Козацькі повстання під проводом С. Разіна та їхній вплив на становище на Торських та Бахмутських соляних промислах - Реферат

Окраїнне розташування соляних промислів, постійна загроза нападів кримських татар, насадження кріпосницьких порядків після побудови казенних соляних варниць на Торі, обмеження свободи господарської діяльності місцевого населення вели до загострення соціальних протиріч, соціальної боротьби, що знайшла вираження у втечах робітних людей з промислів, відмовах від виконання покладених на них повинностей, у відкритих виступах проти місцевих воєвод, активній участі місцевого населення в масових народних виступах другої половини XVII - початку XVIII ст., в найбільшій мірі в козацьких повстаннях під проводом С.Разіна та К.Булавіна.Важкі умови праці та зловживання місцевої адміністрації ("приказних людей") стали причиною активної участі поселенців Маяцького, в першу чергу робітних людей казенних варниць на Торі, в заколоті гетьмана І. Брюховецького. Однак уже через два роки маячани і робітні люди Торських соляних промислів прийняли участь у повстанні під керівництвом С. Разіна. Для розширення району повстання, прориву блокади урядовими військами Дону та забезпечення козацтва хлібом С.Разін восени 1670 р., направляючись з основними силами на Волгу, відрядив свого молодшого брата і найближчого сподвижника Фрола на Дон і Слобідську Україну. На початку вересня невеликий загін повсталих на чолі з отаманами С.Шадрой, Ф.Колчевим і осавулом Ф.Агеєвим на Бєлгородській лінії зайняв міста Острогозьк і Ольшанськ. Перехід І.Дзиковського з Острогозьким слобідським полком на бік повсталих був викликаний недотриманням царською владою даної обіцянки українським переселенцям, що селилися на південних рубежах Росії, - поступовим обмеженням автономії українських козацьких утворень після підписання Переяславських угод.Для придушення повстання уряд направив, крім Бєлгородського полку на чолі зі стольником Г.Косаговим, полки нового строю, що були найбільш боєздатною частиною тогочасної російської армії. Під натиском урядових військ повсталі змушені були покинути зайняті ними міста Слобожанщини. Кінній частині загону на чолі з Хромим удалося втекти від переслідувачів і прорватися на Дон. Інша частина, що просувалась на байдарках униз по Дінцю з артилерією і продовольством, була перехоплена карателями біля Рипнинського юрту. Дружин і дітей повсталих топили в ріках, убивали, хоча цар, з огляду на небезпечну ситуацію на півдні Росії і на Україні, змушений був наказати бєлгородському воєводі Г.Ромодановському не чинити жорстоких розправ, а привести рідних учасників повстання до присяги і відпустити по домівках.Отже, важкі умови життя в новозбудованих за розпорядженням царського уряду містах-острогах не лише робітних людей, яких царський уряд направляв на примусові роботи на соляних промислах, але й часто примусово поселених у них мешканців, зловживання воєвод не тільки викликали незадоволення й різні форми протестів (скарги на воєвод, втечі робітних людей із соляних заводів, примусово поселених мешканців із міст), але й їх активну участь у козацьких повстаннях другої половини XVII - початку XVIII ст., зокрема у заколоті І.Брюховецького, козацьких повстанннях С.Разіна та К.Булавіна.

План

Вступ

1. Острозький переворот і захоплення Маяцького містечка

2. Придушення повстання та розправа над бунтівниками

Висновок

Список використаної літератури

Отже, важкі умови життя в новозбудованих за розпорядженням царського уряду містах-острогах не лише робітних людей, яких царський уряд направляв на примусові роботи на соляних промислах, але й часто примусово поселених у них мешканців, зловживання воєвод не тільки викликали незадоволення й різні форми протестів (скарги на воєвод, втечі робітних людей із соляних заводів, примусово поселених мешканців із міст), але й їх активну участь у козацьких повстаннях другої половини XVII - початку XVIII ст., зокрема у заколоті І.Брюховецького, козацьких повстанннях С.Разіна та К.Булавіна. Фактично приводом до останнього була передача у відання казни соляних промислів на Бахмуті, якими до жовтня 1704 р. вільно користувалися не лише місцеві жителі, але й населення Слобожанщини та сусідніх районів Росії.

1. Пірко В.О., Литвиновська М.В. Соляні промисли Донеччини в XVII-XVIII ст. (Історико-економічний нарис і уривки з джерел ). - Донецьк: Східний видавничий дім, 2005. - 136 с.

2. Добров П.В. Людоровська Т.Ю. Історія соляної промисловості Донбасу: монографія. - Донецьк: ТОВ «ВПП «ПРОМІНЬ», 2013. - 232 с.

3. Андреева Г.А. М.В. Ломоносов и Г.-Ф.-В. Юнкер / Г.А. Андреева // Ломоносов М.В. Сб. ст. и материалов. - М.-Л., 1960. - Т. IV. - 348 с.

4. Горшков В.П., Грищенко А.В. Соль земли Донецкой / В.П. Горшков, А.В. Грищенко. В 2-х кн. - Донецк: Редакционно-издательский отдел Донецкого областного управления по печати, 1992. Ч. 1. Солеварни Донбасса. - 178 с., Ч. 2. Каменная соль Донбасса - 164 с.

5. Джерела до історії населених пунктів Донеччини XVI - XVIII ст. / Укладач Пірко В.О. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2001. - 93 с.

6. Людоровська Т.Ю. Розвиток соляних промислів Донбасу в XVII-XVIII ст. / Т.Ю. Людоровська // Нові сторінки історії Донбасу: Збірник статей. Кн.17/18 / Гол. ред. та упор. - док. іст. наук, проф. З.Г. Лихолобова. - Донецьк, ДОННУ, 2009. - С. 75-81.

7. Подов В.І., Курило В.С. Історія Донбасу / В.І. Подов, В.С. Курило. - Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ ім. Тараса Шевченка», 2009. - 300с.

Размещено на .ru