Перетворення, які відбуваються в Україні, накладають відбиток на правову систему. В процесі реформування піддається зміні її основний елемент – право, роль якого зростає. Відповідно, до цілей проведення реформи змінюються і цілі правового регулювання.
Одну із таких проблем які потребують ретельного дослідження складають питання правого статусу свідка в кримінальному процесі, використання його показань як джерела доказів при розкритті злочинів, розслідування та розгляду кримінальних справ. Однак у судово слідчій практиці існує думка, яка сформувалась в процесі становлення та удосконалення кримінально-процесуального законодавства України, що свідок лише зобовязаний зявлятись за викликом органів дізнання досудового слідства чи суду, давати правдиві показання а в разі відмови від дачі показань чи дачі за відомо неправдивих показань нести кримінальну відповідальність. В умовах переходу до громадянського суспільства, чітке визначення прав та обовязків громадянина в цілому, субєктів кримінально-процесуальної діяльності зокрема в тому числі і свідків повинні чітко регламентуватись законом і бути в такому співвідношенні яке б дозволяло їм активно відстоювати свою права і, що особливо актуально, сподіватись на реальні гарантії забезпечення їх виконання особами які ведуть чи безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальні діяльність, здійснювати функції без заподіяння шкоди особистим правам інших осіб та інтересам держави. Таким чином недостатня урегульованість процесуального становища свідка зачіпає інтереси багатьох громадян, які надають чи можуть надати допомогу правоохоронних органам у боротьбі із злочинністю Вирішенні цієї проблеми вбачається в розширенні прав свідка, наданні йому додаткових гарантій, які б забезпечували охорону його фізичних, моральних та майнових інтересів. Як приклад, неврегульованості належного процесуального статусу свідка, не забезпечення його прав та відсутності механізму зобовязати свідка виконувати його обовязків, може бути відсутність чіткої відрегульованої процедури забезпечення захисту субєктів кримінально-процесуальної діяльності, свідка зокрема, що визначено Законом України “Про забезпечення безпеки осіб які беруть участь у кримінальному судочинстві” з одного боку та недостатньо повну, ускладнену процедуру реалізації відповідальності свідка за невиконання своїх обовязків з іншого68 КПК України, передбачено категорію осіб, які можуть викликатись і допитуватись як свідок: кожне особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Тому свідок може бути не лише очевидцем розслідуваної події, а також може знати про цю подію зі слів інших осіб, відповідно у кримінальному процесі в якості свідків виступають не тільки очевидці злочинів, але також особи, котрі чули як проходила подія, можуть дати характеристику особи обвинуваченого чи підозрюваного, особи, які володіють будь-якою інформацією про обставини, які підлягають доказуванню по кримінальній справі. У проекті нового КПК України свідком пропонується вважати особу, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи і яка дізнавачем, слідчим, прокурором , судом викликана на допит До прийняття діючого КПК України в юридичній літературі обговорювалося питання про те, чи можливо попередити неповнолітнього свідка про відповідальність за дачу неправдивих показань, хоча такий свідок не може бути притягнутий за це до кримінальної відповідальності Так, В.С.Тадевосян вважав, що слідчий та суддя .повинні пояснити дітям “їх обовязки говорити правду та відбирати у них підписку про правильність їхніх показань” У діючому КПК з цього приводу міститься вимога: свідкові, який не досяг 16 років розяснюється обовязок говорити тільки правду. Кримінально-процесуальному законодавству України визначено обмеження щодо коло осіб, які залучаються в якості свідків: Одне із них, покликане забезпечити доброякісність джерела доказів, виявляється в обмеженні допуску в якості свідків осіб, які в силу своїх фізичних чи психічних недоліків не спроможні правильно сприймати обставини, які мають значення для справи та давати про них правильні показання.Процесуальна природа показань свідка визначається тим, що їх основу складають особисте сприйняття подій чи дій, відомості, які мають значення для справи, чи знання про них, отримані від інших осіб чи із документів. Оскільки змістом свідоцьких показань є відомості про факти, які були сприйняті безпосередньо чи із іншого конкретного джерела, не можуть бути доказами дані, які повідомлені особою, яка допитується, поки вони не може повідомити про джерело своєї поінформованості /ст.68 КПК України/. Він може бути допитаний про особу потерпілого, а також інших свідків, що може мати значення для оцінки їхніх показань. Тому по може бути свідком особа, яка має дефект того органу почуття, за допомогою якого сприймались обставини, які мають значення для справи, коли характер дефекту перешкоджав правильному сприйняттю. Звукозапис допиту свідка надав додаткові можливості для перевірки та оцінки показань, які були отримані у ході попереднього слідства Використовуючи фонограму, суд має можливість перевірити умови та методи отримання показань, скласти уявлення про позицію, яку займав свідок на попередньому слідстві.Аналізуючи досліджену в рефераті норма
План
Зміст
Вступ
Розділ 1: Теоретико-правові засади інститут свідка в кримінальному процесі
1.1 Поняття та значення свідка в кримінальному процесі України.
1.2 Імунітет свідка.
1.3 Права та обовязки свідка.
1.4 Відповідальність свідка.
Розділ 2: Показання свідка як джерела доказів. Процесуальний порядок допиту свідка: 2.1 Поняття та значення показань свідка.
2.2 Особливості фіксації, оцінки та перевірки показань свідка.
2.3 Процесуальні правила допиту свідка.
2.4 Особливості допиту неповнолітнього свідка.
Висновок
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
