Кримський макроміф у житті і творчості В.В. Набокова - Автореферат

Уже існує безліч робіт, присвячених Московському, Петербурзькому, Київському, Пермському, Карельському, Уральському, Італійському текстам у російській літературі. Відносно недавно зроблено спробу виділення Кримського тексту, в результаті чого зясовано, що він виник у рамках Таврійського міфу, який, у свою чергу, є південним аналогом або варіантом міфу Петербурзького: “…Петербурзький текст був породжений петербурзьким міфом, Кримський текст - міфом Тавриди. Відображена в літературі петербурзька міфологія прямо або опосередковано стала однією з найважливіших складових первинної мови Кримського тексту в процесі його народження і генезису” (О.П.Люсий). Автори цих робіт справедливо вбачають звязок між його біографією і творчою долею. Тому назріла необхідність пильного вивчення творчості Набокова під новим кутом зору, а саме у світлі питань про те, яким чином і якою мірою півтора року інтенсивного творчого й особистого життя Набокова в Криму позначилося на формуванні його письменницької індивідуальності; як події кримської дійсності відображаються в подальшій творчості письменника; чому став можливим постійний “діалог” письменника з Кримом у формі численних то явних, то прихованих алюзій, ремінісценцій, згадок, творчих “повернень”.У першому з них - “Історія вивчення “кримської теми” і кримського міфу в сучасному літературознавстві” - простежено розвиток літературознавчої думки, по-перше, у процесі аналізу спадщини Набокова, по-друге, в ході дослідження “кримської теми” і кримського міфу у творчості як цього автора, так і інших письменників, у чиїх творах виявляються ознаки Кримського тексту. Набокова” - подано розгорнуту характеристику поняття “кримський макроміф” Набокова як трирівневої міфопоетичної системи, що включає: Крим “пушкінський” - домінуючий компонент художнього цілого; Остаточно втративши батьківщину, Набоков починає вже свідомо вибудовувати свій петербурзький міф, недарма перші його ознаки виявляються лише у віршах, написаних за кордоном (“Петербург” - 1921 р., “Петербург” - 1922 р., “Петербург” - 1923 р., “Санкт-Петербург” - 1924 р.). Набокова” - запропоновано класифікацію “кримських” творів письменника. Друга група включає всі інші поетичні і прозаїчні твори автора, написані як у російськомовний, так і в англомовний періоди його творчості: вірші, поеми, ранні оповідання, російські романи, зрілі оповідання й англомовні романи.У Криму остаточно оформляється і набуває певного напряму поетичний талант Набокова, уже у творах кримського періоду проступають зачатки багатьох елементів неповторного набоковського художнього методу, тут же закладається фундамент “кримського макроміфу”, що функціонує в усій творчості письменника і поєднує її в єдине ціле (твори російського й англомовного періоду, художні та наукові тексти). У Криму Набоков уперше пробує себе в складанні шахових задач, і це згодом стане його другою (після лепідоптери) позалітературною пристрастю, відображеною і в літературних творах (шахові сонети, роман “Защита Лужина”, частково - дебютний англомовний роман “Подлинная жизнь Себастьяна Найта”). Тому Набоков упродовж усього творчого життя, періодично в думках повертаючись до Криму і безперестанно його міфологізуючи, доводив образ півострова до повної відповідності своєму ідеалові. “Кримський макроміф” Набокова є єдиною трирівневою системою, у якій кожний з рівнів невіддільний від інших двох: Крим “пушкінський”, що найбільш яскраво представлений кримською лірикою Набокова і його ранньою прозою, одночасно зумовлює концепцію Криму як “утраченого раю” в російських романах письменника, а трактування Криму як місця і мети “вічного повернення” простежується і в зрілій російській, і в англомовній прозі Набокова. Міфологізація Криму в мистецтві Набокова відбувається через його “приватизацію”, тобто через перетворення авторською волею у приватний простір (що особливо помітно в його романах і науково-дослідних працях), а також шляхом “ретушування” реального образу (ретушований Крим, безлюдний, мирний край метеликів і любові постає зі сторінок поетичних дослідів Набокова).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Висновках, що завершують дисертаційне дослідження, підсумовано й узагальнено його результати, основними з яких є такі: 1. Є всі підстави визнати безумовну значимість кримського етапу розвитку Набокова для його подальшої творчості. У Криму остаточно оформляється і набуває певного напряму поетичний талант Набокова, уже у творах кримського періоду проступають зачатки багатьох елементів неповторного набоковського художнього методу, тут же закладається фундамент “кримського макроміфу”, що функціонує в усій творчості письменника і поєднує її в єдине ціле (твори російського й англомовного періоду, художні та наукові тексти).

2. У ту пору в юнакові, що цікавиться ентомологією, прокидається справжній учений, праці якого (включаючи і статтю на кримському матеріалі) лепідоптерологи всього світу вважають класикою наукової думки. У Криму Набоков уперше пробує себе в складанні шахових задач, і це згодом стане його другою (після лепідоптери) позалітературною пристрастю, відображеною і в літературних творах (шахові сонети, роман “Защита Лужина”, частково - дебютний англомовний роман “Подлинная жизнь Себастьяна Найта”).

3. Крим у біографії Набокова постає місцем народження письменника В. Сиріна з усією своєрідністю його стилю, поетики, тем і сюжетів. Для автора дуже важливо, щоб і читачі сприймали Крим як сакральне, унікальне місце, відмінне від багатьох інших, цілком профанних місць. Тому Набоков упродовж усього творчого життя, періодично в думках повертаючись до Криму і безперестанно його міфологізуючи, доводив образ півострова до повної відповідності своєму ідеалові.

4. “Кримський макроміф” Набокова є єдиною трирівневою системою, у якій кожний з рівнів невіддільний від інших двох: Крим “пушкінський”, що найбільш яскраво представлений кримською лірикою Набокова і його ранньою прозою, одночасно зумовлює концепцію Криму як “утраченого раю” в російських романах письменника, а трактування Криму як місця і мети “вічного повернення” простежується і в зрілій російській, і в англомовній прозі Набокова.

Разом з тим Набоков малює Крим у реальних формах: запахи, звуки і барви півострова передаються з приголомшливою емоційною точністю, втілюються, “упредметнюються” словом. Важливо й те, що Крим відтворюється у внутрішньому світі романних героїв, у логіці їхньої поведінки, а також проявляється в характері творчого мислення майстра.

5. Міфологізація Криму в мистецтві Набокова відбувається через його “приватизацію”, тобто через перетворення авторською волею у приватний простір (що особливо помітно в його романах і науково-дослідних працях), а також шляхом “ретушування” реального образу (ретушований Крим, безлюдний, мирний край метеликів і любові постає зі сторінок поетичних дослідів Набокова). Міфологізація реальності Криму здійснюється Набоковим за певними правилами, яких він неухильно дотримується: збереження емоційного напруження тієї або іншої події, враження, факту; “клішування” їх з метою вторинного використання, виключення Криму з конкретного “жорсткого” історичного простору і часу.

За кожним із відтворених відчуттів або образів Набоков закріплює певне значення, яке він часто бере з одного твору, щоб зробити частиною іншого, практично не піддаючи переробці. Цим пояснюється значна частина повторів, автоалюзій і автоцитувань у його поезії і прозі, що так чи інакше стосуються Криму. Внаслідок цього прозаїчний варіант Кримського тексту письменника являє собою інтертекст, а поетичний варіант є передтекстом цього інтертексту.

6. Створюючи свій Кримський текст (як ліричний, так і епічний його варіанти), Набоков продовжує лінію Пушкіна, Толстого, Чехова й інших російських митців, до яких він постійно творчо апелює за допомогою явних і прихованих цитат, алюзій та ремінісценцій. Тому твори цих авторів повинні розглядатися як своєрідні передтексти набоковського інтертексту і, відповідно, “макроміфу”.

7. Разом з тим “кримський макроміф” Набокова ніяк не можна назвати частиною Таврійського міфу його попередників. Міфопоетична модель Криму у творчості Набокова - це скоріше особливий виток цього міфу, який за сторіччя, що минуло від пушкінської пори, набув нового історичного, духовного та художнього наповнення. На цьому витку розробки кримського міфу Набоков зближується з літераторами Російського Зарубіжжя, у чиїй творчості Крим осмислюється як утрачений берег зниклої за горизонтом Росії, останній “оплот” колишнього життя, утратою якого закріплюється остаточна розлука з батьківщиною. Водночас Крим - це й місце, з якого починається уявне (у снах, у поезії) повернення вітчизни. Протягом довгого творчого життя Набоков невпинно ускладнював і структурував свою кримську міфопоетичну модель, збагачуючи її все новим психологічним, біографічним, історичним та міфологічним змістом.

8. Головною особливістю кримської лірики Набокова є те, що дистанція між ліричним героєм та автором майже непомітна, ліричне й авторське “я” практично тотожні, тому згадки про Крим, будучи цінним документальним матеріалом, мають автобіографічне навантаження. Мінімальним є розрив між героєм та автором і в ранній російській прозі письменника, проте від роману до роману цей розрив збільшується, і кримські прикмети в тексті трапляються все рідше. У творах англомовного періоду герой і автор ще більш дистанціюються один від одного і в окремих випадках виступають антиподами (романи “Лолита” і “Бледный огонь”, де немає жодної згадки про Крим).

9. Нерідко при створенні англомовних романів Набоков “зашифровує” Крим на імпліцитному рівні твору, і лише ретельне зіставлення текстів цих творів з текстами його ранньої лірики і російської прози допомагає “розкодувати” кримську основу описуваних подій. Внаслідок цього читач приречений на постійне перечитування романів Набокова, на “вічне повернення” до більш ранніх його робіт - так уся творчість Набокова навмисно “закільцьовується” автором і є нерозривним художнім цілим.

10. Наукові роботи Набокова - це особливий тип творів, що є нерозривним сплавом літератури, із властивою їй великою часткою вимислу, та науки, націленої на точний аналіз і статистичну скрупульозність. Цей феномен з максимальною повнотою відбився як у літературознавчих лекціях і есе, так і в ентомологічних статтях Набокова. Автор сміливо використовує в них автоалюзії й автоцитування своїх художніх творів, вплітає в тканину наукової роботи факти із власної біографії кримського періоду.

Як правило, згадки про Крим у цих творчих роботах Набокова завжди забарвлені в ностальгічні тони і мають на собі відбиток своєрідної ексклюзивної обізнаності автора, видають його зацікавленість в одноосібному володінні якоюсь “таємницею півострова”. Тенденція до “привласнення” Криму особливо яскраво виявилась у набоковському Коментарі до перекладу пушкінського роману у віршах “Євгеній Онєгін”, де англомовному читачеві пропонується суто “набоковське” бачення Криму: культурно-історичні й географічні реалії півострова відображено крізь призму субєктивних вражень і спогадів автора. Переносячись у думках до далекого Криму перших десятиріч ХХ століття, Набоков-дослідник, Набоков-письменник і Набоков-людина знову зближуються до нерозрізнення, і замикається хронологічне коло життя і творчості. Російський і американський письменник В.В. Набоков на схилі днів повертається в пору юності, по-прустівськи здійснюючи “віднаходження часу”.

Коршунова Е.К. Владимир Набоков: энтомолог, пишущий стихи// Вопросы русской литературы: Межвузовский научный сборник. - Симферополь: Крымский Архив, 1999. - Выпуск 4 (61). - С.79-84.

Коршунова Е.К. К вопросу о датах биографии (Крымский период) // В.В. Набоков: pro et contra. Материалы и исследования о жизни и творчестве В.В. Набокова: Антология. - Том 2. - СПБ.: РХГИ, 2001. - С.958-961.

Беспалова Е.К. Крымские следы в русскоязычных романах В.В. Набокова // Вопросы русской литературы: Межвузовский научный сборник. - Симферополь: Крымский Архив, 2004. - Вып. 10 (67). - С. 133-141.

Беспалова Е.К. Крымский макромиф в произведениях В.В. Набокова // Вопросы русской литературы: Межвузовский научный сборник. - Симферополь: Крымский Архив, 2005. - Вып. 11 (68). - С. 130-137.

Коршунова Е.К. Владимир Набоков и Крым: жизнь и творчество// Материалы Третьей Крымской Международной научной конференции “Пилигримы Крыма. Осень - 98”. - Симферополь: Крымский Архив, 1999. - С.133-138.

Коршунова Е.К. Максимилиан Волошин и Владимир Набоков: попытка сближения// Материалы Десятой Международной научной конференции “М.А. Волошин - поэт и мыслитель” (Крым, Коктебель 17-21 мая 1999г.) - Симферополь: Крымский Архив, 2000. - С.34-40.

Беспалова Е.К. Крымский миф в стихотворениях В. Набокова-Сирина // Крымский Набоковский научный сборник. - Вып 4. - Симферополь: Крымский Архив, 2004. - С. 42-51.

Беспалова Е.К. Тема детства в творчестве Владимира Набокова // Крымский Набоковский научный сборник. - Вып 4. - Симферополь: Крымский Архив, 2004. - С. 52-58.

Размещено на .ru