Козацько-селянські повстання кінця ХVІ - першої половини ХVІІ ст. - Контрольная работа

Актуальність теми зумовлена необхідністю більш ґрунтовного дослідження теми на основі документальних джерел і потребою детальнішого висвітлення ряду аспектів проблеми, зокрема, слід чіткіше визначити характер і масштаби, форми пасивного опору селянства, дослідити економічне підґрунтя соціальних конфліктів, визначити соціальну природу найбільших повстань кінця XVI та початку XVII ст. Більше уваги селянським виступам у 1569 - 1648 рр. Приділено в “Історії Української РСР” в 10 т., “Українська національна революція” із серії “Україна крізь віки”. Проблема козацько-селянських виступів в Україні в 2 половині XVI - 1 половині XVII ст. досліджував Антонович В. у працях “Про козацькі часи на Україні”, “Коротка історія козаччини”, Лепявко С. А. в праці “Козацькі війни в XVI ст. в Україні”, Щербак В. О. в праці “Антифеодальні рухи на Україні напередодні визвольної війни 1648 - 1654 рр.” та ін. Виходячи з того, що розпочинало ці конфлікти козацтво, яке і було організованою рушійною силою, то метою цих рухів був захист у першу чергу станових козацьких інтересів, а селянство приєднувалося до козаків, оскільки їх виступи були спрямовані проти спільного ворога - магнатів і шляхти, то ці повстання доцільніше трактувати як козацько-селянські. У своїх працях вони детально аналізують економічні, політичні, соціальні, етнічні процеси, що мали місце в Україні у 1569 - 1648 рр. і у цьому контексті висвітлюють причини соціальних конфліктів, визначають їх характер.У цю пору до України повернулося 40-тисячне козацьке військо, яке брало участь у битві під Хотином. Щоб утихомирити непокірних, у 1625 р. в Україну було направлено восьмитисячне військо Конєцпольського, якого польський уряд призначив гетьманом. Після кількох невдалих боїв з поляками запорожці знов обрали гетьманом Дорошенка і пішли на переговори, унаслідок яких реєстр було збільшено до 6 тис, але більшість рядових козаків мали повернутися до своїх панів. Після кількох битв у Переяславі було підписано угоду, згідно з якою реєстр збільшився до 8 тис, усім козакам, які брали участь у повстанні, було оголошено амністію. Після цих повстань, прагнучи помститися козакам, Польща скоротила реєстр до 6 тис. і позбавила навіть реєстрових козаків права на самоврядування.Становище селян після Люблінської унії значно погіршилося: по-перше, вони не мали ніяких прав; по-друге, збільшилася панщина, різні податки, а також посилювалося закріпачення основної маси селянства; по-третє, після Берестейської унії почалися утиски православної віри на території України. В “Уставі про волоки” 1557 р. зазначалося, що селянин і його майно повністю належить феодалові. XVI ст. польський і литовський уряди видавали ряд законів із забороною селянам переходити з місця на місце без дозволу феодала-власника. Панство накладало на селян різні побори: за право випасати худобу, за помел зерна, за вола, за вулик на пасіці, за право ловити рибу в панському ставі, за вирубування лісу. Це нові поселення, при заснуванні яких пан звільняв колишніх кріпаків від панщини і податків на 10 - 15 р. протягом цих років селяни розробляли цілинні землі, вели вільне господарювання, що давало, хоч на короткий час, селянству відчути себе вільним.

Зміст

Вступ…………………………………………………………………3

Розділ І Причини та наслідки козацько-селянських повстань під проводом К. Косинського, С. Наливайка та Г. Лободи............ 5

1.1 Виступи 90-х рр. XVI ст……………….…..............5

1.2 Козацько-селянські повстання 20-х рр. XVII ст…..8

Розділ ІІ Народні виступи 30-х років XVII ст. Причини їх поразок

2.1 Виступи 30-х рр. XVII ст. Причини поразок…….. 9

2.2 Феодально-кріпосницьке гноблення………...……11

Висновок……………………………………………………………...14

Список літератури………………...…………………………....17

Становище селян після Люблінської унії значно погіршилося: по-перше, вони не мали ніяких прав; по-друге, збільшилася панщина, різні податки, а також посилювалося закріпачення основної маси селянства; по-третє, після Берестейської унії почалися утиски православної віри на території України.

На середину XVI ст. остаточно склалося польське та литовське феодальне землеволодіння, за яким право користування землею мав шляхетський стан. Селянство на землях феодалів перебувало під їхньою “необмеженою владою”. В “Уставі про волоки” 1557 р. зазначалося, що селянин і його майно повністю належить феодалові. Протягом 2 пол. XVI ст. польський і литовський уряди видавали ряд законів із забороною селянам переходити з місця на місце без дозволу феодала-власника.

За литовським статутом 1588 р. остаточно селянство вводилося до закріпаченого стану. Селянин, який прожив 10 р. на землі феодала, ставав кріпаком. Шляхтич мав право розпоряджатися не тільки майном селянина, а й його життям.

Розвиток товарно-грошових відносин спонукав феодалів до перетворення своїх маєтків на фільварки, тобто власного господарства, яке базується на постійній щотижневій панщині. Норма відробітків була неоднаковою у різних регіонах України. Якщо взяти Галичину і Волинь, то в них селяни відробляли 4 - 5 днів панщини, а на півночі Київського воєводства 2 - 3 дні на тиждень.

Крім панщини селяни сплачували різні данини - натурою або грішми. Серед данин натурою на першому місці стояли данини хлібом. Також існувала данина худобою. Жителі лісових околиць постачали куниць, лисиць і іншу звірину, а ті, що селилися вздовж річок - рибу. Сільські ж ремісники були зобовязані доставляти до панського двору свої вироби. Бортники сплачували данину медом, а жінки давали прядиво, пшоно. Грошова данина вживалася рідше. Тільки в 40-і рр. XVII ст. шляхта все частіше почала заміняти панщину грошовим чиншем.

Становище селянства погіршувалося ще й унаслідок здачі феодалами своїх маєтків в оренду. Орендар мав право розпоряджатися на цих землях на свій розсуд, що ще більше посилювало експлуатацію селян.

Розвиток фільваркового господарства супроводжував зменшення селянських наділів та зростанням числа малоземельних і безземельних селян. Зростала кількість городників, за городників і комірників, у маєтках збільшувалася кількість “гультяїв”, які не мали ніякого майна.

Панство накладало на селян різні побори: за право випасати худобу, за помел зерна, за вола, за вулик на пасіці, за право ловити рибу в панському ставі, за вирубування лісу. Державі селяни сплачували також податки на утримання королівського війська. За всякий непослух пани жорстоко карали селян: саджали в “колоди”, увязнювали, наказували бити, засуджували до смерті.

Все це привело до протесту селян проти феодалів. Найпоширенішою формою протесту були втечі від одного феодала до іншого та на вільні землі (Слобожанщина, Запоріжжя).

Селяни утікали як з сімями, так і по одинці. Кожен шукав кращої долі в іншому краї з іншими людьми. Вони знаходили захист у так званих слободах або волях. Це нові поселення, при заснуванні яких пан звільняв колишніх кріпаків від панщини і податків на 10 - 15 р. протягом цих років селяни розробляли цілинні землі, вели вільне господарювання, що давало, хоч на короткий час, селянству відчути себе вільним. Але такі поступки були вигідні феодалам. По-перше, селяни обробляли нові землі (цілинні), освоюючи лісові і степові “пустині” і пан міг використати ці землі пізніше для себе. По-друге, були випадки, коли пани, не дивлячись на волю селян, залучали їх до виконання другорядних повинностей у своїх маєтках.

Але, коли на Слобожанщині почали розвиватися слободи, водночас на західних землях почали занепадати феодальні маєтки. Це було зумовлене великою кількістю переселень селян. Були випадки, що залишалися пусті села - жителі повтікали. Це привело до того, що велика кількість панів зверталася до польського суду для вирішення цієї проблеми. Для того, щоб зменшити кількість втікачів була запроваджена кругова порука на селі, тобто громада поручалася за селянина, а якщо він утікав, то повинна була сплачувати гроші або шукати його.

Крім втеч, селяни ще й відмовлялися відробляти панщину. Також без дозволу пана збирали врожай на полі, рубали ліс, косили сіно на луках. Пізніше ці протести перетворилися у сутички з урядниками і підпалення панських маєтків.

Втікаючи на Запоріжжя, селяни записувалися в стан козаків і жили за звичаями Запорізької Січі. Козаки також були не задоволені політикою польського уряду. Це привело до обєднання їх в одну силу, яка має назву повстання.

Найвищого піднесення селянський рух досяг під час збройних виступів - козацько-селянських повстань, під проводом Косинського, Наливайка, Жмайла.

Основною масовою силою цих виступів було селянство, яке приєднувалося до козаків. Оскільки, козаки були більш організовані, ніж селяни і краще озброєні, то вони очолювали ці повстання. То ж, справедливо, на мою думку, їх називати козацькими. Але, оскільки селянство підтримувало козаків і масово приймало участь у цих виступах, то їх можна визначити як козацько-селянські повстання.

В ході даних повстань відстоювались у першу чергу інтереси козацтва і їх наслідки не мали впливу на становище основної маси селянства України.

Ці виступи мали велике значення в тому, що під час розгортання цих подій козацтво згуртовувалося, набувало досвіду боротьби проти гноблення з боку уряду Речі Посполитої, а також готувало ґрунт для наступних подій, які розгорнулися в середині XVII ст. і набули характеру національно-визвольної війни українського народу.

Аркас М. М. Історія України-Руси. - К., 1990.

Бойко О. Д. Історія України. - К., 1999.

Болей П. Р. Фронда Степана Бандери в ОУН 1940 року: причини і наслідки. - К., 1996.

Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. - К, 1996.

Бульон-Боровець Т. Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху. Склади. -К., 1996.

Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). - Львів, 1996.

Вернадський Г. Русская история. - М., 1997.

Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К., 1997.

Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1998.

Гуслистий Е. Запорізька Січ та її прогресивна роль в історії українського народу. - К., 1954.

Джеджула Ю. Таємна війна Богдана Хмельницького. - К., 1995.

Дорошенко Д. Нариси історії України. - К., 1991. - Т. 1-2.