Корсунський полк у XVII – на початку XVIII ст. - Автореферат

Серед них важливе місце займає історія українського козацтва, існування якого становить цілу епоху в історії України, а поняття "козацтво" та "український народ" довгий час знаходились в одному асоціативному ряді. Дослідження проблеми українського козацтва перебуває в центрі наукових зацікавлень істориків. У наші часи в Україні почали відновлюватись козацькі підрозділи, що стимулювало розвиток наукової думки. Особливо це проявилось під час Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст., коли козацтво в Україні стало панівним станом, потіснивши шляхту. При дослідженні основна увага звернута на історію Корсунського староства, на території якого базувався Корсунський полк, а також на соціальний та економічний розвиток Корсунщини впродовж всього періоду, що досліджувався; на участь корсунських козаків у політичному житті держави; на перетворення полку з військової на адміністративно-територіальну одиницю.У першому розділі "Огляд літератури та джерел" автор визначає стан дослідження проблеми історії Корсунського полку, а також аналізує джерельну базу дисертаційного дослідження. Водночас існує велика кількость узагальнюючих наукових праць, підручників і популярних нарисів, створених у рамках усталених у вітчизняній історіографії стереотипів, в яких побіжно розглянуто окремі аспекти історії Корсунського полку. Наукову літературу, в якій деякою мірою знайшла відображення історія Корсунського полку, умовно можна поділити на дві групи: 1) дослідження історичного тла (умовна назва, що підкреслює загальний принцип її підбору - критерії достатності інформації), що допомагає зясувати історичні умови, в яких існував Корсунський полк, його специфіку (географічну, адміністративно-територіальну, суспільно-політичну, демографічну і господарську), а також місце полку в політиці польських та українських урядів; 2) дослідження, що стосуються безпосередньо історії Корсунського полку. Ця група формується за принципом залучення значної кількості документальних матеріалів з метою висвітлення окремих аспектів історії полку. Вивчення історії полку було започатковано працею київського дослідника XIX ст.

Основний зміст дисертації

законодавчі акти (універсали польських королів та українських гетьманів до населення Корсунщини, купчі на отримання земель та маєтків, привілеї королів та гетьманів місту Корсуню та корсунській старшині);

судові акти (позови шляхти на переселення їх підданих, позови корсунського старости Я. Даниловича на корсунських міщан);

обліково-статистичні (люстрації Корсунського староства, реєстри Корсунського полку, присяжні листи на вірність московському царю);

дипломатичні (міжнародні договори, донесення іноземних дипломатів).

ІІ. Наративні джерела: літописи (міщанські, козацькі, польські хроніки);

подорожні записи (щоденники подорожей польських шляхтичів та іноземних мандрівників);

епістолярії (листи державних посадових осіб, приватне листування);

усна народна творчість (народні думи, перекази, історичні пісні).

У другому розділі "Умови виникнення Корсунського реєстрового полку та його розвиток у першій половині XVII ст." розглянуто комплекс питань, повязаних з причинами виникнення Корсунського полку у 1625 р. та його участі у козацьких повстаннях 30-х рр. XVII ст. Звернено увагу на станову та національну структуру населення Корсунщини у першій половині XVII ст.

Причинами виникнення Корсунського полку були: а) активне заселення Корсунщини наприкінці XVI - на початку XVII ст.; б) зростання кількості корсунських козаків на території краю та їх участь разом з місцевим населенням у козацьких повстаннях кінця XVI ст.; в) протести корсунських міщан проти свавілля корсунського старости та їх масове покозачення; г) посилення економічного значення Корсуня з округою на землях Середньої Наддніпрянщини.

У роботі показано, що Корсунщина ще з часів Київської Русі була прикордонною територією між осілим українським населенням Поросся і тюркськими кочівниками (половцями і татарами). Через часті набіги татар на середину XVI ст. Корсунь з округою мав незначну кількість населення. Це сприяло заселенню краю вільними людьми, які переселялися сюди в основному зі східних регіонів Речі Посполитої, до складу якої після Люблінської унії 1569 р. увійшла Корсунщина. 8 лютого 1584 р. польський король Стефан Баторій видав привілей на заселення міста Корсуня і надання йому Магдебурзького права (права на самоврядування). Містом повинні були управляти дві колегії - рада і лава, що разом утворювали магістрат. Його юрисдикція поширювалась лише на міщан. Паралельно з відродженням міста Корсуня було утворено Корсунське староство, власниками якого стали київський каштелян і любецький староста М. Вишневецький та черкаський і канівський староста О. Вишневецький. Старості належали доходи від промислів та рибальства. Його юрисдикції підлягали і селяни. Межі староства були такі: на сході - рр. Тясмин та Дніпро (в районі Бужина і Крилова), на півдні - верхівя рр. Синюхи, Південного Бугу, Тясмина та по р. Вись, на заході - по рр. Синиця та Угорський Тікич, на півночі - велика лука р. Рось.

У кінці XVI - на початку XVII ст. спостерігається інтенсивний процес заселення території Корсунського староства. З люстрацій Корсунського староства 1616 і 1622 рр. видно, що населення староства лише за 6 років збільшилося на чверть. Про збільшення кількості населення Корсунського староства говорить і те, що у 1622 р. король Сигізмунд ІІІ дозволив корсунським міщанам осадити місто Лисянку.

Одним з важливих факторів, що сприяв утворенню Корсунського полку, було заселення Корсунщини козаками. Через прикордонний статус край став місцем їх розселення і вони тут мали значний політичний вплив. Це проявилося після придушення козацьких повстань кінця XVI ст. Козацтво Корсунського староства почало проявляти масовий непослух польській владі, а його чисельність постійно збільшувалась. Це викликало антикозацькі конституції сейму та універсали короля. Під тиском польської влади козаки підписали Вільшанську (1618) та Роставицьку (1619) угоди, згідно з якими погоджувалися не розширяти реєстр і підкоритися польському комісару. Але козаки часто порушували угоди.

Однією з причин масового покозачення корсунців були ворожі стосунки корсунських міщан зі старостою Я. Даниловичем. Наслідком конфлікту стали скарги старости до суду та непослух міщан. У результаті цього конфлікту за сеймовими конституціями 1607 р. Корсунь було позбавлено Магдебурзького права і міщани підпорядковувались владі старости.

Важливим чинником утворення реєстрового полку в Корсуні був економічний розвиток краю. На початку XVII ст. за сумою річних доходів від промислів, оренди млинів і корчем, мит Корсунське староство випереджало сусідні королівщини. Корсунські козаки і міщани за межами міст мали численні хутори і промисли, які часто були великими господарствами. Це сприяло посиленню їхніх економічних позицій в краї.

Обставини утворення Корсунського реєстрового полку повязані з Куруківською угодою між польським урядом та козаками 1625 р. Тоді було сформовано 6 реєстрових полків: Корсунський, Білоцерківський, Канівський, Переяславський, Черкаський і Чигиринський. На підставі доповіді С. Хмелецького уряду дисертантом встановлено, що першою бойовою акцією полку був похід на місто Тягиню в Молдавії 1628 р. Корсунські козаки брали участь у польсько-московській війні 1632 - 1634 рр. та у козацьких повстаннях 30-х рр. XVII ст. Після прийняття "Ординації Війська Запорозького реєстрового" 1638 р. Корсунь залишався містом, де дозволялося селитися козакам, хоча на чолі полку було поставлено поляка, а кількість реєстрових козаків полку зменшено.

Станова структура Корсунського староства була такою: козаки, міщани, духовенство, шляхта та посполиті (селяни). Найчисельнішим з них було козацтво, яке все більше ставало панівною силою в краї. Представників духовенства, шляхти та посполитих було небагато. Виходячи з судових справ шляхти та реєстру корсунської старшини, можна стверджувати, що найчисельнішим в старостві було українське населення. Але на території староства проживало також багато поляків та євреїв.

Отже, в силу свого прикордонного статусу Корсунщина була місцем розселення козаків, що сприяло створенню тут реєстрового козацького полку. Він одразу сформувався як боєздатна військова одиниця, що показує участь корсунських козаків у військових кампаніях першої половини XVII ст.

У третьому розділі "Корсунський полк у роки Національно-визвольної війни українського народу 1648 - 1657 рр." досліджується участь козаків Корсунського полку у політичних подіях на початку Національно-визвольної війни, зміни в адміністративно-судових органах полку, його станова і національна структура населення, а також роль міста Корсуня як тимчасової резиденції Б. Хмельницького.

З початку Національно-визвольної війни Корсунський полк був на боці поляків і лише перед битвою при Жовтих Водах 16 травня 1648 р. він перейшов на бік повстанців. Під час повстання козаків на Січі полк стояв у залозі. Про це свідчить лист польського шляхтича Б. Машкевича до короля (зауважимо це з огляду на існування інших тверджень). Корсунські козаки брали участь у битвах початкового періоду Національно-визвольної війни: Корсунській (26 травня), під Старокостянтиновом (25 - 27 липня) 1648 р. та під Збаражом (15 липня - 13 серпня) 1649 р.

Національно-визвольна війна змінила адміністративно-територіальний устрій Корсунщини. Корсунський полк з суто військової перетворився на військово-адміністративну одиницю новоутвореної Української козацької держави. На підставі реєстру 1649 р. та присяжних листів 1654 р. встановлено сотенну структуру полку, місця базування сотень, а також їх чисельності. Територія Корсунського полку була меншою за межі Корсунського староства. Крайніми містами полку стали Синиця, Гуляйполе, Капустина Долина і Корсунь. У різні часи з нього виділялися Сахнівський та Лисянський полки.

У ході Національно-визвольної війни польські посади і інститути були замінені на козацькі. Зазнала змін система судочинства. Хоча самоврядування у містах з Магдебурзьким правом не змінилося.

З початком Національно-визвольної війни найчисельнішим залишався стан козацтва, який мав панівні позиції в краї. Згідно з реєстром, укладеним після підписання Зборівського договору 1649 р., кількість козаків Корсунського полку складала 3428 осіб. Адміністративно полк поділявся на 18 сотень. За присяжними списками на вірність московському царю 1654 р. кількість корсунських козаків зросла до 5150 осіб, але число сотень зменшилося до 16.

Для визначення національного складу населення Корсунського полку в середині XVII ст. в основному було використано козацький реєстр 1649 р. Встановлено (виходячи з прізвищ козаків), що більшість населення, як і в попередній період, складали українці. Інші національні групи (поляки, євреї та ін.) становили близько 7 відсотків від загальної кількості населення полку.

У дисертації вперше розглянуто місто Корсунь як місце тимчасової резиденції гетьмана Б.Хмельницького. На підставі листів та універсалів Богдана Хмельницького, повідомлень іноземних послів було встановлено дати, коли саме гетьман перебував у Корсуні. Місто відіграло важливу роль в особистому житті гетьмана. Найдовше за весь час свого правління Б.Хмельницький перебував у Корсуні не раніше 1 грудня 1654 р. - не пізніше 4 січня 1655 р. Останній раз він перебував у місті 21 травня 1656 р.

Про тимчасове існування в місті Корсуні гетьманської ставки говорить і те, що звідси гетьман відправляв листи, універсали та розпорядження, приймав і відряджав послів, проводив наради з полковниками і старшиною. Відомі 16 листів, 3 універсали та 1 наказ, написані тут. Ще в 6 документах, писаних Б. Хмельницьким, є згадки про Корсунь як місця його перебування. У Корсуні Б. Хмельницький мав власний будинок.

Отже, Корсунський полк був одним із найбільших полків Української козацької держави. Його козаки брали участь у багатьох подіях Національно-визвольної війни. Важливим етапом в історії полку стало його перетворення з суто військової на військово-адміністративну одиницю. Панівним станом на території Корсунського полку було козацтво, яке мало вплив на всі сфери життя краю.

У четвертому розділі "Корсунський полк у період Руїни та відновлення правобережного козацтва" розглянуто комплекс питань, повязаних зі становищем Корсунщини в умовах воєнно-політичних подій періоду Руїни, відновленням Корсунського полку та його роллю в політичному житті Правобережжя кінця XVII - початку XVIII ст., а також з соціально-економічними процесами на Корсунщині в другій половині XVII - на початку XVIII ст.

З огляду на значні відмінності в розвитку Корсунського полку з кінця 50-х до середини 70-х рр. XVII ст. визначено два його етапи: перший (1657 - 1669 рр.), коли Корсунський полк залишався одним із основних козацьких полків в Україні, а його козаки брали участь майже у всіх політичних подіях Правобережжя; другий (1669 - 1676 рр.), коли внаслідок чисельних війн Корсунський полк занепав і майже все його населення переселилося на Лівобережжя.

Після смерті гетьмана Б. Хмельницького полк продовжував відігравати важливу роль у політичному житті Української козацької держави. Промосковська політика його наступника викликала конфлікт між корсунським полковником Тимофієм Аникієнком і московським воєводою Оверкієм Болтіним. Корсунського полковника було покарано за непокору гетьманській владі. Але, незважаючи на це, полк продовжував підтримувати сильну центральну владу. Про це свідчать дії полку в боротьбі гетьмана І.Виговського з заколотом М. Пушкаря та Я. Барабаша і в підписанні Гадяцького мирного договору 1658 р.

За часів Ю. Хмельницького Корсунь знову ставав місцем тимчасової резиденції гетьманського уряду. У місті гетьман отримав булаву і на козацькій раді присягнув польському королю. Внаслідок непідтримки пропольської політики населенням Ю. Хмельницький склав булаву.

У 60-х рр. XVII ст. місто Корсунь почало втрачати позиції військового та економічного центру краю. Пояснюється це тим, що територія Корсунського полку опинилася в зоні бойових дій між пропольськими та промосковськими козацькими військами. У цій війні частина корсунських козаків підтримувала одну сторону, а інша - другу, що свідчить про руйнування полку як дисциплінованої військової одиниці. На середину 60-х рр. XVII ст. через постійні бойові дії Корсунь був майже повністю зруйнований. Корсунський полковник Семен Височан переніс свою ставку до сусідньої менш зруйнованої Лисянки. Через руйнацію внутрішнього життя мешканці Корсунського полку почали масово переселятися на Лівобережну Україну. Це прискорювало процес занепаду полку. У 1665 р., під час переселення корсунців на Лівобережжя, до Москви було відправлено полковий прапор і бубни, через що Корсунський полк де-юре втратив статус військової одиниці.

У 1666 р. гетьман П. Дорошенко відновив полк. Гетьман розраховував на підтримку полку в своїй протурецькій політиці. Настав один із найскладніших періодів в історії Корсунського полку. Це був час його найбільшого занепаду. Через постійну громадянську війну край все більше руйнувався. Тому у 70-х рр. XVII ст. процес переселення жителів Корсунського полку на Лівобережжя знову посилився. Внаслідок розрухи, викликаної затяжною турецько-московською війною, територія полку остаточно була зруйнована і полк припинив своє існування як військова одиниця.

У дисертації висвітлено питання відновлення Корсунського полку. На початку 80-х рр. XVII ст. після Руїни територію Корсунщини почало заселяти вільне населення. Її заселення організував Захарій Іскра, переселенець з Переяславщини. У 1685 р. козацький полк у Корсуні було відновлено. Корсунські козаки знову почали робити часті походи на татар, але, незважаючи на це, кількість реєстровців полку складала 200 - 300 осіб. Внаслідок ворожих дій польської адміністрації корсунські козаки приєдналися до антипольського повстання правобережних козацьких полків 1702-1704 рр.

Після придушення повстання 1702-1704 рр. вся влада на території Корсунського полку стала належати московській адміністрації. З листів київського губернатора Дмитра Голіцина до корсунського полковника Андрія Кандиби видно, що він здійснював керівництво полком, не допускаючи його до переходу на бік Речі Посполитої, а згодом і гетьмана І. Мазепи, який підтримав шведського короля в Північній війні. Тому корсунські козаки брали участь у зруйнуванні московськими військами Січі (1709 р.). У 1712 р. після відновлення влади Речі Посполитої Корсунський полк як військово-адміністративну одиницю України було скасовано.

У другій половині XVII - на початку XVIII ст., як і раніше, панівним станом було козацтво, становище міщан практично не змінилося. З відновленням Корсунського полку на його території зявилося і католицьке духовенство та шляхта. Остання зявилася тут через нобілітації корсунської старшини.

По закінченні Національно-визвольної війни економічна ситуація на території краю погіршилась, хоч продовжували існувати ремесла та промисли. У місті Лисянці гетьман П.Дорошенко спробував карбувати власну грошову одиницю.

Отже, наприкінці 50-х - на початку 60-х рр. XVII ст. Корсунський полк показав себе цілком боєздатною військовою одиницею. Внаслідок безперервних бойових дій періоду Руїни майже всі корсунці переселилися на Лівобережжя, залишивши свій край пусткою. Після Руїни Корсунський полк став ядром відродження правобережного козацтва, залишаючись оплотом козацтва на Правобережжі. Козацтво залишалось провідним станом полку.

Основні результати дослідження подано у висновках.

Історія Корсунського полку віддзеркалює процеси, що відбувалися на Правобережній Україні XVII - на початку XVIII ст. Вона чітко поділяється на два періоди: а) час існування полку як суто військової одиниці (1625-1648); б) розвиток полку як військової та адміністративно-територіальної одиниці (1648-1712, з перервою).

Корсунський реєстровий полк як військова одиниця був створений на території Корсунського староства, яке було одним із центрів зародження українського козацтва. Утворення полку у 1625 р. як військової одиниці Речі Посполитої було наслідком масового покозачення населення Корсунщини наприкінці XVI - на початку XVII ст. Його козаки набували бойового та політичного досвіду, беручи участь у війнах Речі Посполитої та козацьких повстаннях 30-х рр. XVII ст. З початком Національно-визвольної війни Корсунський полк трансформувався у військово-адміністративну одиницю Української козацької держави.

Козаки Корсунського полку брали участь у багатьох важливих подіях Національно-визвольної війни, Руїни, у відродженні правобережного козацтва та Північній війні. Наприкінці XVII ст. Корсунщина стала одним із центрів відновлення козацтва на Правобережжі.

З усіх станів на території Корсунщини найчисельнішими були козаки та міщани, а інші стани мали незначну кількість своїх представників. Населення краю в основному складали українці.

Корсунське староство, на території якого сформовано полк, було одним з найбагатших староств Південної Київщини. З початком Національно-визвольної війни в результаті постійних бойових дій в господарській діяльності Корсунського полку намітився певний спад, а у період Руїни господарство краю занепало. Воно дещо відродилося з відновленням правобережного козацтва, але рівня розвитку напередодні Національно-визвольної війни Корсунського полку так і не досягло.

Основні положення дисертації відображені у наступних публікаціях автора

1. Мицик Ю.А., Степенькін С.Ю. Корсунщина козацька. - Корсунь-Шевченківський, 1997 (дисертанту належить розділ 4. - С. 69 - 88).

2. Степенькін С.Ю. Формування Корсунського полку // Соціально-гуманітарний вісник. - 1998. - № 1 (16). - С.105 - 107.

3. Степенькін С. Корсунський полковник Григорій Гуляницький // Борисфен. - 1999. - № 9 (99). - С. 6 - 7.

4. Степенькін С.Ю. Місто Корсунь наприкінці XVI - на початку XVIII ст. // Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). - 1999. - Вип. 7. - С. 391-396.

5. Степенькін С. Поляки на Корсунщині (ХІ - XVIII ст.) // Борисфен. - 1999. - № 2 (91). - С. 9.

6. Степенькін С. Соціально-економічний розвиток Корсунського полку середини XVII ст. // Битва під Корсунем і Національно-визвольна війна середини XVII ст. Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 350-річчю битви під Корсунем. 26 травня 1998 р. - Корсунь-Шевченківський, 1998. - С. 60-68.

7. Степенькін С. Участь козаків Корсунського полку в бойових діях періоду Руїни // Яковлівські читання. Матеріали наукової конференції, присвяченої памяті українського історика, правознавця, громадського і політичного діяча Андрія Яковліва (1872-1955). - Черкаси, 2000. - С. 25 - 29.

Размещено на .ru