Критерії й індикатори соціально-економічної безпеки - Реферат

Інтереси соціальноекономічної безпеки сьогодні, як ніколи, вимагають обєктивного й всебічного моніторингу економіки й суспільства з використанням індикаторів економічної безпеки, що передбачає, насамперед, фактичне відстеження, аналіз і прогнозування найважливіших груп економічних показників (індикаторів), а також реалізацію спеціально розроблених механізмів протидії загрозам безпеки й досягнення стійкого стану економіки. У розпорядженні влади постійно повинен знаходитися інструментарій аналізу потенційних і реальних загроз соціальноекономічної безпеки, альтернативний (сценарний) набір рішень даних проблем, що дозволяють знайти компроміс, узгодити суперечливі інтереси й тенденції розвитку суспільства. Стратегія соціальноекономічної безпеки розробляється й реалізується на основі системи критеріїв й індикаторів (показників), сукупності показників і передбачає оцінку стану економіки.система повинна мати достатній ступінь конкретності й визначеності, що дозволяє дати однозначну оцінку фактичному стану економіки країни в цілому, галузі й вирішена з позицій забезпечення соціальноекономічної безпеки; Доцільно розділити всі показники на дві групи: показники-критерії, чітко орієнтовані на оцінку рівня соціальноекономічної безпеки, і аналітико-інформаційні показники, що доповнюють загальну картину. З їхньої точки зору граничні рівні зниження безпеки можна охарактеризувати системою показників загальногосподарського й соціально-економічного значення, що відображають: - гранично допустимий рівень зниження економічної активності, обсягів виробництва, інвестування й фінансування, за межами якого неможливий самостійний економічний розвиток країни на технічно сучасній, конкурентоздатній основі; показники, які дають змогу оцінити стабільність розвитку економіки: рівень і темпи інфляції; рівень безробіття; рівень стабільності національної валюти; розміри валютних резервів; ступінь плюралізму форм власності й рівень правової захищеності; масштаби дефіциту бюджету; ефективність і гнучкість податкового механізму; характер і ступінь залученості країни в міжнародні економічні відносини; розмір державного боргу (як внутрішнього, так і зовнішнього); сальдо торговельного й платіжного балансу країни; масштаби тіньової економіки; показники соціальної орієнтованості економіки: частка населення, що має доходи нижче прожиткового мінімуму у загальній чисельності населення; співвідношення мінімальної заробітної плати й прожиткового мінімуму; частка оплати праці в загальних доходах населення; частка населення, що проживає в зонах природних катастроф й екологічного забруднення у загальній чисельності населення; частка витрат на соціальні програми в національному продукті; частка тяжких злочинів у загальній кількості злочинів; частка розкритих злочинів в загальній кількості зареєстрованих злочинів.Роблячи висновок, слід зазначити, що визначення соціальноекономічної безпеки як стану відсутності загроз критичного характеру й збереження здатності адекватного реагування на виникнення загрози передбачає необхідність чіткої державної політики відносно досягнення економічної безпеки й, у першу чергу, в соціальній сфері.

Розробка системи показників соціальноекономічної безпеки повинна базуватися на використанні наступних загальнометодологічних ознак: - комплексність, тобто необхідність аналізу й врахування всіх аспектів функціонування обєкта вивчення;

- системність, врахування ряду взаємозвязків і взаємозалежностей, варіативність (альтернативність), виявлення й обґрунтування декількох варіантів виходу із кризової ситуації;

- позиціювання соціальноекономічної безпеки як важливого елемента оцінка життєдіяльності населення й економіки;

- прийнятний ризик, тобто виявлення й реалізація доступних заходів для недопущення виникнення граничних ситуацій.

До принципових вимог системи індикаторів соціальноекономічної безпеки відносяться: - система повинна відповідати переліку основних загроз соціальноекономічної безпеки;

- перелік індикаторів повинен бути мінімальний і легкодоступний;

- результати аналізу в обраній системі показників повинні передбачати просту й водночас ретельну перевірку на несуперечність обєктивної реальності;

- система повинна мати достатній ступінь конкретності й визначеності, що дозволяє дати однозначну оцінку фактичному стану економіки країни в цілому, галузі й вирішена з позицій забезпечення соціальноекономічної безпеки;

- соціально-економічні показники повинні бути синхронізовані в часі й комплексно характеризувати певне середовище соціальноекономічної ситуації;

- система повинна забезпечувати порівнянність із міжнародною системою обліку;

- питома вага індикаторів повинна бути сумісною з існуючою в країні системою обліку, статистики й прогнозування [1, с. 233 - 234].

Таким чином, перелік показників повинен забезпечувати, з одного боку, здійснення максимально ємного й достовірного аналізу, а з іншого - можливість швидкого одержання інформації для їхніх розрахунків. При цьому необхідно виключити ті показника, що не піддаються розрахункам або граничні значення соціальноекономічної безпеки яких визначити неможливо.

Доцільно розділити всі показники на дві групи: показники-критерії, чітко орієнтовані на оцінку рівня соціальноекономічної безпеки, і аналітико-інформаційні показники, що доповнюють загальну картину. Перша група індикаторів піддається впливу з боку держави, причому як у стратегічному, так й у тактичному аспектах. Мова йде про виявлення „больових точок” і способи впливу на них. Друга група охоплює суто макроекономічні індикатори, на які важко вплинути в оперативному порядку (їхня динаміка формується досить інерційно під впливом багатьох факторів, які найчастіше не піддаються коригуванню).

Крім цього, показники соціальноекономічної безпеки можуть бути представлені наступними трьома групами: - показники економічного й соціального розвитку за поточний й середньостроковий періоди;

- довгострокові фактори ризику й граничні значенні економічної дестабілізації;

- показники потенціалу компенсації й витрат по запобіганню збитку.

Отже, індикатор соціальноекономічної безпеки - критерій стану економіки країни з точки зору основних процесів, що відображають сутність поняття соціальноекономічної безпеки.

Різні автори у якості індикаторів соціальноекономічної безпеки пропонують свій набір показників.

Найбільш поширеною в літературі є класифікація З. Глазьєва, який використає показники, що характеризують виробничу, соціальну, фінансову й інші сфери економіки [2, с. 4 - 6].

Найбільш повна система індикаторів соціальноекономічної безпеки представлена й роботі Є.А. Олейникова [3, с. 114 - 116]. У даній класифікації виділяються загальні, базові макроекономічні показники, частинні виробничі та соціальні показники. Загальні макроекономічні показники включають найбільш значимі взаємозалежні й специфічні параметри ринкової економіки, які дають найбільш повну характеристику стану економіки в цілому. Проте недоліком даної класифікації, на наш погляд, є дуже велика кількість оцінюваних показників, що суттєво ускладнює практичне використання.

Свою систему індикаторів пропонують Е Бухвальд, А Гловацкая [4, с. 26 - 29]. З їхньої точки зору граничні рівні зниження безпеки можна охарактеризувати системою показників загальногосподарського й соціально-економічного значення, що відображають: - гранично допустимий рівень зниження економічної активності, обсягів виробництва, інвестування й фінансування, за межами якого неможливий самостійний економічний розвиток країни на технічно сучасній, конкурентоздатній основі;

- збереження демократичних основ суспільного устрою;

- підтримка оборонного, науково-технічного, інноваційного, інвестиційного й освітньо- кваліфікаційного потенціалу;

- гранично допустиме зниження рівня і якості життя основної маси населення, за межами якого виникає небезпека неконтрольованих соціальних, трудових, міжнаціональних й інших конфліктів, створюється загроза втрати найбільш продуктивної частини національного „людського капіталу” і знищення органічної частини цивілізованого суспільства;

- гранично допустимий рівень зниження витрат на підтримку й відтворення природно-ресурсного потенціалу, за межами якого виникає небезпека незворотного руйнування елементів природного середовища, втрати життєво важливих ресурсних джерел економічного зростання, а також значних територіїй проживання, розміщення виробництва й рекреації, завдання шкоди здоровю сучасного й майбутнього поколінь й ін.

Багато науковців [5, 6] вважають, що до показників оцінки соціальноекономічної безпеки повинні включатися

- показники рівня й динаміки економічного зростання: обсяг і величина приросту валовою внутрішнього продукту, валового регіонального продукту, національного доходу, наявного доходу, валового й чистого нагромадження;

- показники природно-ресурсного й науково-технологічного потенціалу: рівень внутрішньої забезпеченості ресурсами і їхня якість; ефективність використання ресурсів; технологічне забезпечення переходу від переважання використання невідтворюваних природних ресурсів до переважаючого використання відтворюваних природних ресурсів. Ці показники визначають не лише нинішній стан економіки, але й можливості щодо його розвитку в майбутньому;

- показники, які дають змогу оцінити стабільність розвитку економіки: рівень і темпи інфляції; рівень безробіття; рівень стабільності національної валюти; розміри валютних резервів; ступінь плюралізму форм власності й рівень правової захищеності; масштаби дефіциту бюджету; ефективність і гнучкість податкового механізму; характер і ступінь залученості країни в міжнародні економічні відносини; розмір державного боргу (як внутрішнього, так і зовнішнього); сальдо торговельного й платіжного балансу країни; масштаби тіньової економіки;

- показники соціальної орієнтованості економіки: частка населення, що має доходи нижче прожиткового мінімуму у загальній чисельності населення; співвідношення мінімальної заробітної плати й прожиткового мінімуму; частка оплати праці в загальних доходах населення; частка населення, що проживає в зонах природних катастроф й екологічного забруднення у загальній чисельності населення; частка витрат на соціальні програми в національному продукті; частка тяжких злочинів у загальній кількості злочинів; частка розкритих злочинів в загальній кількості зареєстрованих злочинів.

Після ряду експериментальних розрахунків й верифікації результатів Жандаров А., Шіллер Ф. прийняли рішення про використання семи основних показників, що відповідають всім перерахованим вимогам [7, с. 25 - 29]: - співвідношення середньої заробітної плати (з урахуванням виплат соціального характеру) до прожиткового мінімуму в регіоні;

- рівень злочинності (число зареєстрованих злочинів на 10 тис. населення);

- прострочена дебіторська заборгованість на душу населення;

- прострочена кредиторська заборгованість на душу населення;

- заборгованість по заробітній платі на душу населення;

- рівень безробіття;

- співвідношення кількості безробітних до зайнятого населення.

Причому система параметрів безпеки може коректуватися з урахуванням особливостей конкретного регіону.

Ми пропонуємо прийняти у якості найбільш доцільного групування індикаторів соціальноекономічної безпеки за наступними блоками: 1. Економічні індикатори: 1.1. динаміка зміни ВВП і капітальних інвестицій;

1.2. Виробнича безпека;

1.3. Науково-технологічна безпека;

1.4. Зовнішньоекономічна безпека;

1.5. Фінансова безпека;

1.6. Продовольча безпека;

1.7. Енергетична безпека.

2. Соціальні індикатори: 2.1. Порушення принципу справедливості розподілу благ.

2.2. Розшарування суспільства за доходами і зростання частки малозабезпеченого населення;

2.3. Демографічна безпека;

3. Економічна безпека.

По кожній зі сфер можна розробити індикативні показники, що дозволяють комплексно оцінити потенційну небезпеку й здійснити комплекс програмно-цільових заходів у відповідних сферах. Оскільки коло питань, розглянутих у цій статті, обмежується соціальною сферою, тобто у якості предмету дослідження в основному будуть розглядатися показники другого блоку.

Для цілеспрямованої політики забезпечення соціальноекономічної безпеки велике значення мають граничні значення вищезгаданих індикаторів, вихід за межі яких істотно перешкоджає нормальному ходу всього процесу виробництва, викликає негативні тенденції. Визначення й оцінка граничних значень індикаторів економічної безпеки є однією з найважливіших завдань державного регулювання економіки. З їхньою допомогою реалізовуються й усуваються довгострокові фактори ризику й тенденції до дестабілізації економіки. Такими індикаторами варто керуватися для збереження єдиного економічного простору країни; створення соціальних, економічних і правових умов, що виключають криміналізацію суспільства; забезпечення здатності економіки функціонувати в режимі розширеного виробництва; підтримки такою рівня життя населення, що забезпечував би соціально-політичну стабільність; стійкість фінансової й грошово-кредитної системи, а також для необхідного державного регулювання економічних процесів з метою нормального функціонування ринкових відносин як у звичайних, так й в екстремальних умовах.

Граничні величини, недотримання значень яких перешкоджає нормальному ходу розвитку елементів відтворення, приводить до формування негативних, руйнівних тенденцій в сфері соціальноекономічної безпеки є граничними значеннями. Визначення граничних значень породжує наступні проблеми: 1. Щоб визначити граничні значення соціальноекономічної безпеки треба мати деяку первісну класифікацію спостережень за ступенем кризи.

2. Щоб класифікувати спостереження за ступенем треба знати граничні значення індикаторів.

3. Велике значення відіграють субєктивні оцінки („добре”, „погано”) експертів.

4. Граничні значення повинні враховувати особливості України, особливості сучасного етапу науково-технологічного розвитку, а також досвід провідних країн світу.

Граничні величини дозволяють виявити межі між небезпечними і безпечними зонами процесу розвитку різних сфер економіки.

Можна визначити три зони значень індикаторів: 1. Нормальний стан - відсутність (слабкий вплив) загроз безпеки, що забезпечується плановими діями системи управління або ринковими регулюючими процесами.

2. Передкризовий стан - істотна дія загроз, що вимагає термінових, високозатратних дій щодо нейтралізації й усуненню несприятливих подій. Ці дії, як правило, знаходяться в межах власних ресурсних можливостей обєкта, при цьому не відбувається погіршення стану по інших індикаторах.

3. Кризовий стан - настільки значне ослаблення опірності загрозам, що система не в змозі в короткий термін упоратися з ними власними силами, для її виходу із критичного стану необхідна допомога ззовні й така мобілізація власних ресурсів, що забезпечить наближення системи до оптимального стану її функціонування.

Ширина зони переходу від нормального стану до передкризового й до кризового стану не повинна бути занадто малою, інакше система, навіть при незначних загрозах, може легко перейти з одного стану в інший.

Для оцінки ступеня кризи доцільно застосувати жорсткий і мякий методи: Жорсткий метод: 1. Якщо хоча б один індикатор в сукупності значень, властивих розглянутому обєкту, потрапляє в кризову зону, то ситуація в цілому розглядається як кризова, незалежно від значень інших індикаторів.

2. Якщо хоча б два індикатори виявляються в кризовій зоні, то ситуація в цілому оцінюється як кризова, навіть якщо значення інших індикаторів відносяться до нормальної зони.

3. Якщо тільки один індикатор потрапляє в передкризову зону, а інші приймають нормальні значення, то ситуація в цілому оголошується передкризовою.

4. Чим більша кількість індикаторів безпеки виходить за межі граничних значень, тим більш глибокою є криза.

Світова практика показала, що застосування висвітленого жорсткого підходу приводить до занадто однобокого сприйняття ситуації. У результаті практично всі галузі й райони України оцінюються як такі, зо знаходяться на стадії глибокої кризи, що ускладнює їхню диференціацію й не сприяє раціональному формуванню адресної підтримки слаборозвинених регіонів. Якщо застосувати жорсткий метод до світової економіки, то виходить, що у світі немає ні однієї країни, що відповідала б всім показникам соціальноекономічної безпеки, по яких наявні дані міжнародної статистики. Більше того, у світі немає навіть країн, що відповідають одночасно більшості критеріям. Японія задовольняє максимальній кількості - 15 (з 20) запропонованих критеріїв. На сходинку нижче знаходяться Сінгапур (13 критеріїв). Українські показники задовольняють 7 критеріїв з 20.

Якщо застосовувати мякий метод оцінки соціальноекономічної безпеки, то постає питання про ранжування критеріїв й індикаторів. Навіть на основі даних, наведених вище, видно, що виробнича безпека, оцінена за одним критерієм, є цілком нормальною, а за іншим - може бути загрозливою. Те ж саме можна сказати й про науково-технологічну, інвестиційну, фінансову складові соціальноекономічної безпеки. Він дозволяє різним дослідникам давати найрізноманітніші оцінки соціальноекономічної безпеки регіонів зокрема й України в цілому.

Принципові проблеми полягають в тому, що в Україні ніколи не вимірювали межі економічної виживаності. Тому зовсім не ясно, що означає перевищення окремих гранично припустимих рівнів - або ми перебуваємо вже в умовах економічного краху, поки не відчуваючи в належній мірі його наслідків, або межі гранично припустимих рівнів ще невідомі Україні або ми просто не знаємо реального стану в країні (оскільки відсутній обєктивний економічний моніторинг) і тому не можемо скачати нічого певного про кількісні показники кризових явищ в економіці країни.

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України фактичні й прогнозні кількісні параметри багатьох індикаторів виявляються значно гірше встановлених граничних значень соціальноекономічної безпеки. Проте це не завжди означає ситуацію повного краху економіки в цілому або окремих її сфер. Перевищення граничних значень, насамперед, свідчить про необхідність оперативного втручання органів управління з метою зміни небезпечних тенденцій. Тому встановлення загальновизнаних граничних меж деструктивного розвитку економіки дозволяє обмежити існуючу свободу оцінок ситуації в країні й знайти точки крапки взаєморозуміння різних політичних сил.Роблячи висновок, слід зазначити, що визначення соціальноекономічної безпеки як стану відсутності загроз критичного характеру й збереження здатності адекватного реагування на виникнення загрози передбачає необхідність чіткої державної політики відносно досягнення економічної безпеки й, у першу чергу, в соціальній сфері. економіка країна безпека показник

1. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г. Білорус, Д.Г. Лукяненко та ін.; Керівник авт. колективу і наук. ред. О. Г. Білорус. ? К.: КНЕУ, 2001. ? 733 с.

2. Глазьєв С. Основы обеспечения экономической безопасности страны // Рос. эк. журн. - 1997. - № 1. - С. 3?19.

3. Основы экономической безопасности. (Государство, регион, предприятие, личность) / Под ред. Е. А. Олейникова. - М.: ЗАО „Бизнес-” „Интел-синтез”, 1997. - 288 с.

4. Бухвальд Е., Гловацкая Н., Лазаренко С. Макроаспекты экономической безопасности: факторы, критерии и показатели // Вопросы экономики. - 1994. - № 12. - С. 25-44.

5. Мунтіян В.І. Економічна безпека України. - К. : КВІЦ, 1999. - 463 с.

6. Методологія та методика визначення інтегральних соціальних показників / Відп. ред. Ю.І. Саєнко. - К.: Ін-т соціології НАНУ, 2004. - 372 с.

7. Жандаров А., Шиллер Ф. Анализ социально-экономической ситуации в регионах Росии // Экономист. - 1995. - № 7. - С. 25-29.

Размещено на .ru