Кримінологічні засади запобігання рецидивній злочинності в Україні - Автореферат

Але ж, висловлюючись у такий спосіб, апелюють нерозмірними цифрами, коли за рівень рецидивізму намагаються видати відсоток не вперше засуджених осіб, обчислений від загальної чисельності всіх позбавлених волі; або рецидивну злочинність ототожнюють із повторною, яка включає в себе випадки вчинення як рецидивних злочинів, так і нових, які за законом не визнаються рецидивом. Інваріантність інтерпретації рецидивної злочинності зумовлюється й спробами теоретиків вирізнити види рецидиву (легальний, кримінологічний, пенітенціарний, реабілітаційний та ін.) У будь-якому разі виявлення параметрів цієї злочинності треба гармонізувати з легальною дефініцією рецидиву злочинів, наведеною у ст. Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлюється й тим, що при всій аксіоматичності твердження про рецидивну злочинність як константу злочинності за будь-яких часів і в будь-якій державі, її природа відрізняється своєрідністю, оскільки це навіть не окремий вид злочинних проявів у структурі загальної злочинності, а системне утворення криміногенної дійсності, міцні позиції якого свідчать, з одного боку, про підвищену суспільну небезпечність рецидивної злочинності, а з другого - про необхідність постійного спостереження за її розвитком й запровадження енергійних заходів для захисту суспільства від продукування усе нової і нової злочинної агресії в широкому розумінні слова. Неодноразово питання рецидиву злочинів як інституту кримінального права і рецидивної злочинності як проблеми кримінологічної науки порушувалися в наукових працях учених радянської доби, сучасних вітчизняних науковців, фахівців близького зарубіжжя - колишніх радянських республік і країн далекого зарубіжжя. Для досягнення зазначеної мети поставлені наступні завдання: 1) дослідити концептуальні підходи до визначення інституту „рецидив злочинів” за різних часів у вітчизняному кримінальному законодавстві та розглянути вплив цього інституту на уявлення про рецидивну злочинність; 2) обґрунтувати положення про підвищену суспільну небезпечність рецидивної злочинності та визначити прояви цієї небезпечності; 3) збагатити знання про структуру рецидиву шляхом установлення функціонального призначення цієї категорії та її аналізу у контексті створення імовірнісних моделей розвитку злочинної „карєри” рецидивістів; 4) з урахуванням законодавчої формули рецидиву злочинів та феноменологічних особливостей природи злочинного рецидивізму визначити поняття „рецидивна злочинність”, її місце і роль у структурі злочинності в цілому; 5) дослідити сучасні тенденції рецидивної злочинності в Україні, проаналізувавши її кількісно-якісні показники та визначивши чинники, які впливають на їх оцінку; 6) на підставі попередніх теоретичних напрацювань сформулювати основні положення про злочинну „карєру” рецидивістів, прикладний аспект яких полягає у можливості пізнання особливостей становлення і розвитку злочинних біографій цих осіб та здійсненні їх типології; 7) установити типові ознаки підвищеної суспільної небезпечності особи злочинця-рецидивіста та дослідити з їх урахуванням означену категорію злочинців; 8) на підставі комплексного критерію провести типологію злочинців-рецидивістів та розкрити шляхи її практичного застосування; 9) обґрунтувати необхідність розгляду злочинного рецидивізму також у форматі злочинності осіб із психічними аномаліями як однієї з умов успішності проведення роботи із соціальної адаптації рецидивістів; 10) виділити вектори взаємодії системи „суспільство-злочинець”, дослідивши проблеми визначення рецидивістом свого місця, призначення й ролі у соціумі та соціально-правове й морально-психологічне ставлення останнього до рецидивістів; 11) довести значення положень теорій соціальної дезорганізації (аномії), диференціальної асоціації (навчання) та стигматизації (клеймування) у поясненні походження рецидивної злочинності й у процесі виокремлення обєктів запобіжного впливу; 12) розкрити особливе значення і роль місць позбавлення волі й кримінальної субкультури в детермінації рецидивної злочинності; 13) в історичному ракурсі здійснити аналіз вітчизняної соціальної практики боротьби з рецидивною злочинністю та визначити можливі шляхи запозичення зарубіжного досвіду у цій сфері; 14) зясувавши специфіку запобіжної діяльності щодо рецидивізму, визначити поняття „запобігання рецидивній злочинності” та окреслити основні комплекси спеціальних заходів цієї діяльності з огляду на певні етапи розвитку злочинної „карєри” рецидивістів; 15) опрацювати й обґрунтувати рекомендації, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства у сфері запобігання злочинному рецидивізму, зокрема кримінального, кримінально-виконавчого, адміністративного, а також законодавства із соціального забезпечення осіб, звільнених із місць позбавлення волі, та практику його застосування.Підвищена суспільна небезпечність рецидивної злочинності визначається: а) її більшою потужністю у своєму прагненні до відтворення порівняно зі злочинністю первинною; б) її існуванням за всіх часів історії держави та права; в) значн

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ