Конвенції з авіаційних перевезень - Реферат

Міжнародне транспортне право - це система принципів і норм, що регулюють правовідносини, які виникають між субєктами міжнародного права у звязку з використанням транспортних засобів у процесі міжнародного економічного співробітництва. Конвенції та інші міжнародно-правові акти у сфері транспорту створюють уніфіковане право і зменшують застосування до перевезень колізійних норм. Україна одержала від СРСР у спадок велику кількість різних міжнародних договорів, серед них і договори, що стосуються повітряних перевезень. 57) є такі норми: «Регулярні міжнародні польоти повітряних суден, під час яких повітряні судна перетинають державний кордон України та іншої держави, здійснюються на підставі міждержавних домовленостей і міжнародних угод» [2]. Міжнародно-правова регламентація повітряних перевезень пасажирів і вантажів розвивається на базі загальних принципів міжнародного повітряного права, найважливішими з яких є: принципи виняткового і повного суверенітету держав над їхніми повітряними просторами;1 Варшавської конвенції дане визначення повітряних перевезень, на які поширюється її дія: місце відправлення та місце призначення, розташовані на території двох держав, що беруть участь у Конвенції; Конвенція не поширюється на повітряні перевезення між державою, що бере участь у Конвенції, та державою, що не є учасником Конвенції. 33 Конвенції ніщо в ній не може перешкодити перевізнику відмовитись від складання договору перевезення. Другий екземпляр призначений для отримувача, підписується відправником і перевізником і має слідувати разом з товаром. Відправник має право (за умови виконання всіх обовязків, що випливають з договору перевезення): розпоряджатись товаром, або забрати його з аеродрома відправлення чи призначення, або зупинити його на шляху слідування при посадці, або дати вказівку про видання товару в місці призначення чи на шляху слідування іншій особі, яка не є отримувачем за договором, або вимагати повернення товару на аеродром відправлення, оскільки здійснення цього права не завдає шкоди ні перевізнику, ні іншим відправникам, і з зобовязанням відшкодування витрат, що виникли внаслідок цього.Вона стала компромісною угодою між державами, що брали участь у її підготовці. У цій конвенції встановлюється, що кожна держава має повний та винятковий суверенітет стосовно повітряного простору над її територією, тобто над ділянками суші та прилеглими до неї територіальними водами, що перебувають під суверенітетом, сюзеренітетом, протекторатом або мандатом цієї держави. Держави-учасниці погодилися, що всі повітряні судна інших країн-учасниць, які не зайняті на регулярних міжнародних авіалініях, мають право, при умові дотримання ними положень цієї Конвенції, здійснювати польоти чи транзитні безпосадочні рейси над територію іншої держави через її територію та здійснювати посадки з некомерційними цілями (при чому їм не потрібний попередній дозвіл), та, дотримуючись законів держави над територією якої здійснюється політ, вимагати приземлення. Проте з метою забезпечення безпеки польоту кожна держава-учасниця зберігає за собою право вимагати, щоб повітряні судна, які пролітають над районами, що не мають належних засобів аеронавігаційного контролю, дотримувались приписів щодо маршруту чи отримали спеціальний дозвіл на такі польоти. Такі повітряні судна, зайняті перевезенням пасажирів, вантажів або пошти за винагороду чи за наймом в нерегулярних повітряних сполученнях, також можуть, при умові дотримання положень ст.7, приймати на борт або вивантажувати пасажирів, вантажі чи пошту, за законами будь-якої держави, в якій це відбувається.Подальшим розвитком тенденції, спрямованої на підвищення відповідальності авіакомпанії перед пасажирами, стала скликана ІКАО міжнародна конференція в Гватемалі, де 8 березня 1971 р. був підписаний протокол, що передбачає внесення ряду змін до Варшавської конвенції. Гватемальський протокол вводить відповідальність повітряного перевізника за заподіяння шкоди здоровю пасажира незалежно від провини (відповідальність виключається, якщо шкода викликана станом здоровя пасажира чи його провиною) і підвищує межу відповідальності перевізника перед пасажиром у порівнянні з Гаазьким протоколом. Крім того, протокол надає країнам можливість вводити в порядку внутрішнього законодавства систему додаткового відшкодування пасажирам у випадку заподіяння шкоди їх здоровю. Відповідальність за незбереження багажу відповідно до Гватемальського протоколу покладається на перевізника також незалежно від його провини і виключається, коли вона є результатом внутрішніх властивостей багажу чи провини потерпілого.Визначають основні умови організації повітряних сполучень та створюють юридичну базу для здійснення повітряних перевезень між країнами двосторонні угоди держав та протоколи з додатками до них. Зокрема, слід назвати такі: Протокол між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про встановлення повітряного сполучення від 4 травня 1992 р.; Коло льотно-технічних питань, регламентованих угодами про повітряне сполучення,

План

Вступ

1. Загальна характеристика авіаційних перевезень

2. Основні положення Варшавської конвенції 1929 року

3. Міжнародно-правова регламентація авіаційних перевезень згідно Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію

4. Гватемальський протокол 1971 року

5. Двосторонні договори в галузі повітряних перевезень

6. Міжнародні організації, що регулюють повітряні перевезення

Висновок

Список використаних джерел