Кримінально-процесуальні гарантії прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину - Автореферат

У звязку із заявою (повідомленням) про злочин чи виявленням ознак злочину безпосередньо уповноваженими державними органами чи посадовими особами виникають кримінально-процесуальні правовідносини. Більше того, якщо місце підозрюваного як субєкта кримінального процесу в законі визначено (не дивлячись на те, що підстави його появи викликають певні дискусії), врегульовано в законі його процесуальне становище, то залишаються не врегульованими питання щодо місця, ролі і процесуального становища особи, яка не є підозрюваним у процесуальному розумінні, але стосовно якої виникло підозріння. Кримінально-процесуальним гарантіям прав і законних інтересів субєктів кримінального процесу приділяється значна увага з боку науковців, адже жоден субєкт кримінального процесу не може повноцінно існувати у сфері кримінально-процесуальних правовідносин без забезпечення його прав і повязаних з ними законних інтересів. Проблеми кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів субєктів кримінального процесу висвітлювалися в роботах багатьох науковців. Основною метою дисертаційного дослідження є розробити й обґрунтувати системи умов, способів і засобів, що становлять зміст кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, та внести пропозиції по удосконаленню кримінально-процесуального законодавства України в цій частині.„Поняття особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, її права, законні інтереси та обовязки” обґрунтовано твердження про те, що з моменту виникнення кримінально-процесуальних правовідносин виникають і субєкти таких правовідносин, які потребують як чіткого законодавчого закріплення статусу, так і реального забезпечення прав і законних інтересів. Так, в тому випадку коли особа, яка підозрюється у вчиненні злочину, не доставлялась до органу дізнання, слідчого, начальника слідчого відділу, прокурора або суду, запідозреною її слід визнавати з моменту відібрання письмового зобовязання про явку на виклик особи, яка проводить дізнання, слідчого, начальника слідчого відділу, прокурора або суду. Розділ другий - „Кримінально-процесуальні гарантії прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину і їх реалізація в стадії порушення кримінальної справи і особливому провадженні” складається з трьох підрозділів, в яких досліджуються проблеми реалізації прав і законних інтересів особи на початковому етапі виникнення кримінально-процесуальних правовідносин. „Місце стадії порушення кримінальної справи у системі гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину” досліджується роль стадії порушення кримінальної справи у формуванні системи кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, а також вплив названої стадії на стан кримінально-процесуальних гарантій особи з моменту виникнення кримінально-процесуальних правовідносин і до прийняття рішення по суті. „Гарантії реалізації прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, у ході проведення перевірки інформації про злочин” досліджувались питання доцільності здійснення перевірки заяв і повідомлень про злочин з метою забезпечення реалізації прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину.Дисертант прийшов до висновку, що теоретичне поняття „особа, яка підозрюється у вчиненні злочину” є широким і включає в себе запідозреного, правопорушника і підозрюваного. Порушення кримінальної справи не може вважатись підставою для визнання особи підозрюваним, оскільки підстави для порушення кримінальної справи і підстави для визнання особи підозрюваним не співпадають. Нами сформульовано і запропоновано власне поняття „підозрюваний.” Підозрюваним визнається особа, відносно якої є докази про причетність її до вчинення злочину, але які є недостатніми для предявлення обвинувачення, а з метою всебічного, повного й обєктивного розслідування по справі виникає потреба допитати особу, призначити експертизу щодо дій особи чи затримати її. Ця постанова послужить підставою для затримання особи по підозрінню у вчиненні злочину або для застосування щодо неї запобіжного заходу. З метою підсилення гарантій отримання доказової інформації на першому етапі розслідування по кримінальній справі, доцільно відмовитися від поняття „стадія порушення кримінальної справи”, а процесуальні дії, що проводяться на першому етапі з моменту виникнення кримінально-процесуальних правовідносин і до прийняття рішення про порушення кримінальної справи, повинні проводитися за правилами Кримінально-процесуального кодексу з наділенням їх тими само властивостями, що передбачені в законі для дій, які проводяться після прийняття рішення про порушення кримінальної справи.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У висновках викладені узагальнені положення з основних проблемних питань теми дисертаційного дослідження: 1. Дисертант прийшов до висновку, що теоретичне поняття „особа, яка підозрюється у вчиненні злочину” є широким і включає в себе запідозреного, правопорушника і підозрюваного. Дане поняття за своїм змістом не співпадає з вимогами ст.431 КПК України.

2. Появу в кримінальному процесі вищеназваних осіб (запідозреного, правопорушника і підозрюваного) слід повязувати з виникненням кримінально-процесуальних правовідносин. Іншими словами, появу їх слід повязувати з моментом, коли правоохоронним органам стало відомо про вчинений, чи той, що готується, злочин, а появу підозрюваного, крім того - лише після порушення кримінальної справи при наявності умов, передбачених в ст. 431 КПК України.

3. Порушення кримінальної справи не може вважатись підставою для визнання особи підозрюваним, оскільки підстави для порушення кримінальної справи і підстави для визнання особи підозрюваним не співпадають. Визнання особи підозрюваним за аналогією з визнанням потерпілим, цивільним позивачем і цивільним відповідачем потребує винесення окремої постанови.

4. Нами сформульовано і запропоновано власне поняття „підозрюваний.” Підозрюваним визнається особа, відносно якої є докази про причетність її до вчинення злочину, але які є недостатніми для предявлення обвинувачення, а з метою всебічного, повного й обєктивного розслідування по справі виникає потреба допитати особу, призначити експертизу щодо дій особи чи затримати її.

5. На наш погляд, про визнання особи підозрюваним обовязково виноситься мотивована постанова. З цього моменту особа буде визнана субєктом процесу. Ця постанова послужить підставою для затримання особи по підозрінню у вчиненні злочину або для застосування щодо неї запобіжного заходу. Таким чином, підозрюваний виникає не в результаті затримання чи застосування запобіжного заходу, а при наявності мотивованої постанови, де йому розяснюються права підозрюваного.

6. З метою підсилення гарантій отримання доказової інформації на першому етапі розслідування по кримінальній справі, доцільно відмовитися від поняття „стадія порушення кримінальної справи”, а процесуальні дії, що проводяться на першому етапі з моменту виникнення кримінально-процесуальних правовідносин і до прийняття рішення про порушення кримінальної справи, повинні проводитися за правилами Кримінально-процесуального кодексу з наділенням їх тими само властивостями, що передбачені в законі для дій, які проводяться після прийняття рішення про порушення кримінальної справи. Таким чином, підсилиться якість і обсяг доказової інформації, на підставі якої будуть прийняті обєктивні рішення по справі.

7. Врегульована законом протокольна форма досудової підготовки матеріалів передбачає певний перелік способів збирання доказів, але забороняє, за окремими виключеннями, проведення слідчих дій, у звязку з чим послаблюються гарантії достовірності отриманих даних про обставини справи, а в цілому гарантії прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. В ході протокольного провадження не може зявитися підозрюваний. Наведені аргументи дають підстави стверджувати про недоцільність існування в такому вигляді протокольної форми досудової підготовки матеріалів.

8. Перераховані в ч. 1 ст. 106 КПК України обставини не є підставами для затримання особи по підозрінню у вчиненні злочину, а є обставинами, при доказаності яких у справі і зявляться підстави для затримання.

9. З метою забезпечення прав і законних інтересів особи, затриманої по підозрінню у вчиненні злочину, строки затримання необхідно обчислювати не з моменту доставлення такої особи, а з моменту її фактичного затримання (наприклад, на місці вчинення злочину). І саме тоді уповноважені державні органи і посадові особи зобовязані розяснити затриманій особі її права.

10. З метою гарантій прав і законних інтересів особи, яка затримана по підозрінню у вчиненні злочину обґрунтовуємо, що в такій ролі особа може перебувати лише в межах 72 годин без права продовження строку затримання. Ми критично ставимось до вимог ст.1652 КПК України, де йдеться про продовження суддею затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого - до пятнадцяти діб, шляхом обрання запобіжного заходу. Оскільки, таким чином послаблюються гарантії прав і законних інтересів затриманої особи.

11. Нами обґрунтовано, що передбачений законом (ст.1652 КПК) новий запобіжний захід вступає в протиріччя з вимогами Конституції України і підлягає реформуванню. Адже суддя, який, згідно Закону, вправі обирати запобіжний захід у вигляді взяття під варту, неповинен продовжувати затримання, яке, згідно ст.106 КПК України, не може тривати більше ніж 72 години. У ч.3 ст.29 Конституції України записано, що затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Тобто, продовження затримання або затримання суддею не може бути здійснене. Але, якщо для предявлення обвинувачення затриманій особі 72 годин недостатньо, то згідно вже існуючого положення в законі (ч.4 ст.148 КПК) до підозрюваного може бути обрано будь-який запобіжний захід, не пізніше десяти днів з моменту застосування якого, підозрюваному має бути предявлене обвинувачення. Якщо в цей строк обвинувачення не буде предявлено, запобіжний захід скасовується.

12. Обґрунтовано, що затримання особи по підозрінню у вчиненні злочину, не може визнаватись слідчою дією і не може виступати в ролі запобіжного заходу, оскільки, як відомо, слідчі дії у кримінальному процесі є основним способом збирання і перевірки доказів в ході провадження досудового розслідування. А при здійсненні кримінально-процесуального затримання докази не збираються. Адже, затримання особи по підозрінню у вчиненні злочину здійснюється з метою зясувати причетність особи до вчинення злочину і вирішити питання про застосування щодо неї запобіжного заходу.

13. З метою підвищення рівня гарантій прав і законних інтересів особи, затриманої по підозрінню у вчиненні злочину, необхідно в законодавчому порядку зобовязати прокурорів перед дачею згоди на взяття під варту такої особи, допитати її.

14. Необхідно відмовитися від застосування запобіжного заходу взяття під варту відносно особи, щодо якої не винесено постанови про притягнення її як обвинуваченого, оскільки таким чином послаблюються гарантії прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. Адже при відсутності підстав для притягнення особи як обвинуваченого не можуть виникнути підстави для взяття під варту. Іншими словами, підстави для притягнення особи як обвинуваченого завжди повинні виникати раніше ніж підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

15. В законі відсутні підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту стосовно підозрюваного. Необхідно, щоб підстави передбачали і вказівку про правову оцінку дій підозрюваного, а не лише застосовувати положення про поведінку особи за аналогією з підставами обрання запобіжного заходу до обвинуваченого.

1. Никоненко М. Деякі питання презумпції невинуватості і права особи на захист в кримінальному процесі // Право України. - 1999. - № 4. - С. 39-40.

2. Никоненко М.Я. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів як окремий вид кримінально-процесуального провадження // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - Київ, 2000. - № 2. - С. 226-233.

3. Никоненко М.Я. Поняття, види і зміст кримінально-процесуальних гарантій // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - Київ, 2001. - № 1. - С. 59-68.

4. Никоненко М.Я. Новий погляд на кримінально-процесуальне затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 21. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. 2003. - С. 487-495.

5. Никоненко М.Я. Деякі аспекти застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину // Вісник Запорізького юридичного інституту. - Запоріжжя, 2006. - № 2. - С. 198-206.

6. Никоненко М.Я. Проблемні питання застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до предявлення особі обвинувачення // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. - 2006. - № 2(18). - С. 265-269.

7. Никоненко М.Я. Деякі аспекти охорони прав і законних інтересів підозрюваного // Майбутнє правної системи України. Тези доповідей та наукових повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції молодих юристів (15-16 березня 1996 року). Українська правнича фундація. - Київ. - 1996. - С. 94-97.

8. Никоненко М.Я. Визначення судових витрат як засіб забезпечення майнових інтересів підозрюваного і обвинуваченого // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції: „Актуальні проблеми діяльності ОВС по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів”. Частина ІІ. Проблеми розкриття та розслідування злочинів. (Одеса, 19-20 жовтня 2000 року). - Одеса: НДРВВ ОІВС, 2000. - С. 56-58.

Размещено на .ru