Кримінальна відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі - Автореферат

Одним із засобів захисту порядку та умов відбування покарання є надання короткострокових виїздів за межі кримінально-виконавчих установ для засуджених осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі. Порушення засудженими такого порядку, за наявності всіх ознак складу злочину, тягне кримінальну відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі, що передбачено ст. Таким чином, потреби практики зумовлюють необхідність подальшого вдосконалення норм кримінального та кримінально-виконавчого права на основі всебічного наукового дослідження проблеми кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі. Проблему ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі з позицій кримінального та кримінально-виконавчого права досліджували такі вчені: Л.В. Отже, дослідження кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі в кримінальному та кримінально-виконавчому законодавстві України зумовлюється важливими соціально-економічними, правовими і політичними потребами.Розділ 1 - “Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі як предмет кримінально-правової охорони нормальної діяльності органів кримінально-виконавчої системи” - містить два підрозділи. Підрозділ 1.1 “Історія розвитку кримінального законодавства за ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі” присвячено дослідженню історії виникнення кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання в цілому, а також ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі зокрема. Але що стосується виникнення кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання, то початком такого законодавчого забезпечення слід вважати декрет ВЦВК “Про табори примусових робіт” від 19.04.1919 р., в якому було вперше на законодавчому рівні закріплено кримінальну відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді позбавлення волі, а саме: за втечу з місць утримання. 390 КК України передбачено кримінальну відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі, що і є останнім етапом розвитку законодавства щодо кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі. “Соціальна зумовленість, підстави і принципи криміналізації ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі” досліджено підстави криміналізації ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі й відповідність законодавчого рішення про введення кримінально-правової заборони розробленим теорією принципам криміналізації.У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні проблеми кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі, в результаті чого сформульовано низку висновків: Дослідження історії виникнення кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі (ст. Під час зясування соціальної зумовленості підстав та принципів криміналізації ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі, що утворюють обєктивну та субєктивну сторону злочину, передбаченого ст. безпосереднім обєктом ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі є нормальна діяльність кримінально-виконавчих установ у частині порядку надання та здійснення виїздів засудженими особами за межі місця відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі, а також дотримання встановлених правил виконання робіт під час відбування покарання у виді обмеження волі, правил проживання у виправному центрі та перебування за межами виправного центру. 390 і 390-1 КК України, є фізична осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності та відбуває покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі (спеціальний субєкт). Під час дослідження порядку та умов надання права на виїзди засудженим особам, які відбувають покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі, запропоновані пропозиції щодо їх вдосконалення, а саме: обґрунтовано необхідність поділу виїздів на тривалі (щорічна оплачувана відпустка) та короткострокові (у звязку з винятковими особистими обставинами), що передбачені ст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні проблеми кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі, в результаті чого сформульовано низку висновків: Дослідження історії виникнення кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі (ст. 390 КК України) показує, що вона формувалася протягом тривалого історичного періоду. Передумовою цього було ухвалення Указу Президії Верховної Ради УРСР від 23.03.1977 р. № 1850-09, відповідно до якого засудженим до позбавлення волі надавалися короткострокові виїзди у звязку з винятковими особистими обставинами.

Під час зясування соціальної зумовленості підстав та принципів криміналізації ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі, що утворюють обєктивну та субєктивну сторону злочину, передбаченого ст. 390 КК України, було зясовано, що вона проведена, на погляд дисертанта, з порушенням ряду принципів, а саме: безпробільності закону та ненадмірності заборони, визначеності та єдності термінології, повноти складу, а також домірності санкції та економії репресії.

Під час аналізу та розкриття змісту обєктивних та субєктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 390 КК України, було виявлено найбільш складні та суперечливі питання щодо застосування цієї кримінально-правової норми (тлумачення термінів, які вживаються під час аналізу зазначеної норми), а саме: на основі аналізу обєкта злочину автором доведено, що суспільно небезпечні діяння, які передбачені ч. 1 ст. 390 КК України, необхідно сформулювати в окремій спеціальній статті КК України (ст. 390-1 КК України);

безпосереднім обєктом ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі є нормальна діяльність кримінально-виконавчих установ у частині порядку надання та здійснення виїздів засудженими особами за межі місця відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі, а також дотримання встановлених правил виконання робіт під час відбування покарання у виді обмеження волі, правил проживання у виправному центрі та перебування за межами виправного центру. Також, у звязку із внесенням запропонованих нами змін до ст. 390 КК України, обєктом злочину є нормальна діяльність арештних домів та дисциплінарних батальйонів у частині порядку надання та здійснення виїздів засудженими особами за межі місця відбування покарання у виді арешту та тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

проаналізовано ознаки та запропоновано визначення поняття “злісність” як складової ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі, у звязку з цим обґрунтовано необхідність виключення із диспозиції ч. 1 ст. 390 КК України словосполучення “…систематичне порушення громадського порядку…”;

встановлено, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 390-1 КК України, необхідно розглядати як злочин із дворазовою дисциплінарною преюдицією;

доведено, що в ч. 2 ст. 68 КВК України слова “…систематично порушує громадський порядок чи встановлені правила проживання…” необхідно замінити словами “…злісно порушує правила проживання або правила перебування за межами виправного центру…”;

субєктом злочину, передбаченого ст. 390 і 390-1 КК України, є фізична осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності та відбуває покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі (спеціальний субєкт). Також субєктом злочину, передбаченого ст. 390 КК України, є фізична осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності та відбуває покарання у виді арешту чи тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (у звязку із запропонованими змінами, які необхідно внести до ст. 390 КК України);

враховуючи те, що склад злочину, передбачений ч. 2 та 3 ст. 390 КК України, за моментом закінчення є формальним, виключається можливість його вчинення з непрямим умислом або з необережності. У звязку з цим вина такого злочину виявляється у формі прямого умислу;

доведено, що метою злочину, передбаченого ч. 2 та 3 ст. 390 КК України, є ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та позбавлення волі, яка є обовязковою ознакою субєктивної сторони. Мотив злочину, передбаченого ч. 2 та 3 ст. 390 КК України, не є обовязковою ознакою субєктивної сторони;

субєктивна сторона злочину, передбаченого ст. 390-1 КК України, характеризується наявністю вини, що виявляється у формі прямого умислу, а також спеціальної мети злочину, а саме: ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі;

доведено, що поряд з ухиленням від відбування покарання у виді обмеження волі та позбавлення волі, в ст. 390 КК України необхідно передбачити кримінальну відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді арешту та тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.

Установлено, що моментом закінчення злочину, передбаченого ч. 2 та 3 ст. 390 КК України, є час, коли засуджений не повернувся без поважних причин протягом трьох діб після закінчення строку виїзду за межі місця відбування покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі. Також зясовано, що злочин передбачений ст. 390 КК України, належить до злочинів із формальним складом, а диспозиції відповідних частин цієї норми є бланкетними, оскільки для повного розкриття складу злочину відсилає до КВК України та інших нормативно-правових актів ДДУПВП.

Під час дослідження порядку та умов надання права на виїзди засудженим особам, які відбувають покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі, запропоновані пропозиції щодо їх вдосконалення, а саме: обґрунтовано необхідність поділу виїздів на тривалі (щорічна оплачувана відпустка) та короткострокові (у звязку з винятковими особистими обставинами), що передбачені ст. 111 КВК України;

обґрунтовано необхідність внесення відповідних змін до ч. 1 ст. 111 КВК України щодо обовязкового надання права на виїзд за межі місця відбування покарання засудженим особам, які залишені в слідчому ізоляторі чи направлені до колонії максимального рівня безпеки для господарського обслуговування;

доведено необхідність внесення відповідних змін до ст. 111 КВК України щодо визначення кола осіб, яким не повинні надаватися виїзди за межі місця відбування покарання.

На підставі викладеного, пропонується внести зміни і доповнення до чинного кримінального і кримінально-виконавчого законодавства України: доповнити Кримінальний кодекс України ст.. 390-1 такого змісту: Стаття 390-1. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі

1. Злісне ухилення від виконання робіт, злісне порушення правил проживання або правил перебування за межами виправного центру, якщо воно вчинено особою, засудженою до покарання у виді обмеження волі, до якої двічі протягом шести місяців застосовувалися дисциплінарні заходи за такі самі порушення, - карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Самовільне залишення місця обмеження волі, - карається позбавленням волі на строк до двох років. доповнити статтю 51 КВК України ч. 7, яку викласти в такій редакції: “Засудженим може бути дозволено короткострокові виїзди за межі арештного дому у звязку з винятковими особистими обставинами, які передбачені законом для осіб, засуджених до позбавлення волі”. доповнити ст. 119 КВК України ч.ч. 4 та 5, які викласти в такій редакції: 4. Засуджені, які під час відбування покарання працюють, мають право на щорічну оплачувану відпустку, тривалістю: 18 робочих днів - для засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення волі у виховних колоніях; 14 робочих днів - для засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення волі в інших кримінально-виконавчих установах. Такі відпустки надаються з правом виїзду за межі кримінально-виконавчої установи або без такого відповідно до ст. 111 цього Кодексу. Термін перебування засудженого в дисциплінарному ізоляторі, карцері, приміщенні камерного типу (одиночної камери) до строку, необхідного для надання щорічної оплачуваної відпустки, не зараховується.

5. Засудженим, які перевиконують встановлені норми праці, або особам, які сумлінно виконують визначені завдання на тяжких роботах, а також на роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці, або засудженим, що працюють за власним бажанням і є інвалідами першої або другої групи, засудженим чоловікам віком старше 60 років або жінкам віком старше 55 років тривалість щорічної оплачуваної відпустки може бути збільшена до 18 робочих днів, а неповнолітнім засудженим - до 24 робочих днів. обґрунтовано необхідність визначення поняття “злісний порушник встановленого порядку відбування покарання у виді обмеження волі”, яке викласти в спеціальній статті КВК України (ст. 68-1 КВК України): Стаття 68-1. Злісний порушник встановленого порядку відбування покарання у виді обмеження волі

Злісним порушником встановленого порядку відбування покарання у виді обмеження волі є засуджений, що вчинив суспільно шкідливе, умисне діяння (дія або бездіяльність), яке виражається в порушенні встановленого нормами кримінально-виконавчого законодавства України порядку відбування покарання, вчинене втретє протягом шести місяців за умови, якщо за два попередні порушення вимог режиму відбування покарання за постановою начальника виправної установи, особи, яка виконує його обовязки, або їх прямих начальників були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені в установленому законом порядку. з урахуванням зроблених висновків дисертант пропонує викласти ст. 390 КК України в такій редакції.

Стаття 390. Неповернення з виїзду засудженої особи, яка відбуває покарання, повязане з фізичною ізоляцією від суспільства: 1. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до арешту, без поважних причин, якій було дозволено виїзд і яка не повернулася протягом трьох діб після закінчення встановленого строку, з метою ухилення від відбування покарання у виді арешту, - карається позбавленням волі на строк до двох років.

2. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, без поважних причин, якій було дозволено виїзд і яка не повернулася протягом трьох діб після закінчення встановленого строку, з метою ухилення від відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, - карається позбавленням волі на строк до двох років.

3. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, без поважних причин, якій було дозволено виїзд і яка не повернулася протягом трьох діб після закінчення встановленого строку, з метою ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі, - карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

4. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, без поважних причин, якій було дозволено виїзд і яка не повернулася протягом трьох діб після закінчення встановленого строку, з метою ухилення від відбування покарання у виді позбавлення волі, - карається позбавленням волі на строк до двох років. автор з урахуванням зроблених висновків пропонує викласти ст. 111 КВК України в такій редакції: Стаття 111. Виїзди засуджених осіб до позбавлення волі за межі кримінально-виконавчих установ

1. Засудженим, які тримаються у виправних колоніях, виховних колоніях, а також засудженим, залишеним у слідчому ізоляторі чи направленим у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування, можуть бути надані виїзди на території України за межі місця відбування покарання: а) короткострокові - на строк не більше семи діб, не включаючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці (не більше трьох діб), у звязку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого; стихійне лихо, що завдало значну матеріальну шкоду засудженому або його сімї), а також для попереднього вирішення питання трудового та побутового пристосування засудженого після звільнення;

б) тривалі - на строк щорічної оплачуваної відпустки.

2. Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, може бути дозволений короткостроковий виїзд за межі виправної колонії на території України для влаштування дітей у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більше ніж десять діб без урахування часу перебування в дорозі (не більше ніж три доби), а також засудженим жінкам, які мають неповнолітніх дітей-інвалідів, за територією виправної колонії, - один короткостроковий виїзд на рік для побачення з ними на той самий строк.

3. Виїзди з підстав, що передбачені частиною першою та другою цієї статті, не дозволяються засудженим, яким смертна кара в порядку помилування замінена на позбавлення волі; засудженим до довічного позбавлення волі; засудженим, хворим на відкриту форму туберкульозу; засудженим, що не пройшли повного курсу лікування від венеричного захворювання, алкоголізму, токсикоманії, наркоманії; ВІЛ-інфікованим засудженим; а також у випадках проведення протиепідемічних заходів.

4. Засудженим, які страждають на психічні розлади, що не виключають осудності, засудженим, які є інвалідами першої та другої груп, а також особам, які потребують за станом здоровя постійного догляду, а також неповнолітнім засудженим виїзд за межі виправної установи дозволяється з обовязковим супроводом близького родича або особи, яка їх заміняє, або працівника колонії.

5. Заява засудженого про терміновий виїзд у звязку з винятковими особистими обставинами має бути розглянута протягом доби.

6. Дозвіл на виїзд надається начальником колонії з узгодженням із прокурором, а також з урахуванням особи і поведінки засудженого. Час перебування засудженого поза межами колонії зараховується до строку відбування покарання. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.

7. Порядок надання засудженим короткострокових виїздів за межі колонії у звязку з винятковими особистими обставинами, передбаченими частиною першої цієї статті, визначається нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

8. У разі виникнення непередбачуваних обставин, що унеможливлюють зворотний виїзд на прибуття до місця відбування покарання засудженого у встановлений строк, постановою начальника КВІ за місцем перебування засудженого строк повернення до кримінально-виконавчої установи може бути продовжено до пяти діб з обовязковим терміновим повідомленням про це адміністрацію виправної установи.

9. У разі ухилення засудженого від повернення у встановлений строк до кримінально-виконавчої установи він підлягає затриманню органом внутрішніх справ за місцем перебування з санкції прокурора на строк не більше ніж десять діб для вирішення питання про направлення його до місця відбування покарання під вартою або притягнення до кримінальної відповідальності. у звязку із запропонованими змінами до ст. 111 КВК України щодо надання засудженим тривалих виїздів доцільно буде з назви ст. 390 КК України, диспозиції ч. 2 та 3 ст. 390 КК України, а також ст. 59 КВК України, виключити слово “короткострокові”;

у звязку із запропонованими змінами до ст. 111 КВК України доцільно в ст. 75 КВК України термін “короткочасні” замінити на термін “короткострокові”;

автором обґрунтовано необхідність внесення змін до ч. 1 ст. 75 КВК України щодо встановлення терміну, необхідного для проїзду в обидва кінці, а тому після слів “…необхідного для проїзду в обидва кінці…” доповнити словами “(не більше ніж три доби)”;

автором доведено, що в ч. 2 ст. 75 КВК України після слів “…командир дисциплінарного батальйону…” слід додати слова “за узгодженням із прокурором”.

У звязку із запропонованими нами законодавчими змінами до КК та КВК України постає необхідність у прийнятті спеціального нормативно-правового акта ДДУПВП, у якому буде передбачено порядок надання виїздів за межі місця відбування покарання у виді обмеження волі, позбавлення волі, арешту, а також тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.

Сокуренко О.М. Щодо питання соціальної та соціально-психологічної групи криміналізації за злочин, передбачений ст. 390 КК України / О.М. Сокуренко // Право і безпека. - 2006. - № 5. - Т. 5. - С. 81-85.

Сокуренко О.М. Ухиляння від відбування покарання у виді позбавлення волі та у виді обмеження волі: міжнародно-правовий досвід кримінального законодавства / О.М. Сокуренко // Південноукраїнський правничий часопис. - 2007. - № 3. - С. 63-66.

Сокуренко О.М. Підстави виїзду за межі кримінально-виконавчих установ засудженими особами до позбавлення волі: міжнародно-правовий досвід / О.М. Сокуренко // Ученые записки Таврического национального университета имени. В.И. Вернадского. - 2007. - Т. 20 (59). - № 2. - С. 254-261.

Сокуренко О.М. Щодо питання обєкта злочину, передбаченого ст. 390 Кримінального кодексу України / О.М. Сокуренко // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 10. - С. 112-116.

Сокуренко О.М. Особливості субєкта злочину повязаного з ухиленням від відбування покарання у виді позбавлення волі / О.М. Сокуренко // Визначальні тенденції генезису державності і права : збірник наукових праць / за ред. В.І. Терентьєва, О.В. Козаченка. - Миколаїв : Іліон, 2007. - С. 480-481.

Сокуренко О.М. Історичний розвиток ухилення від відбування покарання у вигляді обмеження та позбавлення волі / О.М. Сокуренко // Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності : матер. V звітної наук.-практ. конф., 17-18 трав. 2007 р. - Кіровоград : Кіровоградський юрид. ін-т ХНУВС, 2007. - С. 94-96.

Сокуренко О.М. Відпустка як підстава виїзду за межі КВУ: міжнародно-правовий досвід кримінально-виконавчого законодавства / О.М. Сокуренко // Актуальні проблеми відбування покарання в Україні : матер. наук.-практ. семінару, 23 листопада 2007 р. - Кіровоград : Кіровоградський юрид. ін-т ХНУВС, 2007. - С. 9-12.

Сокуренко О.М. Відносне розповсюдження ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі як один із принципів криміналізації даного злочину / О.М. Сокуренко // Правове життя : сучасний стан та перспективи розвитку : матер. ІІІ міжнарод. наук.-практ. конф., 23-24 березня 2007 р. - Луцьк : Волинський державний університет імені Лесі Українки, 2007. - С. 318-319.

Сокуренко О.М. Щодо проблеми визначення обєкту злочину, передбаченого ст. 390 КК України / О.М. Сокуренко // Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності : матер. VI звітної наук.-практ. конф., 15 трав. 2008 р. - Кіровоград : Кіровоградський юрид. ін-т ХНУВС, 2008. - С. 51-54.

Сокуренко О.М. Щодо питання застосування дворазової дисциплінарної преюдиції при кваліфікації ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі / О.М. Сокуренко // Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності : матер. VII звітної наук.-практ. конф., 14 трав. 2009 р. - Кіровоград : Кіровоградський юрид. ін-т ХНУВС, 2009. - С. 183-185.