Дослідження основних причин Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького (1648-1654 рр.). Перші козацькі повстання на Україні. Визначення результатів та наслідків народних повстань для подальшого ходу української історії.
Українські історики в своїх роботах приділяли багато уваги висвітленню цього питання: так М.Грушевський розгляду цього питання присвячує цілий розділ - р.IV “Перші козацькі війни” (Історія України-Русі т.VII), О.Субтельний в частині ІІІ “козацька ера” своєї книги “Історія України” дає аналіз цього питання під назвою “Перші повстання”. Зміцнення козацтва, як стану, участь запорожців в війнах, які вела Польща, їхня участь в захисті кордонів від нападів татар, а також звернення урядів різних держав за військовою допомогою до козаків - все це мало наслідком самоусвідомлення козацтвом своєї окремішності від інших суспільних станів і його роль в військово-політичних справах. До того ж ставлення до козаків було неоднозначним - з одного боку, магнатів та старост порубіжжя, які щоденно конфліктували з козаками, а з іншого поляки, котрі вбачали в них джерело досвідченої й водночас дешевої військової сили та потенційну противагу зростаючій могутності східних магнатів. Навпаки, козацькі загони з‘являлися в Україні від Дніпра до Поділля, а людність, де бували козаки, сміливішає, не виконує панських наказів і пристає до козаків. Між козаками і Острозьким була укладена угода, за якою козаки зобов‘язувалися скинути Косинського з гетьманства і перебувати в повному послухові королю., не нападати на сусідні країни, залишатися за порогами і не чіпати маєтків князя Острозького та інших магнатів, що були під П‘ятою, видати із своїх лав селян-втікачів і шляхтичів, повернути захоплену в шляхти зброю, коней, худому, майно і дбати про те, щоб бути завжди у милості у князів і Речі Посполитої.Найбільшими народними повстання кінця XVI ст., в ході яких визначну роль відігравало козацтво, можна вважати повстання під проводом К.Косинського (1591-1593рр.), та народне повстання під керівництвом С.Наливайка (1594-1596рр). Головними рисами цих повстань була масовість - окрім козацтва в них приймали активну участь широкі верстви селян, міщан, в першу чергу ремісників, а такоє намагання повсталих обмежити всевладдя Речі Посполитої і Україні, зберігти а то й розширити козацькі вольності і права, відновити позиції української православної церкви. Ці повстання закінчились поразкою, однак послугували базою для розгортання та посилення народних рухів в 20-30-х роках XVII ст., змусили піти Річ Посполиту на певні поступки - дещо послабити гніт в українських землях, легалізувати українську православну церкву. Посилення народних рухів в 20-30 роках XVII ст. було викликано посиленням польського національного, феодального, релігійного гніту після Хотинської війни . Замість обіцяних під час війни послаблень Річ Посполита розправлялась з селянами, що заводили козацькі порядки, забороняли козакам приймати втікачів, підтримувати зв‘язки з іноземними державами, втручатися в релігійні справи, підтримувати українську православну церкву.
Вывод
Народні повстання кінця XVI ст. - 20-30 рр. XVII ст були породжені широкими соціально-економічними та політичними причинами. Серед них найголовніша - це посилення феодального, релігійного та національного гніту на українських землях після Люблінської унії, а такоє поява українського козацтва, як серйозної окремішньої політичної та військової сили.
Найбільшими народними повстання кінця XVI ст., в ході яких визначну роль відігравало козацтво, можна вважати повстання під проводом К.Косинського (1591-1593рр.), та народне повстання під керівництвом С.Наливайка (1594-1596рр). Головними рисами цих повстань була масовість - окрім козацтва в них приймали активну участь широкі верстви селян, міщан, в першу чергу ремісників, а такоє намагання повсталих обмежити всевладдя Речі Посполитої і Україні, зберігти а то й розширити козацькі вольності і права, відновити позиції української православної церкви. Ці повстання закінчились поразкою, однак послугували базою для розгортання та посилення народних рухів в 20-30-х роках XVII ст., змусили піти Річ Посполиту на певні поступки - дещо послабити гніт в українських землях, легалізувати українську православну церкву.
Посилення народних рухів в 20-30 роках XVII ст. було викликано посиленням польського національного, феодального, релігійного гніту після Хотинської війни . Замість обіцяних під час війни послаблень Річ Посполита розправлялась з селянами, що заводили козацькі порядки, забороняли козакам приймати втікачів, підтримувати зв‘язки з іноземними державами, втручатися в релігійні справи, підтримувати українську православну церкву. Найбільшими повстаннями цього періоду були повстання під приводом Марка Жмайла (1625р.), Тараса Федоровича (1630-1631 рр.), Павла Бута (Павлюка), Якова Острянина, Дмитра Гуні (1637-1638 рр.). Ці, як і попередні народні рухи, незважаючи на масовість і наступальну тактику, потерпіли поразку. Поразка повстань і здійснення польською шляхтою давали надію полякам на “золотий спокій”. Але то був спокій перед бурею.
Причини поразки народних рухів в XVI- 20-30 рр. XVII ст.: а) були погано підготовлені;
б) селяни та міщани були погано озброєні;
в) не завжди козаки виступали єдиною силою з усім іншим населенням;
г) нерішучість козацької старшини, яка боялась втратити свої привілеї;
д) українські повстання не підтримувались польськім і литовським населенням, через що уряз зміг стягувати сили з інших областей для придушення повстань.
Значення народних рухів. а) стримували посилення польського національного, феодального і релігійного гніту ;
б) вдалося досягти відновлення української православної церкви;
в) народні маси накопичували досвід національної та антифеодальної боротьби;
г) виросли козацькі привілеї;
д) підготували грунт для успішного розгортання Визвольної війни українського народу (середина XVII ст.) під проводом Б.Хмельницького .
Список литературы
М. Грушевський Історія України-Русі, т. VII, Київ, “Наукова думка”, 1995 р.
Н. Полонська-Василенко Історія України, т. І, Київ, “Либідь”, 1992 р
М. Аркас Історія України-Русі, Київ, “Вища школа”, 1991 р
Орест Субтельний Україні. Історія , “ Либідь ”, 1991 р
Г. Кониський Історія Русів, Київ, “Радянський письменник”, 1991 р
І. Крип‘якевич, З.Стефанів, Б.Гнаткевич, О.Думін Історія українського війська, Львів, “Світ”, 1992 р.
А.Жуковський, О.Субтельний Нарис історії України, Львів, “Світ”, 1992 р.
В .Антонович Коротка історія козаччини, Київ, “Україна”, 1991 р.
О.Єфименко Історія України та її народу, Київ, “Мистецтво”, 1992 р.
В.Власов, І.Коляда Історія України, Київ, “АСК”, 1996 р.
Під редікцією Слюсаренко В.Г. , Гусєва В.І. Нариси історії України (новий погляд), Київ, “Вирій”, 1996 р.
Під редікцією В. А. Смолія Історія України. Нове бачення, Київ, “Україна”, 1995 р.
В.Король Історія України, Київ, 1995 р.
М.Котляр, С.Кульчицький Шляхами віків: Довідник з історії України, Київ, “Україна”, 1993 р.
Ю.Алексеев, А.Вертегел, В.Даниленко Історія України, Київ, 1993 р
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
