Кримінальна відповідальність особи за вчинення злочину при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації - Автореферат

Однією із законодавчих новел КК України 2001 року (далі КК), є стаття 43 КК, частина перша якої передбачає, що “не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності”. 43 КК встановлює, що “особа, яка зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і повязаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків”. 43 закріплює межі кримінальної відповідальності таких осіб, а саме: “особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин”. По-друге, це питання меж кримінальної відповідальності за вчинення таких злочинів, що включає в себе не тільки дослідження виду і розміру покарання чи правил його призначення, а й проблеми удосконалення кримінальної відповідальності за вчинення таких діянь. Встановити підставу кримінальної відповідальності особи за вчинення нею злочину під час виконання спеціального завдання шляхом окреслення конкретного кола злочинів, які вимушено вчиняє особа при виконанні такого завдання.Формулюється висновок, що такими факторами є: 1) історичні традиції негласної діяльності, спрямованої на протидію організованій злочинності, 2) особливості сучасних форм організованої злочинності, 3) відповідні тенденції сучасного міжнародного кримінального права та національного кримінального законодавства окремих країн 4) пошук форм і способів використання отриманих внаслідок виконання спеціального завдання даних для підвищення ефективності протидії організованій злочинності із одночасним гарантуванням безпеки особи, яка виконує таке спеціальне завдання. “Виконання особою спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації як підстава виключення кримінальної відповідальності” досліджено питання щодо правової природи виконання спеціального завдання. Проаналізовані різні наукові підходи до вирішення цієї проблеми, зокрема аргументи щодо визнання виконання спеціального завдання підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за вчинений злочин та видом обставини, що виключає злочинність діяння. Це дає можливість зясувати конкретне коло злочинів, за вчинення яких особа, зазначена у даній статті, підлягає кримінальній відповідальності. Крім того, обґрунтовано висновок, що до підстави кримінальної відповідальності таких осіб не відносяться злочини, які належать до категорії тяжких або особливо тяжких лише за ознакою вчинення їх організованою групою чи злочинною організацією.У дисертації здійснено нове вирішення наукового завдання - формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо правової природи вчинення злочинів при виконанні спеціального завдання, а також підстав і меж кримінальної відповідальності за вчинення таких злочинів, які мають теоретичне та прикладне значення: 1. Доведено, що виконання особою спеціального завдання є видом обставини, що виключає злочинність діяння, а вчинення злочинів, зазначених у чинній редакції ч. Зокрема, визначено наступні ознаки: “виконання спеціального завдання”, “участь у складі організованої групи або злочинної організації”, “злочини, поєднані з насильством над потерпілим” та “повязані із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких чи особливо тяжких наслідків”, “заподіяння шкоди вимушено”, “вчинення злочину умисно”, “з метою попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації” тощо. Встановлено індивідуальність дій особи при виконанні спеціального завдання і на цій підставі сформульовані правила кваліфікації злочинів, вчинених при перевищенні меж правомірного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання, зокрема: кваліфікація дій субєктів без врахування ознаки співучасті; для осіб, що мали статус службових на момент отримання спеціального завдання - без урахування їх службового становища. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності, якщо при цьому не було допущено перевищення меж заподіяння шкоди при виконанні такого завдання.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У дисертації здійснено нове вирішення наукового завдання - формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо правової природи вчинення злочинів при виконанні спеціального завдання, а також підстав і меж кримінальної відповідальності за вчинення таких злочинів, які мають теоретичне та прикладне значення: 1. Доведено, що виконання особою спеціального завдання є видом обставини, що виключає злочинність діяння, а вчинення злочинів, зазначених у чинній редакції ч. 2 ст. 43 КК, - перевищенням меж правомірного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання.

2. Проаналізовані ознаки складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК, та досліджені загальні і обмежувальні ознаки таких злочинів з метою визначення конкретного їх кола. Зокрема, визначено наступні ознаки: “виконання спеціального завдання”, “участь у складі організованої групи або злочинної організації”, “злочини, поєднані з насильством над потерпілим” та “повязані із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких чи особливо тяжких наслідків”, “заподіяння шкоди вимушено”, “вчинення злочину умисно”, “з метою попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації” тощо.

3. Визначене коло злочинів, які є підставою кримінальної відповідальності згідно чинної редакції ч. 2 ст. 43 КК. Сформульовано, що більшість з них належить до підстави кримінальної відповідальності осіб, зазначених ст. 43 КК, лише за наявності певних умов. Разом з тим, піддано критиці формулювання чинної редакції ч. 2 ст. 43 КК та обґрунтовано необхідність звуження кола зазначених злочинів до умисного вбивства та умисного тяжкого тілесного ушкодження. У звязку з цим таким ознакам відповідатимуть лише пятнадцять складів злочинів, передбачених КК.

4. Встановлено індивідуальність дій особи при виконанні спеціального завдання і на цій підставі сформульовані правила кваліфікації злочинів, вчинених при перевищенні меж правомірного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання, зокрема: кваліфікація дій субєктів без врахування ознаки співучасті; для осіб, що мали статус службових на момент отримання спеціального завдання - без урахування їх службового становища. Сформульовані висновки щодо кваліфікації при конкуренції підстав кримінальної відповідальності при перевищенні меж різних обставин, що виключають злочинність діяння.

5. Доведено, що положення ч. 3 ст. 43 КК щодо меж призначення покарання особам, які вчинили злочини при виконанні спеціального завдання, слід віднести до спеціальних засад призначення покарання.

6. Обґрунтовується необхідність викладення ст. 43 КК, наприклад, у такій редакції: Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації

“1. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності, якщо при цьому не було допущено перевищення меж заподіяння шкоди при виконанні такого завдання.

2. Перевищенням меж заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання є вимушене вчинення особою, зазначеною в частині першій цієї статті, у складі організованої групи або злочинної організації умисного вбивства або умисного тяжкого тілесного ушкодження.

3. Злочин, вчинений особою, зазначеною у частині другій цієї статті, підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу без врахування такої ознаки складу злочину, як вчинення його у співучасті.

4. При призначенні покарання особі, яка вимушено вчинила умисне вбивство або умисне тяжке тілесне ушкодження при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації, суд не має права призначити такій особі довічне позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин”.

6. Доведено, що у випадку призначення покарання особі, зазначеній у ст. 43 КК, суд змушений буде застосовувати призначення більш мякого покарання, ніж передбачено законом. Враховуючи, що випадки, коли суд може призначити більш мяке покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини КК, окреслені у ч. 3 ст. 65 КК і обмежуються посиланням до ст. 69 КК, то обґрунтовано необхідність внесення змін у ч. 3 ст. 65 КК у такий спосіб: “Підстави для призначення більш мякого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються відповідними статтями (частинами статті ) Загальної частини цього Кодексу”.

1. Огаренко Ю.В. Поняття спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації як обставини, що виключає злочинність діяння // Право і безпека. - 2005. - №4*4. - С.98- 101.

2. Огаренко Ю.В. Перевищення меж заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованих груп або злочинних організацій // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. Щорічний бюлетень.- 2004. - №9. - С.194-198.

3. Огаренко Ю.В. Стаття 43 КК України та її соціальна обумовленість // Право і безпека. - 2004. - №3*4. - С.86- 89.

4. Абакумова Ю.В. Правова природа виконання особою спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованих груп або злочинних організацій // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2005. - №2. - С.3-6.

5. Огаренко Ю.В. Підготовка оперативних працівників до проникнення в організовану групу чи злочинну організацію: історико-правові витоки // Держава та регіони. - 2003. - №2. - С.135- 140.

6. Огаренко Ю.В. Оперативне впровадження як один з методів протистояння організованій злочинності // Держава та регіони. - 2003. - №1(7). - С.99- 101.

7. Огаренко Ю.В. Забезпечення прав і свобод людини під час виконання спеціального завдання із запобігання чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації // Дні науки (28-29 жовтня 2004). Збірник тез доповідей. Том 3. - Запоріжжя, 2004. - С.87-88.

8. Огаренко Ю.В. Умисел як обовязкова ознака субєктивної сторони злочинів, передбачених ч.2 ст.43 КК України // Актуальні проблеми правознавства: Тези доп. та наук. повідом. учасників наук. конф. молодих учених і здобувачів / За ред. М.І.Панова. - Х.: Нац.юрид.акад. України, 2004. - С.143-146.

9. Огаренко Ю.В. Підстави кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти життя і здоровя особи при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації // Кримінально-правова охорона життя та здоровя особи: Матер. наук.-практ. конф (Харків) 22-23 квітн. 2004р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред) та ін. - К.-Х.: “Юрінком Інтер”, 2004. - С.118-120.