Культура Київської Русі - Реферат

Древня Русь впливала на міжнародне життя Європи, підтримувала і розвивала торговельні, політичні й культурні звязки з багатьма країнами Заходу і Сходу. Активно розвивалися культурні відносини з південними словянами, особливо з Болгарією; як відомо, південнословянська писемність справила вплив на писемність Русі, а з XI-XII ст. починається зворотний вплив Русі на південнословянську писемність. Це ще раз підтверджує спільність походження, мовну спорідненість східних, західних і південних словян, близькість їхніх культур та історичної долі. Руські купці торгували в державах Поволжжя, Волзькій Булгарії, Хозарії, доходили в Середню Азію до Багдада. Спільність мови, території, духовної та матеріальної культури, спільна світоглядна позиція, державно-політичне життя, правові відносини ("Руська Правда"), спільна боротьба з ворогами сприяли формуванню в народів Київської Русі свідомого ставлення щодо обєднання руських земель в одну державу.Болгарський письменник Храбр у праці «О письменах» говорить про два види письма - примітивні піктографічні знаки (риски і зарубки), та грецьке й латинське письмо, що не передавало багатьох словянських звуків. Писемність у дохристиянські часи була поширена у зовнішньополітичній, економічній і торгівельній сферах суспільного життя, а також у язичницькому культі. Це письмо називалось «кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Оригінальними памятками давньоруського письма є графіті ХІ - XIV ст., що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, Успенського собору Печерського монастиря, церкви Спаса на Берестові та Золотих воріт. Усі ці памятки вказують на те, що писемність у Київській Русі була не тільки привілеєм князів і духовенства, але і надбанням широких верств міського населення.Поява літератури у Київській Русі було важливим явищем культурного життя. Цей літопис увібрав у себе весь досвід історичних знань, нагромаджений на Русі в попередню епоху, а також досягнення європейської історичної думки, традиції візантійської християнської культури. Унікальною памяткою давньої історичної літератури є Галицько-Волинський літопис, що охоплює події на Галицьких та Волинських землях від 1202 до 1292 рр. Він є важливим джерелом знань про внутрішнє життя князівств, а також про міжнародні звязки того часу. Твір ораторського мистецтва «Слово про закон і благодать» є цінною історико-літературною памяткою, в якій проголошується повна культурна і церковна автономія Русі, похвала хрестителю Володимиру та його сину Ярославу Мудрому. Авторами так званої «учительної» літератури ХІ - ХІІ ст. були Феодосій Печерський, Лука Жидята, Климент Смолятич, Кирило Туровський та інші проповідники й оратори того часу.У часи становлення Київської Русі формується тип давньоруського міста, складовими якого були: «дитинець», або «днешній град», у якому містилися князівські та боярські двори, «окольний град» у якому проживало міське населення, та «посади», або «кінці», заселені ремісничим і торговим людом. Важливого значення в економічному та культурному розвитку давньоруської держави набували міста, правила забудови яких були викладені у так званій «Кормчій книзі» - збірнику законів, до якого входили як давньоруські, так і візантійські законоположення про містобудування. Житло бідних людей було однокамерним, мало каркасностовпову конструкцію, обмазувалося глиною і білилося. Камяні собори в Київській Русі були великою рідкістю і будувалися точно за візантійськими зразками. У плані це тринефна, хрестово-купольна споруда, інтерєр якої був прикрашений мозаїками і фресками та оздоблений мармуром.У часи економічного та культурного розквіту давньоруська держава займала територію від Балтики і Північного Льодовитого океану до Чорного моря, від Волго-Окського межиріччя до Карпат. Етнічну основу держави складали східні словяни, що були обєднані у великі міжплемінні союзи. Окрім східних словян, у межах Київської Русі проживали карели, весь, меря, мурома, мордва, печеніги, чорні клобуки та балтські племена. Політичною формою держави у Київській Русі була ранньофеодальна монархія з елементами феодалізму. Вона мала широкі міжнародні звязки з Польщею, Чехією, Болгарією, Угорщиною, Грузією, Вірменією, Середньою Азією, Волзькою Болгарією, країнами Західної Європи - такими, як Франція, Англія, Данія, Швеція, Норвегія.

План

Вступ

1. Розвиток писемності і освіти

2. Література. Літописання

3. Архітектура й образотворче мистецтво

Висновки

Використана література

Існування Київської Русі охоплює період з ІХ по 40 - рр. ХІІІ ст. У часи економічного та культурного розквіту давньоруська держава займала територію від Балтики і Північного Льодовитого океану до Чорного моря, від Волго-Окського межиріччя до Карпат. Етнічну основу держави складали східні словяни, що були обєднані у великі міжплемінні союзи. У давньоруському літописі «Повість минулих літ» вказується, що таких союзів налічувалось чотирнадцять. Південну групу словян складали поляни, древляни, сіверяни, волиняни, дуліби, уличі, бужани, тиверці, білі хорвати; вятичі. Окрім східних словян, у межах Київської Русі проживали карели, весь, меря, мурома, мордва, печеніги, чорні клобуки та балтські племена. Політичною формою держави у Київській Русі була ранньофеодальна монархія з елементами феодалізму. Східнословянські міжплемінні обєднання поступово склалися у єдину народність, що була названа «Русь».

Держава представляла собою історично важливу, контактну територію між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією. Це зумовило її швидке входження у загальноєвропейську історико-культурну спільність. Вона мала широкі міжнародні звязки з Польщею, Чехією, Болгарією, Угорщиною, Грузією, Вірменією, Середньою Азією, Волзькою Болгарією, країнами Західної Європи - такими, як Франція, Англія, Данія, Швеція, Норвегія.

Важливе значення для культури Київської Русі мало запровадження християнства. На думку академіка Б.Рибакова, «прийняття християнства поставило Русь на один щабель з передовими державами того часу».

Після укладення ряду договорів, особливо зміцніли звязки з Візантією, а прийнятття християнства поєднало Русь із традиціями візантійського православя, політичною думкою та культурними досягненнями.

Київська Русь стала своєрідним центром словянської культури, яка, у свою чергу, мала на собі вплив культур країн ісламу, Заходу, Закавказзя і Східного Середземноморя. Вона проіснувала до 40-х рр. ХІІІ ст. і впала під ударами монголо-татарських орд Чингізхана та Батия.

Літературні та археологічні джерела засвідчують існування у східних словян писемності ще до прийняття християнства. Болгарський письменник Храбр у праці «О письменах» говорить про два види письма - примітивні піктографічні знаки (риски і зарубки), та грецьке й латинське письмо, що не передавало багатьох словянських звуків. Писемність у дохристиянські часи була поширена у зовнішньополітичній, економічній і торгівельній сферах суспільного життя, а також у язичницькому культі.

Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних словян письма, якого потребувала держава і церква. Це письмо називалось «кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Поступово воно витіснило стару писемність. Памятки давньоруського письма можна побачити на різних предметах та виробах - пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках та інших предметах домашнього вжитку. Вони свідчать, що писемність була поширена серед простого люду.

У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку і латинську). Вищу освіту визначали філософія і риторика. Центрами освіти були міста Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич та Володимир-Суздальський. Освітнім центром у Києві був собор Святої Софії. Тут складено літописний звід 1037 р., написано і виголошено «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, сформовано основи першого збірника законів Київської Русі «Руська Правда», створено «Ізборник» Святослава» 1076 р., написано у 1056-1057 рр. відоме «Остромирове євангеліє». Тут містилася книгозбірня Ярослава Мудрого, переписувалися книги.

Освітнім і художнім центром був також і Печерський монастир, у якому знаходились художня і книгописна майстерні. У його стінах була створена визначна памятка історії Київської Русі «Повість минулих літ» та ін.

Утворення шкіл і поширення писемності були повязані з соціальними та культурними вимогами давньоруського суспільства.

1. Толочко П.П. Літопис Київської Русі / Ред. Т.Г. Привалова. - К., 1994.

2. Попович М. Нарис історії культури України. - К., 1989.

3. Мистецтво Київської Русі / Упоряд. Асєєв Ю.С. - К., 1989.

4. Висоцький С.О. Київська писемна школа Х-ХІ ст..(До історії української писемності). - Львів, 1998.

5. Огієнко І. Українська культура: репринтне відтворення видання 1918 р. - К., 1991.

Размещено на .ru