Козацтво. Запорізька Січ - Контрольная работа

У багатовіковій історії України важливе місце належить козацтву. Так, освоюючи степові простори, козаки, всупереч панівному феодальному способові виробництва, розвивали власне господарство, що базувалося на вільнонайманій праці. Ґрунтуючись на глибоких історичних традиціях, козацтво відродило перерваний іноземними загарбниками державотворчий процес в Україні. Зрештою, з середини XVII ст. козацтво почало репрезентувати перед світом український етнос, а українці дістали назву "козацького народу".Термін "козак" вперше згадується у джерелі XIII ст. У словнику половецької мови "Codex Cumanicus" (1303 р.) "козак" перекладено як "страж, конвоїр". Йшли вони курінями (так в половців називалися роди), які ділились на коші (сімейства), і називались вони козаками ("ко" - небо", "зак" - захищати). В степу на південно-східних рубежах Русі в кінці XII ст. виникають військові обєднання з русів і половців, які формувались не по родовій або етнічній ознаці, а як спільна сила, яка захищала кордони Київської Русі. Козацтво виникло і сформувалося в другій половині XV-XVI ст. як форма протесту українського народу проти зростаючого соціального та національно-релігійного гноблення, посилення кріпацтва і розвитку кріпосного права.Основними причинами виникнення козацтва були: 1. Політичні - цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу по охороні південних рубежів від татарської небезпеки.У пошуках волі українські козаки просувалися все нижче Дніпром і його південними притоками аж за невеликі прикордонні застави Канева та Черкас. По таких місцевостях де було багато води і лісів люди охоче брали служби, а по степових районах було навпаки: охочих до служб було обмаль. Рятуючись від репресій польського уряду та феодального гніту, чимало українських козаків, які не попали до реєстру, та біглих селян рушали у пониззя Дніпра, створюючи укріплення. У 1600 році населення Канева нараховувало 960 мешканців, що належали до стану міщан, і понад 1300 козаків з родинами. Вперше польський уряд визнав козацтво як окрему соціальну верству, що мала право на самоврядування.На ворогів козаки кидалися відразу. Для того щоб вороги не порозбивали возів, козаки привязували їх один до одного ланцюгами. У таких таборах козаки відбивали вдесятеро більшу татарську силу, а коли ті втративши чимало людей відступали, козаки сідали на коней, наздоганяли їх та нищили. Виганяючи ворога з рідного краю, козаки брали чимало хлопців із собою на Січ і віддавали в науку до куренів. Коли хлопчикові виповнювалося 14 років, той козак, що привіз його, брав свого вихованця щоб той чистив зброю, порався біля коня, всіляко допомагав у походах.Внаслідок втеч селян і міської бідноти в степах південної Київщини та Брацлавщини зростала чисельність вільного населення - козаків, було засновано ряд козацьких слобод і хуторів. Козаки розорювали "пустопорожні" землі, займалися мисливством, рибальством, бджільництвом. Згодом козаки самі почали здійснювати походи на кримських татар. З одного боку, поява такої небезпечної сили, як козацтво, на рубежах Польсько-литовської федерації непокоїла її уряд. Кожен козак мав право брати участь у радах, користуватися землею, ловити рибу, полювати на звіра.Збиралася Військова рада тоді коли для вирішення того чи іншого питання потрібна була воля всього товариства, але два рази на рік - 1 січня і 1 жовтня - вона збиралася обовязково. Підкреслимо такий факт: на Запорізькій Січі державна система народилася з військової організації, тому державні органи, адміністративно-територіальна система, посади були як військовими одиницями, так і державними. Його влада не була абсолютною: він звітував перед Військовою радою, його повноваження обмежувалися річним терміном перебування на посаді. Військовий осавул слідкував за дотриманням козаками порядку в Січі, відав охороною кордонів, заготівлею продовольства для війська тощо. Посади кошового отамана (гетьмана), полковника, сотника, отамана, який командував десятком (пізніше - курінного отамана), були виборними.Розуміючи марність будь-яких спроб підпорядкувати далеку й непокірну Січ, польський уряд, проте, сподівався залучити до себе на службу міське козацтво чи принаймні певну його частину. І хоч цей загін незабаром розформували, його поява стала важливим прецедентом: уперше польський уряд визнав козацтво чи принаймні його представників як окрему соціальну верству, що аналогічно іншим мала право на самоврядування. Терехтемирові свій арсенал і шпиталь; за це козаки погоджувалися визнати за старшин призначених шляхтичів та стримуватися від "самочинних нападів на татар", що часто ускладнювали зовнішні стосунки Речі Посполитої. До 1589 р. реєстрових козаків налічувалося 3 тис. В основному це були вихідці з місцевих мешканців, що остаточно сформувалися як козаки й мали значну власність. Норми звичаєвого права, які склалися у Запорізькій Січі, закріплювали військово-адміністративну орг

Зміст

Вступ

1. Історія козацтва, його роль в державотворенні України

1.1 Основні причини виникнення козацтва

1.2 Первинна організація козацтва

1.3 Перші магнати, що організовували козаків

1.4 Заняття, побут, звичаї, військове мистецтво та культура козаків

2. Становлення Запорізької Січі

2.1 Особливості військово-політичного та адміністративного устрою Запорізької Січі

2.2 Міські та реєстрові козаки

2.3 Право і судочинство у Запорізькому низовому війську

2.4 Загальні стосунки Січі з сусідами та іншими країнами

3. Роль Запорізької Січі у загальнонаціональному русі та Визвольній війні

3.1 Боротьба проти турків і татар

4. Встановлення контролю Росії над Запорозькою Січчю

4.1 Зруйнування Січі 1709 року

4.2 Кінець Запорозької Січі

5. Роль Запорізької Січі в історії України

Висновок

Використана література