Кримінально-правова характеристика шахрайства - Дипломная работа

Суспільна небезпека розкрадань чужого майна визначається тим, що в своїй масі вони вносять дезорганізацію до економічного життя країни, створюють можливості для паразитичного збагачення одних за рахунок інших. «Вірус» шахрайства проник в різні сфери діяльності людини. За статистичними даними МВС України у 2010 р. було зареєстровано 24879 випадків шахрайства, а в 2011р. Актуальність теми даного дослідження полягає у наявності проблем, які виникають у правоохоронній практиці при правовій оцінці шахрайства, при розвязані питань, повязаних з відмежуванням шахрайства від суміжних злочинів, зокрема, від заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, крадіжки, хабарництва, шахрайства з фінансовими ресурсами та інших злочинів, обєктом посягань яких є чуже майно. Це обумовлює значимість дослідження прикладного правозастосовного аспекту боротьби з шахрайством, важливого для правоохоронних органів, і особливо органів внутрішніх справ.Наприклад, французьке кримінальне законодавство визначає дію того, хто здійснює шахрайство, наступним чином: «Той, хто, використовуючи фіктивне імя або посаду, або використовуючи обманні прийоми з метою переконати в існуванні фіктивних підприємств, фіктивної влади або кредиту або з метою переконати особу в чомусь, примусити до передачі або видачі грошових цінностей, рухомого майна або облігацій, розпоряджень, векселів і т. і одним із цих способів отримати все або частину чужого майна». За КК Єгипту під шахрайством слід розуміти заволодіння чужим майном шляхом обману (ст. Наукова думка того часу була спрямована до вироблення єдиного поняття шахрайства шляхом обєднання різноманітних обманних дій, спрямованих на заволодіння майном, в один склад злочину. Визначення шахрайства звучало як «Крадіжка-шахрайство» вважалося, що шахрайство, це коли хто на торгу або в іншому багатолюдному місці у кого з кишені що вийме, або обманом, або вигадкою, або раптово у кого що відніме, або понесе, або від плаття відріже, або шапку зірве або купить що і не заплативши грошей сховається, або обманом, або вигадкою продасть, або віддасть підроблене за справжнє, або вагою обважить, або мірою обмірить, або що подібне обманом або вигадкою собі привласнить без волі і згоди господаря». Термін „шахрайство” визнається складником карного законодавства в Указі Єлизавети 1753 року як один із видів обманного привласнення чужого майна, а потім у Статуті Катерини II 1781 року, у якому уперше було розяснено, що до шахрайства необхідно відносити: а) кишенькову крадіжку; б) раптове викрадення чужого майна, що ґрунтується на спритності, швидкості дій винного; в) заволодіння майном шляхом обману.Усвідомлення фактичної сторони вчинюваного полягає в тому, що особа, яка заволодіває чужим майном та/або придбає право на таке майно при відсутності у неї будь-яких прав на це підробляє документи, представляється уповноваженою особою, вилучає гроші тощо. Передбачення особою суспільно небезпечних наслідків вчинюваного нею діяння, як ознака інтелектуального моменту умислу шахрайських дій, полягає в тому, що особа передбачає можливість або неминучість заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно, розвиток (хоча б у загальних рисах), причинного звязку між суспільно небезпечним діянням і цими наслідками. Першим є незаконне заволодіння та наступна підробка БПК (готування до такого шахрайства), другим - використання особою такої підробленої БПК з метою заволодіння чужим майном чи правом на нього, але не доведене до кінця з причин, що не залежали від її волі (замах на злочин), третім - закінчене шахрайство з використанням підроблених БПК. З урахуванням конкретизації та уточнення окремих характеристик родової юридичної конструкції незакінченого злочину субєктивна сторона замаху на шахрайство передбачає: а) діяння, що розглядається як замах на злочин, завжди вчиняється особою з прямим умислом; зміст такого умислу включає: 1) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру вчинюваного нею діяння та фактичних його ознак; 2) передбачення того, що цим діянням безпосередньо заподіюється шкода охоронюваним кримінальним правом цінностям; 3) бажання особи довести розпочате нею діяння до кінця та/або (у момент його завершення) бажання настання відповідних суспільно небезпечних наслідків; 15 КК ця ознака складу замаху на злочин виражена формулюванням „злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її [особи] волі”; конкретний варіант невідповідності між обєктивним і субєктивним чинниками визначає певні особливості кримінально-правового змісту замаху на злочин, які, в свою чергу, дозволяють вирішити питання - був замах закінченим чи незакінченим.Злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) субєктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює обєктивну сторону складу зло

План

Вступ

1. Історично-правовий аспект виникнення та нормативного закріплення шахрайства у національному законодавстві та в законодавстві зарубіжних країн

2. Кримінально-правова характеристика шахрайства

2.1 Субєктивні ознаки злочину шахрайство

2.2 Обєктивні ознаки злочину шахрайство

3. Кваліфікація шахрайства

3.1 Кваліфікуючи ознаки шахрайства

3.2 Порівняльно-правова характеристика ознак шахрайства у законодавстві зарубіжних країн

3.3 Відмежування шахрайства від суміжних злочинів

Висновки

Література

Додаток