Культура і природа - Реферат

бесплатно 0
4.5 34
Вплив природи на культурне перетворення людини, періоди ставлення чоловіка до неї. Співвідношення та господарсько-практичний, медико-гігієнічний, етичний аспекти взаємодії культури і природи. Екологічна проблема культури й навколишнього середовища.

Скачать работу Скачать уникальную работу

Чтобы скачать работу, Вы должны пройти проверку:


Аннотация к работе
Досить часто в попередні часи культуру намагалися не просто протиставити природі, а й навіть сутнісно визначити через це протиставлення. Зрештою, відсутність відповіді може бути пояснена і хибністю, неправомірністю самої постановки питання. А не означає, що природне і культурне начало в людині не мають принципової лінії поділу, і не можна говорити про їх "співвідношення" як про механічне поєднання певної кількості, пропорції. Причому поняття іншоприродності культури тут має на увазі не протиставлення культури і природи, а скоріше розуміння культурного універсуму як "іншої", особливої природи, в якій загальні принципи природної самоорганізації реалізуються у специфічних "культурних" формах. Популярне в Новий час розуміння людини як ""вінця творіння", поза всім сучасним скептицизмом щодо цієї думки, має таки певне підґрунтя.Далі слово «культура» набуло більш узагальненого значення й ним стало позначатися все, створене людиною. Культура постає як створена людиною «друга природа», надбудована над природою справжньою, як світ, створений людиною, на відміну від незайманої природи. Будь-яка культура реалізує свої функції не у вакуумі, а по відношенню до реально існуючих обєктів: чи то природи «першої» - справжньої, чи то «другої» - штучної. Світ, в якому живе людина, - цілісний, він являє собою складну систему «природа-суспільство», і культура функціонує на всіх рівнях цієї системи. Коли людина вирішила створити «свій світ», вона почала перетворювати природу на свою «оселю», вона зробила перший крок до розриву з природою, яка породила її.Людство знаходиться в стані конфлікту між природою й культурою. Культура поступово робить своїм обєктом ставлення до природи, тобто виникає культура екологічної діяльності людини, або, як говорять, екологічна культура. Її завдання - піднести до нового рівня оцінку відношення природи та людини, ввести знання про ці відношення в систему цінностей культури. Загострення сучасної екологічної ситуації поставило людство перед вибором: продовження боротьби з природою, прагнення «оволодіти» нею, і, як наслідок цього, екологічна смерть усієї планети, чи на кращих гуманістичних традиціях людства та сучасної науки, яка створює нову екологічно чисту техніку й технологію, перетворення Землі на процвітаючу біосферу - середовище існування. Вона не сумісна зі старою традицією підкорення природи і передбачає гармонію трьох видів взаємодії людини й природи: використання природних багатств, охорона природи як справжнього середовища існування людини, розумне регулювання природних процесів, їх відновлення, збереження і покращення.Початок розгортання культури, власне культурогенез, відноситься до того моменту, коли під впливом якихось факторів у психіці передлюдини відбулися якісні зміни, які виявили себе насамперед у тому, що деякі важливі аспекти існування перестали підкорятись універсальним природним ритмам і керуватись виключно інстинктами. Натомість розпочалося формування її субєктного "Я" ("самості" людини) і творення цим креативним людським "Я" знакової моделі буття - культурного простору. Інстинкт не приводить людину до трав, необхідних у боротьбі з тією чи іншою хворобою, вроджені механічні навички не допомагають будувати житло і т. д. Саме ця природна недостатність і змушує людину створювати культуру, відсутність пристосованості робить її творчою істотою. Культура як людський витвір, переважає над природою, хоча її джерелом, місцем дії є природа.

План
Зміст

Вступ

1. Культура як засіб взаємодії людини і природи

2. Культура як друга «природа»

3. Взаємодія культури та природи. Екологія культури

Висновок

Список використаних джерел

Вывод
Початок розгортання культури, власне культурогенез, відноситься до того моменту, коли під впливом якихось факторів у психіці передлюдини відбулися якісні зміни, які виявили себе насамперед у тому, що деякі важливі аспекти існування перестали підкорятись універсальним природним ритмам і керуватись виключно інстинктами. Передлюдина ніби частково "випала" з несвідомо "правильного" тваринного світу, частково втратила вроджені, інстинктивні імперативи поведінки, спрямованої на збереження і підтримання власного життя. Натомість розпочалося формування її субєктного "Я" ("самості" людини) і творення цим креативним людським "Я" знакової моделі буття - культурного простору.

Доречно згадати Й.Г. Гердера та Й. Форстера - німецьких учених, які чи не першими в новій європейській науці почали трактувати культуру як спосіб пристосування природно недосконалої й неповноцінної людини до умоіснування. Й.Г. Гердер писав, що людина, позбавлена тваринних вроджених і безпомилкових інстинктів, є найбезпораднішою із живих істот. Інстинкт не приводить людину до трав, необхідних у боротьбі з тією чи іншою хворобою, вроджені механічні навички не допомагають будувати житло і т. д. Саме ця природна недостатність і змушує людину створювати культуру, відсутність пристосованості робить її творчою істотою.

Культура як людський витвір, переважає над природою, хоча її джерелом, місцем дії є природа. Діяльність людині не дана природою цілковито, хоча й повязана з тим, що природа дає сама по собі. Природа людини (якщо розглядати її без розумової діяльності) обмежена лише здатністю до чуттєвого сприйняття. Людина змінює і доповнює природу. Культура - це формування і творчість. Людина - це ніби сама природа. Та не існує суто природної людини. Протягом усієї історії була, є і буде «людина культурна», тобто «людина творча».

Проте оволодіти зовнішньою природою ще не означає, що це культура, хоча і є однією з її умов. Засвоїти природу - означає оволодіти й зовнішньою і внутрішньою природою, тобто людською природою. Людина є ланцюжком між культурою і природою. Внутрішня приналежність людини до цих систем свідчить про їх єдність у взаємодоповненні. Культура - це природа, яку людина «змінює заново». Людина - творець культури, яка надає їй значення через постійну зміну символів. Для людини як такої культура є більш важливою, ніж сама природа, а історія - ніж сама біологія. На ранньому етапі єдність культурного та природного мала характер підпорядкованості людини природі. З розвитком праці, збільшенням її продуктивності, прогресом науки й техніки така єдність трансформується у взаємодію культури (людини) та природи, у панування культури над природою.

Список литературы
1. Бокань В. Культурологія: Навч. посіб. - К.: МАУГГ, 2007.

2. Введение в культурологию: Учеб. пособ. 2-е изд., перераб, доп. - М.: Влада, 2004.

3. Греченко В., Чорний І., Кушнерук В., Режко В. Історія світової та української культури. - К.: Літера, 2009.

4. Горелов А.А. Культурология: Учеб. пособ.- М.: Юрайт, 2007.

5. Драч Г.В. Культурология. - Ростов-на- Дону, 2004.

6. Історія світової культури: Навч. посіб.- К.: Либідь, 2006.

7. Неверов О.Я. Культура и искусство античного мира. - Л., 2007.

8. Попович М.В. Нарис історії культури України. - 2-е вид. випр. - К.: Артек, 2001.

Размещено на .ru

Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность
своей работы


Новые загруженные работы

Дисциплины научных работ





Хотите, перезвоним вам?