Крайня необхідність як обставина, що виключає злочинність діяння - Курсовая работа

.3 Особливості перевищення меж крайньої необхідностіЕволюція поняття крайньої необхідності відбувалася в процесі становлення права на самозахист життя та здоровя, при цьому крайня необхідність розглядалась разом з необхідною обороною як єдине поняття. Погляди на крайню необхідність як обставину, що виключає покарання за вчинене діяння, виникають у XVIII столітті в Європі. Таке діяння не можна розглядати як крадіжку або грабіж, оскільки крайня необхідність, на його думку, перетворює право просити у право примушувати. Можна стверджувати, що вперше на законодавчому рівні крайня необхідність набула універсального характеру: заподіяння шкоди «дозволяється» для врятування не тільки абсолютних цінностей заподіювача шкоди та інших осіб (здоровя, свобода, доброчесність), а й інших цінностей, перелік яких законом не визначається. Таганцев визнавав: стихійні сили природи; напад тварин, фізіологічні (біологічні) процеси в організмі людини; дії особи, яка не перебуває у стані осудності, при цьому захист від дій такої особи направлений не проти неї особисто, а проти інтересів третіх осіб; будь-чиї «умисні» дії, від яких особа не обороняється, а заподіює шкоду правам третьої особи (наприклад, рятуючись від вбивці, особа вторгається у чуже помешкання»).При цьому небезпека, яка виходить від різноманітних джерел, має: загрожувати особі чи правам цієї особи або інших осіб, охоронюваним законом інтересам суспільства або держави; Кримінальна відповідальність особи, яка заподіяла шкоду певним охоронюваним законом інтересам у звязку з уявною небезпекою, вирішується за правилами фактичної помилки: особа має нести кримінальну відповідальність за необережний злочин, якщо вона була зобовязана та могла усвідомлювати помилковість свого припущення, або звільняється від кримінальної відповідальності, якщо буде встановлено, що вона не усвідомлювала і за обставинами справи не могла усвідомлювати своєї помилки. Отже, підставою для виникнення стану крайньої необхідності може вважатись лише така небезпека заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам, яка не тільки існує реально, а й упродовж певного проміжку часу неминуче, без будь-яких додаткових чинників, інших втручань може перетворитись у дійсну шкоду зазначеним інтересам. У літературі вважають, що шкода при крайній необхідності може бути заподіяна лише інтересам третіх осіб, тобто підприємствам, установам, організаціям або окремим громадяням, що не викликали небезпеку і звичайно не повязані зі створенням цієї небезпеки. Нсамперед, крайню необхідність слід відрізняти від необхідної оборони за такими ознаками: 1) підставою необхідної оборони є суспільно небезпечне посягання людини, що викликає необхідність у його негайному відверненні або припиненні; підстава крайньої необхідності - небезпека, що безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам, яку не можна усунути в даній обстановці інакше, ніж заподіянням шкоди; 2) при необхідній обороні шкода повинна бути заподіяна лише тому, хто посягає; при крайній необхідності шкода заподіюється правоохоронюваним інтересам держави, суспільства або особи, тобто при необхідній обороні відбувається сутичка "права з не правом", а при крайній необхідності, навпаки, сутичка "права з правом"; 3) при необхідній обороні заподіяна тому, хто посягає, шкода повинна відповідати небезпеці посягання та обстановці захисту; при крайній необхідності заподіяна шкода повинна бути рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена; 4) перевищення меж необхідної оборони тягне привілейовану відповідальність і лише у випадках, спеціально передбачених статтями 118 і 124 КК, а за перевищення меж крайньої необхідності відповідальність настає на загальних засадах, хоча сам факт такого перевищення розглядається як обставина, яка помякшує покарання.З викладеного можна зробити висновок, насамперед те що аналіз історичного розвитку свідчить, що первісно в основу визнання заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності незлочинною, був покладений принцип: «що не дозволено законом, дозволено необхідністю». Найбільш значимою тенденцією у розвитку крайньої необхідності до початку ХХ століття стало розширення випадків правомірного заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам - від окремих приватних випадків до закріплення широкого кола юридичних фактів виникнення стану крайньої необхідності та встановлення критеріїв допустимості шкоди, заподіяної в стані крайньої необхідності.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Крайня необхідність як один із видів обставин, що виключають злочинність діяння

1.1 Історичний аналіз розвитку законодавства про крайню необхідність

З викладеного можна зробити висновок, насамперед те що аналіз історичного розвитку свідчить, що первісно в основу визнання заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності незлочинною, був покладений принцип: «що не дозволено законом, дозволено необхідністю». Поступово в процесі розвитку суспільних відносин крайня необхідність набувала різного правового статусу. Найбільш значимою тенденцією у розвитку крайньої необхідності до початку ХХ століття стало розширення випадків правомірного заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам - від окремих приватних випадків до закріплення широкого кола юридичних фактів виникнення стану крайньої необхідності та встановлення критеріїв допустимості шкоди, заподіяної в стані крайньої необхідності. Також вперше в історії розвитку кримінально-правової норми, що регулює крайню необхідність, у КК 2001 році внесено кардинальні зміни: - відповідно до Конституції України змінено пріоритетність інтересів, які є обєктом захисту в умовах крайньої необхідності, на користь особистих інтересів перед інтересами держави та суспільства;

- визначено поняття «перевищення меж крайньої необхідності», відповідно до якого допускається заподіяння меншої або рівнозначної шкоди;

- передбачено звільнення особи від кримінальної відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності в стані сильного душевного хвилювання;

- вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності визначено як обставину, що помякшує покарання (п. 8 ст. 66 КК).

Крайня необхідність є надзвичайно важливою кримінально-правовою нормою, адже ця обставина нерідко існує в реальному житті. Хоча зараз крайня необхідність широко розвинена, але все ж таки певного доопрацювання вона все таки потребує, наприклад чинна ст. 39 КК України не дає відповіді на запитання щодо відповідальності особи, яка намагалась відвернути від певних охоронюваних законом інтересів більшу шкоду шляхом заподіяння іншим охоронюваним законом інтересам меншої шкоди, однак не досягла своєї мети, і усунути загрожуючу небезпеку не вдалось. У таких випадках потрібно встановлювати наявність у особи потенційної можливості врятування більшого блага або цінності на момент заподіяння нею шкоду.

Вступ

Згідно із Кримінальним кодексом України основним завданням кримінального законодавства є правове забезпечення охорони прав і свобод людини, громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Кримінальне законодавство регулює відповідальність за вчинення злочинів, а також визначає діяння, які є соціально корисними чи допустимими правомірними вчинками, хоча за зовнішніми своїми ознаками збігаються із ознаками певного складу злочину.

Відмежування злочинної поведінки від незлочинної є основною проблемою кримінальн-правового регулювання, вирішення якої можливе за умови встановлення заборони на вчинення тих чи інших суспільно небезпечних діянь, а також виключення злочинності за вчинене за певних обставин діяння, яке при інших рівних умовах має бути караним. До того ж сучасна держава, хоч би який потужний правоохоронний апарат не мала, на жаль, не може будь-якої миті захистити громадянина від певної небезпеки, тому вона й створює законодавчі гарантії особистого захисту громадян від небезпеки. Механізмом реалізації такої гарантії в Україні є Кримінальний кодекс, у якому вперше на законодавчому рівні закріплено існування кримінально-правового інституту «Обставини, що виключають злочинність діяння», в якому традиційно закріплена така обставина, як крайня необхідність (ст. 39 КК України).

У галузі кримінального права вагомий внесок у розробку проблем крайньої необхідності внесли такі вчені, як Т.П. Кудлай, О.М. Литвак, П.С. Матишевський, Є.Я. Немировський, М.I. Мельник, П.П. Михайленко, А.А. Музика, В.І. Осадчий, М.I. Панов, М.М. Паше-Озерський, С.В. Пархоменко, А.М. Ришелюк, М.М.Розін, І.І. Слуцький, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, М.М. Турецький, І.С. Тишкевич, В.І. Ткаченко, Т.Г. Шавгулідзе, С.Д. Шапченко, М.Д. Шаргородський, М.Я. Якубович, С.С. Яценко та багато інших вчених.

Людська діяльність у багатьох сферах поєднана з виникненням стану крайньої необхідності, однак застосування ст. 39 КК України за відсутності єдиного підходу до визначення конститутивних ознак поняття крайньої необхідності, розяснень (постанов) Пленуму Верховного Суду України щодо судової практики застосування цієї норми, викликають численні і найчастіше суперечливі тлумачення, що призводить до розбіжностей серед юристів у питаннях формулювання підстав правомірності заподіяння шкоди при крайній необхідності. Я обрав саме цю тему, адже вважаю, що це питання є дуже важливим і актуальним в наш час, адже у реальному житті практика правоохоронної діяльності часто стикається з такими ситуаціями, коли діяння, що вчинено приватними, а також службовими особами за зовнішніми ознаками подібне до того, яке належить до категорії злочинів. Але ця схожість залишається виключно зовнішньою і при глибокому аналізі та дослідженні випливає, що ці діяння не несуть небезпеки для суспільства і не є кримінально забороненими, а навпаки, визнаються правомірними і як правило, суспільно корисними.

Розділ 1. Крайня необхідність як один із видів обставин, що виключають злочинність діяння1 Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. ? К. ? Х.: Юрінком Інтер-Право, 2002. ? 416 с.

2. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Беньківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. ? К.: Юрінком Інтер, 1998. - 189 c.

3. Уголовное уложение высочайшее, утвержденное 22 марта 1903 года. ? М., 1903. - 197 с.

4. Трофанчук Г.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. Посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 400с.

5. Кримінальний Кодекс України від 15 вересня 2008 року. - К.: Вид. Паливода А. В. - 188 с.

6. Кримінальне право України. Загальна частина /Відп. ред. Я.Ю. Кондратєв - К.: Правові джерела, 2002 - 432 с.

7. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. ? К.: А.С.К., 2002. ? 936 с.

8. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. ? К., 2001. ? 352 с.

9. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: В 3 кн. / За заг. ред. В.Г. Гончаренка, П.П. Андрушка. ? К.: ФОРУМ, 2005. ? Кн. 1: Загальна частина. Коментарі до статей 1-108 Кримінального кодексу України. ? 324 с.

10. Зуев В.Л. Необходимая оборона и крайняя необходимость. Вопросы квалификации и судебно-следственной практики: Учебное пособие. ? М.: Кросна-Лекс, 1996. ? 96 с.

11. Орешкина Т. Крайняя необходимость как обстоятельство, исключающее преступность деяния // Уголовное право. ? 1999. ? №3. ?

С. 17?20.

12. Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина. ? К.: Ін Юре, 2006. ? 568 с.

13. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах / За заг. ред. В. Т. Маляренка; Упорядник П. П. Пилипчук. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 408 с.

14. Зуев В.Л. Необходимая оборона и крайняя необходимость. Вопросы квалификации и судебно-следственной практики: Учебное пособие. ? М.: Кросна-Лекс, 1996. ? 96 с.

15. Антонов В.Ф. Крайняя необходимость в уголовном праве. ? М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. ? 112 с.

16. Науково - практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е видання, перероблене та доповнене) / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. - К.: Дакор, 2008. - 1428с.

17. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. ? К.: А.С.К., 2002. ? 936 с.

Размещено на