Культура козацької держави (1648-1781 р) - Реферат

Змінився менталітет українців, бо став відчутним звязок часів: Україна - правонаступниця Київської Русі - відновлювала свою державність, школу, мову, храми. Козацтво протягом півтора століть відігравало не тільки зачну політичну роль доблесного захисника волі й прав українського народу, а й сили, що яскраво виявила себе у культурній розбудові держави. Більш того, національний варіант бароко в Україні прямо називають «козацьким». У січовій школі навчалися діти, які за певних обставин опинилися на Січі - приходили самі або ж були звідкись вивезені й усиновлені козаками. В 1754 р. з ініціативи кошового отамана Якима Гнатовича була створена школа, яка впродовж 15 років готувала писарів для військових канцелярій усієї України.Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648-1781 pp.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України. Високо розвинута самобутня культура Січі домінувала тут у XVI-XVIII ст. і мала величезний вплив на національну самосвідомість українського народу. Внаслідок переплетення цих індивідуальних культур сформувалась оригінальна, яскрава, різнобарвна самобутня культура, яка справила величезний вплив на розвиток культури всієї України. З огляду на історію й культуру XVI i XVII століть є всі підстави гадати, що саме з козацькою ідеологією свободи, розкутості сил, волі, суто козацького виклику різним темним (що ототожнювалися з ворожими) силам повязаний весь процес перегляду духовних цінностей і життєвих орієнтирів, що тривав у цей час, вся копітка і грандіозна за масштабом зробленого діяльність видатних людей, врешті-решт, всього українського народу.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Розвиток та напрями козацької культури

Розділ 2. Українське бароко

Розділ 3. Архітектура українського бароко

Розділ 4. Графіка і живопис

Висновки

Список використаних джерел

Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648-1781 pp.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України. Високо розвинута самобутня культура Січі домінувала тут у XVI -XVIII ст. і мала величезний вплив на національну самосвідомість українського народу.

Культура Запорозької Січі формувалась у руслі українських генетичних джерел. В її основі містилися глибокі традиції українського народу. Водночас історичні особливості життя Січі позначилися і на її духовній культурі. Запорозька Січ формувалась із втікачів від кріпацтва, національних та релігійних переслідувань не лише з різних регіонів України, а й з усієї Російської імперії, а також з інших країн. Кожен, хто приходив на Січ, вносив у культурне середовище щось своє, певні риси, особливості культури і мистецтва свого народу. Внаслідок переплетення цих індивідуальних культур сформувалась оригінальна, яскрава, різнобарвна самобутня культура, яка справила величезний вплив на розвиток культури всієї України.

Козацька культура - унікальне і неповторне явище, її феномен має барокове забарвлення. "Химерний" стиль був породжений непростими, бурхливими соціально-історичними обставинами. Визвольна війна середини XVII ст., постійні військові походи, перебування на межі життя і смерті породили в козацькому середовищі типово бароковий світогляд. Його особливістю було сприйняття світу, людського життя як швидкоплинного і скороминущого явища своєрідної гри, сповненої ілюзій, химер і вигадок. Звідси - намагання прожити барвисте та яскраве життя, прагнення до веселощів і радості. Цей стиль був покликаний розбурхати людські почуття, збудити уяву, викликати контрастні емоції. В ньому завжди поряд добро і зло, любов та ненависть, Бог і диявол, життя і смерть, радість і смуток.

У "химерній" бароковій козацькій традиції завжди було місце для подвигу, вчинку, який ціною, можливо, найдорожчого, мав принести добро громаді, користь для спільної справи. Козацькій культурі близький тип активної людини, героя, лицаря. Республіканський устрій, демократичні засади співжиття козацької спільноти дають дослідникам підстави трактувати козаків як лицарів-воїнів, своєрідне військово-чернече братство.

Запорожці були професійними воїнами й одним із головних завдань вважали оборону церкви та віри. Звідси - засвоєння чернечих звичаїв, традицій. Культ побратимства, товаришування у свідомості козака був нерозривно повязаний із християнською ідеєю самопожертви заради ближнього.

Спосіб життя козацтва, постійне перебування в екстремальних ситуаціях, бурхливі пригоди та події сповнювали людську душу суперечливими пристрастями і непримиренними бажаннями. Бароковість козацтва підкреслювалася складністю духовного світу запорожця. Він - то веселий і відчайдушно безтурботний, то - сумний, похмурий і мовчазний. Глибока релігійність та духовність разом із нестримним потягом до волі, свободи, бурхливим, запальним темпераментом, прагненням до життєвих задоволень дають підставу характеризувати козацьке середовище як типово барокове, зіткане із поєднання протиріч і суперечностей, чеснот і вад. "Сміховий", бароковий характер козацької культури підтверджується не зовсім серйозною, сповненою іскрометного і юмору традицією козацької ініціації, практикою заміни імені жартівливим прізвиськом тощо.

З огляду на історію й культуру XVI i XVII століть є всі підстави гадати, що саме з козацькою ідеологією свободи, розкутості сил, волі, суто козацького виклику різним темним (що ототожнювалися з ворожими) силам повязаний весь процес перегляду духовних цінностей і життєвих орієнтирів, що тривав у цей час, вся копітка і грандіозна за масштабом зробленого діяльність видатних людей, врешті-решт, всього українського народу.

Українська культура - це духовний образ однієї найважливіших епох нашої історії. Цей час, що вмістив у собі кілька історичних діб - визвольну боротьбу, державність, руїну, втрату завоювань i закріпачення - в культурному вдношенні був надзвичаі плідним. На українських землях виросли десятки нових міст, склалася европейська освіта, нових висот досягло книгодрукувавяя, зявилася архітектура, що не поступалася гармонійністю й пишністю світовим зразкам, оригінальне малярство, самобутня музика. Література виробила ті форми i стильові засоби, на які могла спертися українська література нових часів.

В усіх галузях діяльності i в усіх сферах життя відбулися глибокі зрушення й зміни. Шануючи традицію, українські діячі - від воїнів та політиків i до митців - дивилися на світ новими очима - i тому в ці часи так багато свіжих, оригінальних надбань. За памятками культури цих часів відчувається творець - талановитий i волелюбний народ, наполегливий i неослабний у своему прагненні творити власний український світ.

Козацтво було носієм нового художнього вподобання. Відомо чимало мистецьких памяток, створених на замовлення козацької старшини. Однак козацтво, будучи великою військовою та суспільно-політичною силою, витворило власне творче середовище. Красу козацького мистецтва засвідчують численні оригінальні козацькі собори. Козацький собор - пятиверхий хрещатий храм - типове явище у традиційному народному будівництві. Він не мав чітко вираженого фасаду (однаковий з усіх чотирьох боків). У цьому полягає демократизм і бароковість споруди, де простежується відчуття неподільної єдності конечного і безконечного, складності довкілля. Храм ніби не має стін - вони розчленовані у просторі, заповнені декором архітектури, форми виражають чіткі контури. Козацький собор - фактично ірраціональний образ світу, втіленого у камені. Зразки таких архітектурних памяток - церкви у Ніжині, Видубицькому монастирі в Києві, Ромнах, Глухові, Козельці, Ізюмі та багатьох інших містах козацької України.

Художній стиль бароко дав можливість найповнішого самовираження української людини тієї драматичної і реформаторської доби передусім завдяки своєму філософському підгрунтю, яке в українському варіанті виявило себе чи не найповніше. Реалістичне світобачення для барокової свідомості нехарактерне. Світ у більшості творів постає сповненим містики, гіпербол, темних метафор, важко розрадуваних алюзій, надмірно емоційних станів, а часом i просто фантасмагоричним. Та й свідомість того часу тяжіє до таємниць і чудес. Дослідники відзначають як у Європі взагалі, так i в Україні, дивовижну забобонність найширших верств населення - від еліти до простолюду. Деякі рукописи чи листи того часу містять багато оповідей про містичні явища. Це типово барокове світовідчуття.

Отже, культура козацької держави була багатогранною і самобутньою. З плином часу вона увійшла як складова частина в духовне життя сучасної української нації. Художні вподобання, демократичні настрої козацького середовища визначили колорит козацького розвитку української духовної культури. Козацтво акумулювало величезний духовний досвід XVII -XVIII ст., відтак залишивши в культурній свідомості нашого народу найглибший слід.

Культура українського народу за роки визвольної боротьби досягла настільки високого рівня, що і в наступному сторіччі була здатна протистояти нищівному настанню імперії. Якнайкращі досягнення українських майстрів другої половини ХУІІ - першої половини ХУІІІ в. - архітектура козацького бароко, зображення козака Мамая й ікони народних майстрів, сповнені любові до рідної землі і її минулого, козацькі літописи - складають нині нашу національну гордість. Вони не тільки не втратили свою художню цінність, але й увійшли до золотої скарбниці світової культури, навіки прославивши своїх творців і народ, який їх викохав. Утиски й заборони, до яких вдавалися колонізатори, звичайно, завдавали збитку нашій культурі (скільки талантів було погублено, а скільком довелося відректися від коріння, щоб творити), проте зупинити духовний розвиток нашого народу не змогли. Свідоцтвом цього є художні досягнення наступних поколінь - не занесені звідкись освіченими чужоземцями, а створені власним тисячолітнім досвідом.

1.Закович М.М. Культурологія. Українська та зарубіжна культура. К.: «Знання»., 2006.-С.567.

2.Власов В. Історія України 8. К.: «Гінеза»., 2003.-С.278.

3.Бойко О.Д. Історія України. К.: «Академвидав».,2004.-С.655.

4.Верстюк В.Ф., Гарань О.В., Гуржій О.І. та ін., Історія України. К.: «Альтернатива»., 2000.-С.462.

5. http://www.readbookz.com/book/210/7979.html