Кримінально-процесуальні засоби доказування - Автореферат

Основний зміст кримінально-процесуальної діяльності складає робота з доказами: їх формування (збирання), перевірка, оцінка, прийняття рішення і його обґрунтування. Саме на основі використання сукупності зібраних у кримінальній справі доказів та керуючись при цьому законом і професійною правосвідомістю, особи, які ведуть кримінальний процес, роблять висновок про наявність чи відсутність події злочину, винуватість чи невинуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи. Остання повинна забезпечити такий порядок регламентації процесуальних відносин, який міг би захистити людину, суспільство, державу від злочинів шляхом створення умов для їх розкриття, викриття і засудження винуватих та встановлював би гарантії втілення в життя правових приписів. 9 Національної програми правової освіти населення, затвердженої Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року № 992; тематикою пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2002-2005, 2004-2009 роки, яка затверджена наказами МВС України “Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів в практичну діяльність органів внутрішніх справ України” № 635 від 30 червня 2002 року та “Про затвердження пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років” № 755 від 05 липня 2004 року; планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт НАВСУ на 1998-2005 роки. Для досягнення вказаної мети дисертант поставив перед собою такі завдання: 1) виявлення спірних питань щодо поняття і мети кримінально-процесуального доказування; 2) встановлення характеру істини в кримінальному судочинстві; 3) виділення переліку та змісту обставин, що входять до предмета доказування; 4) розкриття змісту кримінально-процесуального доказування; 5) визначення ролі презумпцій та преюдицій, а також моральних засад в доказуванні; 6) висвітлення співвідношення оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності, а також ролі ОРД в процесі доказування; 7) окреслення спірних питань щодо поняття та змісту доказів, їх класифікації; 8) виявлення шляхів захисту доказів у кримінальній справі; 9) визначення поняття та розкриття змісту процесуальних джерел доказів; 10) обґрунтування поняття слідчих дій як основних засобів збирання доказів; 11) аргументація авторського розуміння змісту та процесуального порядку проведення вербальних, нонвербальних та змішаних слідчих дій; 12) розробка пропозицій по вдосконаленню кримінально-процесуального законодавства України та практики його застосування.Аналіз процесуальної літератури свідчить про різне бачення науковців щодо визначення поняття кримінально-процесуального доказування: від видалення оцінки доказів за межі цього процесу до включення до нього криміналістичних категорій (слідчих версій). Михеєнка з цього питання вважає, що кримінально-процесуальне доказування - це передбачена законом діяльність субєктів кримінального процесу по збиранню (формуванню), перевірці й оцінці доказів та їх процесуальних джерел, прийнятті на цій основі певних процесуальних рішень і наведення аргументів для їх обґрунтування (мотивації). В дисертації узагальнені наявні наукові розробки з цього питання і відзначено, що під межами доказування слід розуміти таку сукупність доказів і їх процесуальних джерел, зібрання і дослідження яких забезпечить повне та якісне встановлення усіх обставин предмета доказування і прийняття обґрунтованого рішення у кримінальній справі. Таким чином, субєкти доказування - це державні органи і посадові особи, на яких законом покладено обовязок щодо збирання, перевірки, оцінки доказів та їх процесуальних джерел, обґрунтування рішень прийнятих в процесі кримінально-процесуального доказування, а також інші особи, які вправі брати участь в цій діяльності. Відповідно до цього визначення субєктів доказування можна поділити на дві групи: а) державні органи і посадові особи, на яких покладено обовязок здійснювати доказування (орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя або суд); б) особи, які вправі брати участь в процесі доказування (підозрюваний, обвинувачений, захисник, цивільний відповідач, цивільний позивач, потерпілий тощо).У дисертації здійснено теоретичне узагальнення сучасного стану наукових розробок теорії судових доказів у кримінальному процесі, розглянуто наявні проблеми повязані з колізією в законодавстві, неправильним тлумаченням норм доказового права, а отже і їх реалізацією. Якщо мова йде про гносеологічну сутність кримінально-процесуального доказування як особливої різновидності пізнання оточуючої дійсності, необхідно ставити знак ідентичності між доказуванням і кримінально-процесуальним пізнанням. Субєктами доказування є державні органи і посадові особи, на яких законом по

2. Основний зміст роботи