Культура України періоду феодальних відносин - Курсовая работа

Суть, роль і визначальні етапи еволюції національної культури і національної свідомості і досі залишаються науково не осягнутою сферою обєктивного вивчення в Україні. І сьогодні, коли Україна стала на шлях державотворення і демократизації суспільства, що супроводжується соціально-економічними та політичними зрушеннями, руйнуванням стереотипів та виробленням нових підходів, визначення напрямів розвитку культури, її орієнтацій, пріоритетів є найважливим завданням. Актуальність дослідження зумовлюється й тим, що досі дуже мало спеціальних робіт, де б узагальнювалася історія розвитку культури України періоду розвитку капіталістичних відносин другої половини XIX ст., хоча є праці, що містять цінні дані та узагальнюючі твердження про культурну ситуацію на Україні в зазначений період. Оскільки охопити всі аспекти цього явища в одному дослідженні неможливо, переважна увага надається мовній ситуації в Україні, виникненню нових форм культурно-освітньої роботи та розвитку народної творчості, як найпоказовішим для даного періоду. Мета і завдання дослідження: на основі аналізу наукової літератури, періодики, спираючись на досягнення попередників, дослідити особливості розвитку культурних процесів в період формування капіталістичних відносин у суспільстві; виявити, проаналізувати і узагальнити особливості культурної ситуації в Україні у другої половини XIX ст.територія України була розділена між Австрійською (увійшло 20% площі) і Російською (80%) імперіями. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX ст. особливу роль починає відігравати поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI ст., коли значна частина найбільш освічених вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православя, ополячилася. У XIX ст. в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства - національна інтеліґенція.Паралельно з розвитком літературного процесу і мистецтва, по мірі становлення української інтелігенції в її середовищі виникають різні національно-культурні організації і рухи. У 40-і роки центр українського культурного життя знаходився у Східній Україні, що виражалося насамперед у вже описаному літературному процесі. У Києві приблизно в 1845 р. виникає нелегальне Кирило-Мефодіївське братство - не культурна, а політична національна організація, перша в історії України, і, що характерно, створюють її видатні діячі вітчизняної культури (М.Гулак, М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський, Т.Шевченко). У київській “Громаді” брав участь М.Драгоманов - історик, політичний діяч, П.Чубинський - етнограф, поет, автор слів гімну “Ще не вмерла Україна”. У 1876 р. в місті Емсе царем Олександром II був підписаний указ, яким заборонялося: друкувати і ввозити в межі імперії книги українською мовою, ставити спектаклі і навіть писати тексти до музичних нот українською.У XIX ст. нові потреби управління й економічного розвитку, особливо з появою капіталістичних відносин, примусили уряд спеціально займатися питаннями освіти. Що стосується України, то на її території власна традиція широкої шкільної освіти була перервана. Якщо на початку XVIII ст. практично кожне українське село мало початкову школу, то до його кінця, після закріпачення селян, вціліли лише одиничні школи, які утримувалися на кошти батьків. Наймасовішою формою були церковно-парафіяльні школи, де навчали читанню, письму, арифметиці і Закону Божому. У стані справжнього занепаду перебувала освіта у Західній Україні.Розвиток університетської освіти сприяв прогресові природничих наук. Великі відкриття в галузі математичного аналізу і математичної фізики були зроблені М.Остроградським. Фундатором сучасної фізичної хімії став М.Бекетов, який очолював кафедру хімії Харківського університету.В Україні в уже сформованому тоді середовищі різночинської інтеліґенції ця тенденція знайшла широкий відгук. Дослідником, який поєднав високий професійний рівень, прогресивні політичні погляди, розуміння українських національних інтересів, активну громадянську позицію, став історик Микола Іванович Костомаров. Костомаров писав вірші, історичні драми, повісті українською, а наукові праці - російською мовою. Підсумком його дослідження стали 16 томів “Исторических монографий” і 6-томна “Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей”. М.Костомаров захищав принцип обєктивності в історичній науці: “Істинна любов історика до своєї вітчизни може виявлятися тільки в суворій повазі до правди”. Роль народної маси в історії (одне з досліджень присвячене гайдамакам), проблеми церкви, становлення міст - спектр його інтересів був дуже широким.У ситуації рубежу, яка вище вже була охарактеризована, коли українська мова зберігалася тільки в усному мовленні, і пізніше - в умовах урядових заборон і переслідування - процес становлення української літературної мови набув особливої важливості і особливої

План

Вступ

Розділ І. Історичні умови і визначальні фактори культурного розвитку України в другій половині ХІХ ст.

І.1 Національні культурні організації і рухи в умовах реакційної урядової політики

І.2 Освіта

І.3 Природничі науки

І.4 Гуманітарні науки

І.5 Особливості літературного процесу

Розділ ІІ. Мовна ситуація в Україні у другій половині ХІХ ст.

ІІ.1 Наслідки Емського указу

Розділ ІІІ. Загальна характеристика діяльності "Просвіт" та виникнення нових форм культурно-освітньої роботи

Розділ IV. Розквіт та основні напрями розвитку народної творчості. Професійне мистецьке життя

IV.1 Музика

IV.2 Театр

IV.3 Образотворче мистецтво

IV.4 Архітектура

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки. Циркуляр міністра внутрішніх справ Валуєва про заборону української мови (18 липня 1863 р.)