин А. З. Современная Ливия. Справочник. Отв. ред. Р. Б. Рыбаков. М., 1996.- 401 с.
Егорин А.З. Современная Ливия. - М., 1996. - 344 с.
История Ливии в новое и новейшее время. Отв. ред. Ан. А. Громыко. М.: Наука, 1992.- 213 с.: карты.
Кобищанов Т. Ю. Христианские общины в арабо-османском мире (XVII - первая треть XIX в.). М. : 2003 °C. 34.
Країнознавство. Частина ІІІ. Навчальний посібник / Ю.М. Алексєєв, В.І. Наулко, Н.В. Руденко. - К.: Київський славістичний університет, 2002. - 121 с.
Львова Э. С. Ливия // Этнография Африки. М., 1984. с. 45-67.
Максаковский В. П. Географическая культура: Учеб. пособие. - М.: Масляк П. Країнознавство. - Київ: Знання, 2007. - 292 с. - (Вища освіта 21 століття)
Овчаренко О. Страны мира сегодня. - М.: "Знание", 2003. - 321 с.
Родионов М. А. Арабы // Народы и религии мира / Глав. ред. В. А. Тишков. М.: Большая Российская Энциклопедия, 1998. С. 201.
Ростов Е.Ф. Вся экономика планеты в цифрах и фактах. - М.: ООО Изд. "АСТ", 2004. - 575 с.
Рясов А. В. Современная Ливия: географический и исторический очерки. Ред. Г. В. Миронова. М.: Институт востоковедения РАН, 2001.- 64 с.
Смирнова Г. И. Опыт ливийской революции (преобразование социально-экономических и политических структур). Отв. ред. И. П. Иванова, В. А. Исаев.- М.: Наука, 1992.- 240 с.
Смирнова Г.И. Новые тенденции в социально-экономическом развитии Ливии//Арабский мир в конце ХХ века. - М., 1996. - С.238-272.
Страны Африки: Факты, события, цифры. М. 1999. С. 58.
Страны мира: Справочник. 1999 / Под ред. И. С. Иванова. - М.: Республика, 1999. - 512 с.
Страны мира: Энцикл. справ. - Смоленск: Русич, 2000. - 624 с.
Токарев. С. А. Ислам // Религия в истории народов мира/ М ИПЛ, Библиотека атеистической литературы, М.-1976. С. 230-245
Фатис В.Л. Ливия. - М.: Издательство "АСА", 1982. - 307 с.
Юрківський В. М. Країни світу: Довідник. - К.: Либідь, 1999. -368 с.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
