Правосуддя як особлива функція державної влади, що здійснюється через розгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних справ. Характеристика кримінально-процесуальних відносин, що виникають під час здійснення кримінально-процесуальних функцій.
А тому звідси виходить що кожен субєкт має виконувати певну функцію: захисник - функції. Відзначаючи, що кримінально-процесуальні функції - це найважливіший напрямок процесуальної діяльності, автор, однак, вважає, що здійснення конкретної процесуальної функції тим чи іншим субєктом ґрунтується не стільки на положеннях кримінально-процесуального закону, скільки на законах психології, на свободі вибору (обрання) функції, яку він здійснює, виборі, що обумовлений внутрішнім переконанням і обставинами справи5. Виділення тих чи інших функцій і можливість їх здійснення конкретними субєктами процесу залежить не від волі і бажання останніх, а від законодавця, який, враховуючи низку факторів, у тому числі і закони психології, нормативно закріплює відповідну структуру судочинства, яка відбиває реальне становище речей, права і законні інтереси субєктів процесу, цілі, до яких прагне. Функція захисту має, по-перше, соціальне значення, оскільки є формою забезпечення прав і свобод особи у кримінальному судочинстві, що характеризує рівень правової держави, демократії і культури суспільства; по-друге, значення для особи, оскільки право на захист у кримінальному судочинстві є одним з найважливіших інститутів, гарантом прав особи; по-третє, значення для правосуддя, оскільки завданням кримінального судочинства є швидке й повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону для того, щоб кожний, хто скоїв злочин, був справедливо покараний і жоден невинуватий не був притягнений до кримінальної відповідальності і засуджений, що неможливо без існування функції захисту, яка необхідна для створення противаги обвинуваченню; по-четверте - значення для права взагалі, оскільки право є системою загальнообовязкових норм, які охороняються державою. Закріплені в Конституції принципи судоустрою і судочинства забезпечують умови для функціонування змагальної моделі кримінального процесу; конституційні права людини й обовязки держави в особі її органівта посадових осіб, спроектовані на кримінальне судочинство, визначають механізм реалізації функції захисту в межах процесуальної форми; контроль за дотриманням прав і свобод у кримінальному судочинстві забезпечує додержання закону та відновлення права на захист у разі його порушення й створення неправомірних перешкод для реалізації функції захисту.Під функціями кримінального судочинства в цілому, як єдиної правової системи, слід розуміти головні напрямки кримінально-процесуальної діяльності, в яких проявляється вплив кримінального судочинства на суспільні відносини і визначаються його задачами. Розподіл на функції полягає в тому, що напрям діяльності кожного субєкта процесу повинен визначатися його обєктивною потребою в задоволені конкретного інтересу, надання йому прав і надання обовязків. Кримінально-процесуальні функції слугують своєрідними рамками поведінки учасників, розподіляючи увесь обєм передбачених кримінально-процесуальним законодавством повноважень між певними групами шляхом вказівки як на дії, які група має право здійснювати, так і на дії, які група здійснювати не має права. Найбільш характерними рисами кримінально-процесуальних функцій є те, що вони: мають законодавче закріплення; репрезентують основні напрями процесуальної діяльності; є домінуючими при визначенні правового статусу субєктів кримінального процесу; спрямовані на вирішення завдань кримінального судочинства; здійснюються субєктами кримінального процесу.
Вывод
Під функціями кримінального судочинства в цілому, як єдиної правової системи, слід розуміти головні напрямки кримінально-процесуальної діяльності, в яких проявляється вплив кримінального судочинства на суспільні відносини і визначаються його задачами.
Кримінально - процесуальні функції можна розглядати як в широкому так й вузькому значенні. В Широкому значенні слід розуміти найважливіші напрями в кримінальному провадженні, у вузькому - спеціальне призначення і роль кожного учасника кримінально - процесуальної діяльності.
Розподіл на функції полягає в тому, що напрям діяльності кожного субєкта процесу повинен визначатися його обєктивною потребою в задоволені конкретного інтересу, надання йому прав і надання обовязків.
У кримінальному процесі протягом тривалого часу панує концепція трьох функцій.
У ч.3 ст.22 Кримінально- процесуального кодексу чітко йдеться про три процесуальні функції: державного обвинувачення, захисту та судового розгляду.
Кримінально-процесуальні функції слугують своєрідними рамками поведінки учасників, розподіляючи увесь обєм передбачених кримінально-процесуальним законодавством повноважень між певними групами шляхом вказівки як на дії, які група має право здійснювати, так і на дії, які група здійснювати не має права.
Найбільш характерними рисами кримінально-процесуальних функцій є те, що вони: мають законодавче закріплення; репрезентують основні напрями процесуальної діяльності; є домінуючими при визначенні правового статусу субєктів кримінального процесу; спрямовані на вирішення завдань кримінального судочинства; здійснюються субєктами кримінального процесу.
Також можна зробити висновок, що кримінально-процесуальні функції є взаємоповязаними між собою, оскільки учасники, чия діяльність зумовлює існування тієї або іншої функції, при здійсненні своїх повноважень не можуть бути абсолютно незалежні один від одного.
Структура роботи. Робота складається з вступу, 4-ьох питань висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 21 сторінка. З них сторінок тексту - 21, сторінок списку використаної літератури -
1. Конституція України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, ст. 141
2. Кримінально-процесуальний кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР) 1961, зі змінами та доповненнями від 28.12.1960 № 1001-05
3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Офіційний переклад затверджено Міністерством закордонних справ України 27 січня 2006 року.
4. Закон України «Про прокуратуру». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 53, ст.793
5. Савонюк Р. Кримінально-процесуальна функція та її зміст у діяльності слідчого як субєкта доказування // Право України - 2001 - №2
6. Тушев А.А. Прокурор в уголовном процессе Российкой Федерации / Тушев А.А. [Научн. ред. докт. юрид. наук, проф. И.Ф. Демидов]. - Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. - 325 с
