Кримінальна відповідальність за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби: соціальна обумовленість та склад злочину - Автореферат

Особливої важливості набули питання медичного та правового захисту суспільства від поширення епідемій та пандемій інфекційних хвороб, небезпечних для життя людини (ВІЛ/СНІД, туберкульоз); «сезонних» інфекцій (різновиди грипу); інших інфекційних хвороб, загроза епідемій яких також існує, але попереджається шляхом застосування системи профілактичних заходів. Недбале ставлення носіїв відповідних інфекційних хвороб до своїх обовязків щодо їх непоширення чи умисне ігнорування правил обережності під час перебування у громадських місцях, спілкування з оточуючими загрожує заподіянням непоправних наслідків у виді шкоди здоровю іншої людини, тяжких наслідків або смерті. Комплекс питань, повязаних з проблемою кримінально-правової охорони життя і здоровя особи, стану душевного, соціального та фізичного благополуччя людини стосовно її здоровя, неодноразово розглядалися вченими кримінально-правових наук, у роботах яких розкривається зміст і значення життя та здоровя як для окремо взятої людини, так і для суспільства в цілому, надається розгорнута характеристика ознак окремих видів злочинів. Охарактеризувати чинники соціальної обумовленості встановлення і збереження кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, та її посилення у випадках настання суспільно небезпечних наслідків від такого зараження у вигляді смерті потерпілої особи, інших тяжких наслідків. Надати кримінально-правову характеристику обєктивній стороні зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, зокрема: а) визначити зміст і форми суспільно небезпечних діянь, зазначених у диспозиціях цієї статті, а також виявити інші суспільно небезпечні діяння у сфері охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин;Розділ 1 «Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби» складається з трьох підрозділів. «Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби» система нормативно-правової охорони людини від інфікування набула відносної цілісності. «Кримінологічні чинники» зазначено, що основним кримінологічним чинником, який обґрунтовує встановлення і збереження кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, є суспільна небезпечність. Разом з тим у своїй сукупності наведені чинники вже достатнім чином обумовлюють необхідність як встановлення, так і збереження та подальшого удосконалення кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби. Розділ 2 «Обєкт зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби» складається з двох підрозділів.У дисертації здійснено вирішення наукового завдання, що полягає в комплексній характеристиці підстави кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби: соціальної обумовленості та складу злочину, а також проблем, повязаних з практичним застосуванням положень ст. Перші передумови встановлення кримінальної відповідальності за винне зараження іншої особи інфекційною хворобою відносяться до ХІХ століття і вбачаються, зокрема, у законодавчому акті Російської імперії - Статуті про покарання, що призначаються мировими суддями (1864 р.). «Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби» система нормативно-правової охорони людини від інфекційних хвороб набула в Україні відносної цілісності. Предметом (соціальною цінністю) суспільних відносин, що утворюють основний безпосередній обєкт розглядуваного злочину, є душевне і соціальне благополуччя людини стосовно її здоровя. Зміст соціального звязку полягає в соціально-правовому забезпеченні стану душевного і соціального благополуччя людини стосовно її здоровя, тобто в створенні та підтриманні належних умов для оптимальної працездатності й соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

Основний зміст

У дисертації здійснено вирішення наукового завдання, що полягає в комплексній характеристиці підстави кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби: соціальної обумовленості та складу злочину, а також проблем, повязаних з практичним застосуванням положень ст. 130 КК, що має істотне значення для науки кримінального права. Зокрема: 1. Забезпечення охорони життя та здоровя людей від небезпечних інфекційних хвороб довгі століття не було предметом кримінального права, а правове регулювання такої охорони тривалий час обмежувалося дотриманням правил сімейного співжиття, складанням лікарських порадників тощо.

2. Перші передумови встановлення кримінальної відповідальності за винне зараження іншої особи інфекційною хворобою відносяться до ХІХ століття і вбачаються, зокрема, у законодавчому акті Російської імперії - Статуті про покарання, що призначаються мировими суддями (1864 р.). Більшої деталізації цей інститут набув в Уложенні про покарання кримінальні та виправні (1885 р.).

3. На початку ХХ століття, при утворенні УРСР і прийнятті Кримінального кодексу 1922 р., відбулася «втрата» низки кримінально-правових приписів, що мали важливе значення для забезпечення захисту людини від небезпечних інфекційних хвороб. Існуюча прогалина була частково заповнена в КК УРСР 1960 р. лише у 1987 році, шляхом його доповнення ст. 1082 КК «Зараження вірусом імунодефіциту людини». З часу введення до КК УРСР 1960 р. цієї норми та її відтворення із сутнісними доповненнями в ст. 130 КК України 2001 р. «Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби» система нормативно-правової охорони людини від інфекційних хвороб набула в Україні відносної цілісності.

4. Кожна людина має законодавчо закріплене право на охорону життя та здоровя, в тому числі від інфекційних хвороб. Зазначене право засноване, насамперед, на нормах Конституції України (зокрема, ст. 27, ст. 49), законах України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (12 грудня 1991 р.), «Основи законодавства України про охорону здоровя» (19 листопада 1992 р.), «Про захист населення від інфекційних хвороб» (6 квітня 2000 р.), «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» (5 липня 2001 р.) інших нормативно-правових актах і міжнародних угодах. В системі норм, обєднаних єдністю обєкта кримінально-правової охорони - суспільні відносини щодо забезпечення життя та здоровя особи - закону про кримінальну відповідальність, закріпленому в ст. 130 КК, надана функції охорони суспільних відносин, що безпосередньо забезпечують стан душевного і соціального благополуччя людини стосовно її здоровя.

5. Основним кримінологічним чинником, що обґрунтовує встановлення і збереження кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, є суспільна небезпечність. На ступінь цієї ознаки стосовно злочину, передбаченого ст. 130 КК, впливають: соціальна цінність охоронюваних суспільних відносин; динаміка становлення суспільно небезпечного явища; соціальні властивості шкоди (неможливість повного усунення наслідків і їхня тяжкість), субєктивне ставлення особи до вчинюваного.

6. Сутність визначеної в ст. 130 КК небезпеки полягає у руйнуванні тієї складової суспільних відносин щодо охорони життя та здоровя особи, яка забезпечує стан душевного і соціального благополуччя учасників відповідних суспільних відносин стосовно їх здоровя. Зазначені відносини являють собою досить високий рівень соціальної цінності і підлягають захисту від посягань, в тому числі законом про кримінальну відповідальність.

7. Родовим обєктом злочину, передбаченого ст. 130 КК, є суспільні відносини по забезпеченню життя та здоровя особи, безпосереднім обєктом - суспільні відносини щодо соціально-правового забезпечення стану душевного і соціального благополуччя людини стосовно її здоровя.

8. Предметом (соціальною цінністю) суспільних відносин, що утворюють основний безпосередній обєкт розглядуваного злочину, є душевне і соціальне благополуччя людини стосовно її здоровя.

9. Субєктами (учасниками) цих відносин є ВІЛ-інфіковані особи та особи, які заражені невиліковними інфекційними хворобами. Колом субєктів розглядуваних суспільних відносин охоплюються також: держава і її органи, органи місцевого самоврядування, службові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, медичні працівники. До кола правомочних учасників цих суспільних відносин також відносяться всі інші фізичні особи, здоровя яких є предметом уваги та забезпечення з боку держави.

10. Зміст соціального звязку полягає в соціально-правовому забезпеченні стану душевного і соціального благополуччя людини стосовно її здоровя, тобто в створенні та підтриманні належних умов для оптимальної працездатності й соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

11. Шкода зазначеним суспільним відносинам заподіюється шляхом злочинного впливу на соціальний звязок, що спостерігається у випадках недотримання нормативно-правових приписів щодо профілактики поширення ВІЛ-інфекції чи збудників інших невиліковних інфекційних хвороб їх носіями при спілкуванні з іншими людьми.

12. Обєктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 130 КК, характеризується суспільно небезпечним діянням та обстановкою вчинення злочину. За конструкцією складу розглядуваний злочин відноситься до формальних.

13. Суспільно небезпечне діяння, як ознака обєктивної сторони, за своїм юридичним змістом є порушенням обовязків щодо профілактики поширення небезпечних інфекційних хвороб і полягає у невиконанні, неналежному виконанні відповідних вимог або вчиненні дій, прямо заборонених нормативними актами. Для злочину, передбаченому ч. 4 ст. 130 КК, нарівні із вказаним порушенням, суспільно небезпечне діяння може полягати у вчиненні дій, які безпосередньо спрямовані на зараження іншої особи.

14. Диспозиція ч. 1 (та, відповідно, ч. 2 та ч. 3) ст. 130 КК є бланкетною і з метою встановлення змісту відповідного обовязку інфікованої особи необхідно звертатися до нормативних актів, що регулюють діяльність у сфері охорони здоровя та профілактики поширення небезпечних інфекційних хвороб. Встановлення нормативного обовязку інфікованої особи потребується також в окремих випадках умисного зараження (ч. 4 ст. 130 КК). При вчиненні суспільно небезпечного діяння (ч. 1 ст. 130 КК) порушуються виключно писані норми (закони, правила, інструкції, положення тощо), вирішальна роль серед яких відводиться письмовим попередженням інфікованих осіб.

15. Обстановкою вчинення суспільно небезпечного діяння є невиліковна інфекційна хвороба, що є небезпечною для життя людини. Особа є носієм збудника відповідної інфекційної хвороби або ж хворіє на неї.

16. При закріпленні ознак інфекційних хвороб, поставлення в небезпеку зараження чи зараження якими підпадає під дію ст. 130 КК, законодавець використав узагальнюючу термінологію. Вказівка на «вірус» не перешкоджає кваліфікації відповідних діянь за наявності хвороб іншої (бактеріальної, пріонової тощо) етіології, нарівні із вірусною. Тому цілком доречною буде відмова від вказівки у ст. 130 КК на вірус, як на вид патогенного мікроорганізму.

17. Частина 2 ст. 130 КК передбачає кримінальну відповідальність за заподіяння суспільно небезпечних наслідків злочину, передбаченого ч. 1 цієї статті, у виді зараження іншої особи невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини. За конструкцією складу розглядуваний злочин у частині другій трансформується в матеріальний.

18. В силу невиліковності та небезпечності для життя людини інфекційних хвороб, вказаних у ст. 130 КК, пропонуються доповнення до ч. 3 цієї статті, а до самої статті - нової ч. 5, в яких закріпити відповідальність на спричинення смерті потерпілої особи чи інших тяжких наслідків. До обсягу останніх віднести середньої тяжкості тілесне ушкодження, спричинене двом або більше особам, тяжке тілесне ушкодження, самогубство чи замах на самогубство потерпілої особи.

19. Причинний звязок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками, у разі порушення вимог регуляторного законодавства, має опосередкований характер. У разі вчинення дій, які безпосередньо спрямовані на зараження іншої особи (ч. 4 ст. 130 КК), причинний звязок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками є безпосереднім.

20. До обовязкових ознак субєктивної сторони злочину, передбаченого ст. 130 КК, відноситься вина, характеристика якої передбачає визначення сутності, ступеню та змісту ставлення особи до суспільно небезпечного діяння та до його наслідків. Принципове навантаження надається сутності вини, яка при вчинені розглядуваного злочину полягає: а) у негативному або зневажливому ставленні винної особи до тих соціальних цінностей, що знаходяться під охороною закону про кримінальну відповідальність, а саме стану душевного і соціального благополуччя людини стосовно її здоровя; б) у протиставленні інтересів і потреб власних - інтересам і потребам інших людей, повязаних із збереженням їх здоровя і навіть життя, без чого стає неможливою або практично неможливою реалізація будь-яких інших прав і законних інтересів особи; в) у заподіянні непоправної шкоди природним (невідємним) цінностям людського життя.

21. При поставленні іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (ч. 1 ст. 130 КК), винна особа діє з прямим умислом.

22. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (ч. 2 ст. 130 КК), передбачає злочинну самовпевненість щодо наслідків (зараження). З урахуванням ставлення до діяння має місце, в цілому, «змішана» форма вини.

23. Характеристика ставлення винної особи до зараження двох або більше осіб передбачає три варіанти. У першому, коли відбувається декілька послідовних і не повязаних між собою заражень, а також у другому, коли при вчиненні одного діяння відбувається одночасне зараження декількох осіб, має місце злочинна самовпевненість. У третьому варіанті, коли має місце ефект ланцюгової реакції і генеровані діянням винної особи декілька заражень перебувають між собою у причинному звязку, ставлення особи до першого зараження також відбувається у межах злочинної самовпевненості, а до другого і подальших заражень може мати місце як злочинна самовпевненість, так і злочинна недбалість. Ознаками ч. 3 ст. 130 КК охоплюються другий та третій варіанти ставлення особи до зараження двох або більше осіб.

24. Ставлення винного до самого зараження неповнолітнього є аналогічним ставленню до наслідків, передбачених ч. 2 ст. 130 КК. Якість сприйняття субєктом злочину вікових особливостей потерпілої особи (неповноліття) значною мірою характеризується його психічним станом і на зміст вини юридичного впливу не справляє. Особа може як достовірно знати про неповноліття потерпілого, так і не усвідомлювати, що потерпілий не досяг повноліття, хоча повинна і могла про це знати.

25. Умисне зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (ч. 4 ст. 130 КК), передбачає наявність як прямого, так і непрямого умислу.

26. Мотив та мета вчинення діянь, передбачених ст. 130 КК, на кваліфікацію не впливають, однак з огляду на їхній тісний звязок з інтелектуальними та вольовими моментами вини, мають значення для встановлення обставин вчинення злочину, характеристики особи винного, дослідження обставин, що помякшують та обтяжують кримінальну відповідальність і, у кінцевому рахунку - враховуються при призначенні покарання.

27. Субєкт розглядуваного злочину відноситься до спеціальних. При цьому, крім загальних ознак, він характеризується двома додатковими ознаками: перша додаткова ознака вказує на наявність у особи вірусу імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини; друга - передбачає наявність знання особи про існування у неї або в її організмі збудників вказаних інфекційних хвороб, а також, принаймні у загальних рисах, встановлені законодавством вимоги профілактики поширення наявної інфекційної хвороби. У разі вчинення дій, що безпосередньо спрямовані на зараження іншої особи (ч. 4 ст. 130 КК), субєкт злочину може і не бути інфікованою особою (носієм хвороби), тобто є загальним.

28. Сутнісна риса особи, яка відображає можливість у більшості випадків визнання особи вказаного злочину обмежено осудною, є важливою складовою кримінально-правової характеристики злочину, передбаченого ст. 130 КК. Вона має враховуватися при призначенні покарання особі, яка буде визнана винною у вчинені злочину, а також може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

29. При вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 130 КК, можуть мати місце обтяжуючі кримінальну відповідальність обставини, що зазначені у ч. 2 ст. 130 КК (зараження іншої особи), або особливо обтяжуючі кримінальну відповідальність обставини, що зазначені у ч. 3 ст. 130 КК (зараження двох або більше осіб чи неповнолітнього).

30. Внаслідок особливостей, притаманних обєкту, обєктивній стороні, субєктивній стороні та субєкту, злочин, передбачений ч. 4 ст. 130 КК, має самостійний склад, із своїми ознаками.

31. Пропонується така редакція ст. 130 КК: «Стаття 130. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою

1. Свідоме порушення вимог профілактики поширення вірусу імунодефіциту людини чи інших невиліковних інфекційних хвороб, що є небезпечними для життя людини особою, яка знала про те, що вона є носієм цих хвороб, -карається …

2. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, що спричинило зараження іншої особи, - карається …

3. Діяння, передбачене частиною другою цієї статті, що спричинило зараження двох чи більше осіб або неповнолітнього, або смерть потерпілої особи, або інші тяжкі наслідки, -карається …

4. Умисне зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини, - карається …

5. Умисне зараження, передбачене частиною четвертою цієї статті, що спричинило смерть потерпілої особи чи інші тяжкі наслідки, -карається ….»

1. Михайлов В. Є. Безпосередній обєкт злочину, передбаченого ст. 130 КК України / В. .Є. Михайлов // Вісн. Акад. прав. наук України. - 2009. - № 2 (57). - С. 169-177.

2. Михайлов В. Є. Теоретичні та практичні проблеми визнання особи субєктом злочину зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130 КК України) / В. Є. Михайлов // Питання боротьби зі злочинністю : зб. наук. пр. ІВПЗ АПРН України. - Вип. 16. - Х. : Кроссроуд, 2009. - С. 226-233.

3. Михайлов В. Є. Щодо кваліфікуючих ознак зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби / В. Є. Михайлов // Проблеми законності : республік. міжвід. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. - Х. : Нац. юрид. акад. України, 2009. - Вип. 102. - С. 263-271.

4. Михайлов В. Є. Субєктивна сторона зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130 КК України) / В.Є. Михайлов // Вісн. Акад. прав. наук України. - 2010. - № 2 (61). - С. 217-225.

5. Михайлов В. Є. Щодо криміналізації зараження вірусом імунодефіциту людини / В. Є. Михайлов // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення: матеріали міжнар. наук. практ. конф., 13-15 квітня 2007 р.: у 2-х ч. - Львів : Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2007. - Ч. 2. - С. 93-96.

6. Михайлов В. Є. Обєкт зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130 КК України) / В. Є. Михайлов // Теоретичні основи забезпечення якості кримінального законодавства та правозастосовчої діяльності у сфері боротьби зі злочинністю в Україні: матеріали наук. конф., 15 травня 2009 р. - Х. : Право, 2009. - С. 95-98.

7. Михайлов В. Є. Питання визначення змісту обєктивної сторони зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби / В.Є. Михайлов // Освітньо-наукове забезпечення діяльності правоохоронних органів і військових формувань України: ІІ Всеукр. наук. практ. конф. [серія юридичні науки], (Хмельницький, 20 листопада 2009 року) / Державна прикордонна служба України, НАДПСУ. - Хмельницький : Вид. Націон. акад. Держ. прикорд. служби України, 2009. - С. 57-58.