Кримінальна відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності - Курсовая работа

Особливості субєктів злочинів, передбачених статтями 231-232 КК УкраїниОсобливу занепокоєність викликає збільшення кількості злочинів у сфері господарської діяльності, оскільки вони не лише гальмують позитивні тенденції, а й завдають істотної шкоди державі, субєктам відносин у сфері господарювання та окремим громадянам. 231 КК “Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю”, диспозиція якої сформульована як “умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду субєкту господарської діяльності”, та ст. 232 КК “Розголошення комерційної таємниці”, яка передбачає відповідальність за “умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у звязку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди субєкту господарської діяльності”. Попри зростаючу кількість наукових досліджень злочинів у сфері господарської діяльності, вказані кримінально-правові делікти залишилися зовсім не вивченими на рівні взаємоповязаного й поглибленого аналізу всіх ознак та елементів складу злочину. Обєктом дослідження є сукупність знань що стосується кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності, зокрема за незаконне збирання, використання або розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також наукові погляди з цієї проблеми та її розробки у світлі вчення про склад злочину та його кваліфікацію.Термін «комерційна таємниця» був введений у правовий оборот Законом України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991р. Під комерційною таємницею підприємства розуміються відомості, повязані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами й іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) які може заподіювати збиток його інтересам. Згідно Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992р. конфіденційна інформація це відомості, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбаченими ними умовами. По-перше, відомостями, що складають комерційну таємницю, не можуть бути відомості, що складають державну таємницю. Державна таємниця - це вид секретної інформації, що включає відомості в сфері оборони, економіки зовнішніх відносин, державної безпеки й охорони правопорядку, розголошення яких може заподіяти шкоду життєво важливим інтересам України і які визнані законом державною таємницею і підлягають охороні з боку держави.Кримінальна відповідальність за діяння, повязані з порушенням режиму комерційної таємниці, була введена в українське законодавство в 1994 році, коли Законом №3888-12 від 28.01.2004 Кримінальний кодекс УРСР було доповнено двома статтями 148-6 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю» та 148-7 «Розголошення комерційної таємниці». У статті 231 безпосередньо розшифровано поняття «незаконне збирання відомостей, що становлять комерційну таємницю», яке раніше тлумачилось відповідно до положення статті 16 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції», що було відтвореним з незначними змінами й у статті 36 Господарського кодексу Україні («добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому субєкту (підприємцю) ») [37; 122]. Статтею 231 чинного ККУ, передбачена відповідальність за два окремі склади злочину: 1) незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю; 2) незаконне використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, якщо це спричинило істотну шкоду субєкту господарської діяльності. З конструкції статті 231 ККУ випливає, що злочин у цій формі вважатиметься закінченим з моменту вчинення будь-яких дій, спрямованих на незаконне збирання зазначених відомостей, незалежно від подальшого їх використання, якщо використання таких відомостей може завдати істотної шкоди субєкту господарювання [13; 228]. Важливим є також те, що новий кодекс поняттям «комерційне шпигунство» охоплює лише перший склад - незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (тоді як за статтею 148-6 Кодексу 1960 року поняттям «підприємницьке шпигунство» охоплювались обидва вказані склади злочинів).Тоді як відповідно до статті 17 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» та статті 36 Господарського кодексу Україні під розголошенням комерційної таємниці розуміється «ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були до

Зміст

Вступ

Розділ 1. Обумовленість кримінально-правової охорони комерційної або банківської таємниці

1.1. Загальні поняття комерційної або банківської таємниці

1.2. Незаконне збирання інформації

1.3. Розголошення комерційної таємниці

1.4. Соціальні та правові підстави криміналізації порушення у сфері господарської діяльності

1.5. Нормативні фактори порушення у сфері господарської діяльності

1.6. Кримінологічні фактори порушень у сфері господарської діяльності

Розділ 2. Обєкт і предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України. Обєктивна сторона злочинів

2.1. Обєкт злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України

2.2. Предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України

2.3. Загальна характеристика обєктивної сторони злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України

2.4. Особливості обєктивної сторони злочинів, передбачених статтею 231-232 КК України

Розділ 3. Субєкт злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України. Субєктивна сторона