Кримінальне переслідування: зміст та форма - Автореферат

Головним і визначальним завданням у розробці нового кримінально-процесуального кодексу залишається приведення його у відповідність з міжнародними стандартами у галузі прав людини (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Європейська конвенція з прав людини тощо). Кримінально-процесуальні кодекси колишніх союзних республік не містили поняття "кримінальне переслідування". У радянський та пострадянський період кримінальне переслідування вивчалося багатьма вченими-фахівцями з теорії кримінального процесу, такими як Ю.П. Базовими джерелами дослідження були Конституція України, відповідні міжнародно-правові акти (Загальна декларація прав людини 1948 р., Європейська конвенція з прав людини 1950 р., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.,) чинний та проект нового Кримінально-процесуального кодексу України, постанови Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативно-правові акти МВС України, Генеральної прокуратури, проект Модельного кримінально-процесуального кодексу для країн-учасників СНД. 20, 25, що містяться в цій главі, йдеться про справи публічного, приватно-публічного і приватного переслідування, про право громадян на здійснення або участь в кримінальному переслідуванні і обвинуваченні; ст.На підставі аналізу законодавства, наукової літератури та слідчої практики сформульоване наступне визначення кримінального переслідування, як процесуальної діяльності уповноважених органів досудового слідства, по деяких видах справ - приватних осіб, що спрямована на встановлення обставин злочину та доведення (доказування) вини особи, яка його вчинила, направлення кримінальної справи до суду з обвинувальним висновком, а також підтримання обвинувачення в суді. У роботі підкреслюється, що до єдиних завдань всіх органів, що здійснюють кримінальне переслідування, відносяться: перевірка заяв та повідомлень про злочини, встановлення обставин злочину, притягнення до кримінальної відповідальності у визначеному законом порядку осіб, які вчинили злочин, забезпечення покарання за вчинений злочин, захист прав та законних інтересів потерпілих при всебічному дотриманні прав обвинуваченого на захист від предявленого обвинувачення. У підрозділі 1.2 "Правові засоби кримінального переслідування" висвітлюються проблеми правового регулювання кримінального переслідування. У дисертації виділяються наступні форми здійснення кримінального переслідування: кримінальне переслідування у формі підозри; обвинувачення; під час провадження із застосуванням примусових заходів медичного характеру; провадження у протокольній формі досудової підготовки матеріалів, а в перспективі, кримінальне переслідування у процесі заочного розслідування кримінальних справ. З метою більш глибокого і всебічного вивчення видів кримінального переслідування автором вноситься пропозиція щодо деталізації та закріплення у проекті КПК України трьох видів кримінального переслідування: 1) кримінальне переслідування, здійснюване у публічному порядку; 2) кримінальне переслідування, яке здійснюється у приватно-публічному порядку; 3) кримінальне переслідування, яке здійснюється в приватному порядку.У дисертації узагальнюються результати дослідження та визначаються основні питання, вирішення яких, на нашу думку, є пріоритетним у подальшому вдосконаленні правової регламентації порядку кримінального переслідування у кримінальному судочинстві. Аргументовано необхідність впровадження в національне кримінально-процесуальне законодавство терміну "кримінальне переслідування", з метою приведення його у відповідність з міжнародними правовими актами, які ратифіковані Україною; Зважаючи на те, що кримінальне переслідування є способом боротьби зі злочинними посяганнями за конкретними кримінальними справами, правові засоби даної діяльності визначаються законами. Класифікацію субєктів кримінального переслідування можна здійснювати за функціональним призначенням залежно від покладених на них повноважень: державні органи та посадові особи, які уповноважені законом на здійснення кримінального переслідування, а також приватні особи (у порядку ч. 1) Кримінальне переслідування - регламентована кримінально-процесуальним законом діяльність спеціально уповноважених органів держави в межах їх компетенції, а також потерпілих, цивільних позивачів, їх представників, спрямована на забезпечення невідворотності юридичної відповідальності за вчинений злочин шляхом порушення кримінальної справи, затримання особи, що вчинила злочин, застосування заходів кримінально-процесуального примусу, формулювання обвинувачення та підтримання державного обвинувачення з метою застосування до них кримінального покарання.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У дисертації узагальнюються результати дослідження та визначаються основні питання, вирішення яких, на нашу думку, є пріоритетним у подальшому вдосконаленні правової регламентації порядку кримінального переслідування у кримінальному судочинстві. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку концептуальних положень, які відрізняються науковою новизною і мають важливе теоретичне та практичне значення, зокрема: 1. Аргументовано необхідність впровадження в національне кримінально-процесуальне законодавство терміну "кримінальне переслідування", з метою приведення його у відповідність з міжнародними правовими актами, які ратифіковані Україною;

2. Зважаючи на те, що кримінальне переслідування є способом боротьби зі злочинними посяганнями за конкретними кримінальними справами, правові засоби даної діяльності визначаються законами. Безпосередньо регламентують цю діяльність в Україні: кримінальне, кримінально-процесуальне, кримінально-виконавче і оперативно-розшукове законодавство;

3. Поняття кримінального переслідування можна розглядати в різних аспектах. Під цим можна розуміти: по-перше, кримінально-правовий інститут, норми якого визначають умови, порядок та інші обставини виникнення кримінальної справи. По-друге, етап кримінального процесу, який складається з процесуальних і слідчих дій та відносин, які мають місце відповідно до закону при прийнятті, розгляді й вирішенні первинних відомостей про злочин і в подальшому для правильного вирішення справи в цілому. По-третє, це окремий процесуальний акт, який здійснюється уповноваженою особою з прийняття рішення про те, що за даним суспільно-небезпечним діянням починається кримінально-процесуальне провадження;

4. Класифікацію субєктів кримінального переслідування можна здійснювати за функціональним призначенням залежно від покладених на них повноважень: державні органи та посадові особи, які уповноважені законом на здійснення кримінального переслідування, а також приватні особи (у порядку ч. 1 ст. 27 КПК України). Суд не є органом кримінального переслідування, він лише вирішує справу по суті.

За результатами дослідження сформульовані рекомендації щодо удосконалення кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування. Зокрема, проект КПК України (реєстраційний № 0952) пропонується доповнити нормами, які викласти у такій редакції: · Стаття 6. Розяснення значення термінів Кодексу

1) Кримінальне переслідування - регламентована кримінально-процесуальним законом діяльність спеціально уповноважених органів держави в межах їх компетенції, а також потерпілих, цивільних позивачів, їх представників, спрямована на забезпечення невідворотності юридичної відповідальності за вчинений злочин шляхом порушення кримінальної справи, затримання особи, що вчинила злочин, застосування заходів кримінально-процесуального примусу, формулювання обвинувачення та підтримання державного обвинувачення з метою застосування до них кримінального покарання.

2) Субєкти кримінального переслідування - державні органи і посадові особи (дізнавач, начальник органу дізнання, слідчий, начальник слідчого відділу, прокурор, його заступники і помічники), що уповноважені кримінально-процесуальним законом на здійснення кримінального переслідування, а за деякими категоріями справ - потерпілі, цивільні позивачі, їх представники.

· Стаття 36. Слідчий

Ч. 1, п. 1: Під час провадження досудового слідства у кримінальній справі слідчий уповноважений: здійснювати кримінальне переслідування та порушувати кримінальну справу у порядку, встановленому цим Кодексом.

· Стаття 40. Начальник слідчого підрозділу і його повноваження

Ч. 1, п. 7: Особисто в повному обсязі здійснювати кримінальне переслідування та проводити досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

· Стаття 43. Повноваження начальника органу дізнання

Ч. 1, п. 1: Начальник органу дізнання має право відповідно до положень, встановлених цим Кодексом: в межах своєї компетенції здійснювати кримінальне переслідування та порушувати кримінальні справи і доручати провадження кримінального переслідування особі, яка здійснює дізнання.

1. Щегель Н.І. До питання визначення кримінального переслідування // Держава і право (Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки). - К.: Юридична книга, 2001. - Вип.13. - С. 466-471.

2. Щегель Н.І. Кримінальне переслідування як функція кримінального процесу // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2002. - №2. - С. 246-251.

3. Щегель Н.І Форми кримінального переслідування // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2002. - №4. - С. 184-192.

4. Щегель Н.І. Кримінальне переслідування за законодавством зарубіжних країн та напрями його оптимізації у національному законодавстві // Бюлетень Київського інституту внутрішніх справ України. - 2002. - №7. - С. 136-144.

5. Щегель Н.І. Щодо визначення кримінального переслідування // Актуальні проблеми вдосконалення національного законодавства України. Проблеми державного будівництва. Тези доп. наук.-практ. конф. - Вип. 7. - К.: Міжнародний інститут лінгвістики і права, 2001. - С. 95-97.

6. Щегель Н.І. Кримінальне переслідування як функція кримінального процесу // Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах. Тези доп. наук.-практ. конф.: У 2-х ч. - Ч.І. - К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. - С. 219-221.