Кримінально-виконавча політика України: формування та реалізація - Автореферат

Серед надзвичайно широкого комплексу питань, які стоять у цьому ряду, важливе місце займає розробка теоретичних основ політики у сфері боротьби зі злочинністю в Україні, зокрема засад кримінально-виконавчої політики, що виступає одним із системних елементів першої. Як показує аналіз доктринальних джерел, досі проблеми кримінально-виконавчої політики в науці розглядалися лише в контексті змісту, завдань і мети інших елементів політики у сфері боротьби зі злочинністю, передусім кримінально-правової політики, що певною мірою теж вплинуло на ефективність наукових розробок та в цілому на зміст формування й реалізації зазначеного виду політики. Ці та інші проблеми кримінально-виконавчої політики досить аргументовано викладені в працях таких учених у галузі кримінального права, як Ю. В. Проте комплексного наукового дослідження щодо формування змісту та реалізації кримінально-виконавчої політики як в Україні, так і в країнах колишнього СРСР не здійснювалось. Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувалися такі завдання: - дослідити кримінально-виконавчу політику як складову частину внутрішньої політики й політики у сфері боротьби зі злочинністю;„Кримінально-виконавча політика України як складова внутрішньої політики держави” складається з 6-ти підрозділів. „Кримінально-виконавча політика як елемент політики у сфері боротьби зі злочинністю” досліджено зміст зазначеного виду політики та визначено її поняття. Виділено три взаємоповязані й взаємообумовлені завдання кримінально-виконавчої політики України: а) завдання, які визначаються суспільством у цілому; б) завдання, які визначаються іншими елементами політики у сфері боротьби зі злочинністю; в) завдання, які визначаються безпосередньо кримінально-виконавчою політикою. Виділено такі принципи кримінально-виконавчої політики України: 1) відповідності кримінально-виконавчої політики іншим елементам політики у сфері боротьби зі злочинністю; 2) невідворотності кримінального покарання; 3) врахування (відповідності) соціально-правової психології; 4) диференціації та індивідуалізації виконання покарання; 5) відновлення соціальної справедливості; 6) доцільності; 7) економії репресій; 8) прогресивної системи виконання й відбування покарання; 9) взаємної відповідальності держави та засудженого; 10) примирення; 11) раціонального застосування заходів переконання й примусу до засуджених; 12) участі громадськості у виконанні кримінального покарання; 13) поєднання всіх елементів мети покарання під час його виконання; 14) комплексного та системного (безперервного) впливу на особу засудженого; 15) погашення й зняття судимості. Серед них виділено такі: а) декларативність держави та її органів у визначенні й дотриманні принципів своєї діяльності у сфері виконання кримінальних покарань; б) недотримання вимог закону в правозастосувальній практиці та низька виконавча дисципліна органів держави, її посадових осіб; в) неналежне місце, незначна роль і участь громадян у механізмі формування й реалізації кримінально-виконавчої політики; г) правовий монополізм, який не має нічого спільного з правонаступництвом, під час формування таких засобів реалізації кримінально-виконавчої політики, як законодавча практика та діяльність органів і УВП; ґ) внутрішні протиріччя в галузі виконання кримінальних покарань, що закладені у сфері соціального побуту та суспільної свідомості покарання (так званий соціологічний парадокс покарання, зміст якого полягає в тому, що чим більше та суворіше застосовується в суспільстві кримінальне покарання, тим більше воно засвідчує своє безсилля).Вирішено наукове завдання, яке полягає в розробці проблем формування та реалізації кримінально-виконавчої політики й обґрунтуванні на цій основі наукових пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення цього виду діяльності, частина з яких знайшла своє відображення в законотворчій роботі, практичній діяльності органів і УВП та в навчальному процесі. При цьому зроблено висновок, що кримінально-виконавча політика є похідною від кримінально-правової, а тому варто під час формування першої максимально повно враховувати джерела другої, не ототожнюючи їх з вихідними началами однойменного законодавства й іншими синонімічними явищами, як-от „пенітенціарна політика” тощо. Більше того, для формування цивілізованої кримінально-виконавчої політики, її джерел, форм і напрямів у чинному законодавстві України слід закріпити та визначити понятійно загальновизначені міжнародні терміни (катування, нелюдське поводження, тортури та ін.). На теоретичному рівні необхідно чітко визначити предмет кримінально-виконавчої політики, зміст якого мають складати: 1) основні принципи кримінально-виконавчого впливу на злочинність (ст. Під час формування та реалізації кримінально-виконавчої політики доцільно враховувати такі її рівні: а) доктринальний (науковий) - розробка й обґрунтування теорій виконання та відбування покарань; б) програмний - затвердження на рівні органів державної влади науково обґрунтованих планів, концепцій, доктрин тощо; в) законодавчий

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ