Концептуальне забезпечення політики США щодо врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту в 1991-2001 році - Автореферат

Актуальність теми дослідження визначається тим, що арабо-ізраїльський конфлікт як безпрецедентне регіонально-міжнародне явище протягом багатьох десятиліть залишається одним із найбільш вибухонебезпечних конфліктів Близького Сходу, ескалація якого може в будь-який момент призвести до нової регіональної війни, а також істотно вплинути на систему міжнародних відносин. Проблема послідовності політики Вашингтона щодо врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту в 1990-ті рр. є ключовою для аналізу еволюції близькосхідного мирного процесу, адже Сполучені Штати протягом досліджуваного періоду були вирішальним його посередником. На початку XXI століття наша держава значно активізувала близькосхідний вектор своєї зовнішньої політики, і це знайшло своє відображення як у поглибленні двосторонніх відносин із державами регіону, так і в зусиллях, спрямованих на врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту. Відповідно до поставленої мети були визначені наступні дослідницькі завдання: Простежити генезу й еволюцію концептуальних підходів до оцінки політики Сполучених Штатів у врегулюванні арабо-ізраїльського конфлікту в роботах представників політичної думки США; систематизувати й класифікувати відповідні дослідження за приналежністю до основних напрямків американської політології. Визначити ступінь відповідності між практичною політикою Вашингтона у врегулюванні арабо-ізраїльського конфлікту та цілями, що офіційно декларувалися, через переосмислення оцінок представників американської політичної думки.Такий підхід відрізняє це дослідження від більшості попередніх робіт, як радянських, так і пострадянських, оскільки дозволяє заглянути в творчу лабораторію, в якій розроблялися й розробляються сьогодні рекомендації правлячим колам США, а також дає можливість певною мірою прогнозувати подальший розвиток практичного курсу зовнішньої політики на ранніх етапах її формування - в академічних розробках американських політологів. Трофименко); 2) роботи, що аналізують безпосередньо сам арабо-ізраїльський конфлікт, а також різні аспекти політики Вашингтона щодо цієї проблеми (Р. В. На основі критичного аналізу підходів американських дослідників до арабо-ізраїльського мирного врегулювання, формування й практичної реалізації американської політики щодо цієї проблеми, а також відносин США з основними регіональними й міжнародними учасниками близькосхідного мирного процесу в 1990-ті рр., дисертант виділяє наступні основні напрямки політичної думки США: 1) консервативний, представники якого виступають за збереження “особливих відносин” між Вашингтоном і Ізраїлем, характерних для часів “холодної війни”; є прихильниками домінування питань ізраїльської безпеки над інтересами арабських учасників переговорів; не підтримують вирішення палестинської проблеми шляхом створення незалежної палестинської держави; дотримуються вкрай жорсткої позиції щодо радикальних арабських держав, що виступають проти нормалізації своїх відносин з Ізраїлем і загрожують американським інтересам у регіоні; наполягають на необхідності збереження повного домінування Сполучених Штатів у арабо-ізраїльському мирному процесі й виступають категорично проти розширення кола міжнародних посередників у близькосхідному конфлікті (Д. 2) збалансований, прихильники якого визнають важливість збереження “особливих відносин” із Тель-Авівом, але водночас роблять акцент на необхідності пошуку балансу між союзницькими відносинами з Ізраїлем і стабільними, конструктивними відносинами з арабськими державами; підтримують урегулювання конфлікту між Ізраїлем і арабськими державами на основі зваженого, прагматичного підходу - реалізації принципу “мир в обмін на території” при одночасному гарантуванні безпеки Ізраїлю; визнають необхідність якнайшвидшого вирішення палестинської проблеми, проте, залежно від своїх політичних переконань, пропонують різні форми для палестинського самовизначення: повну автономію, незалежну палестинську державу та ін.; виступають за залучення в близькосхідний мирний процес інших міжнародних посередників, але при збереженні в ньому провідної ролі США (У. 3) радикально-критичний, представники якого піддають жорсткій критиці принципи, методи й цілі американської політики в мирному процесі, акцентуючи увагу на її відверто проізраїльському нахилі; звинувачують Вашингтон у політиці “подвійних стандартів” у відносинах з Ізраїлем і арабськими державами; наполягають на врегулюванні арабо-ізраїльського конфлікту на основі принципу “мир в обмін на території” і резолюцій РБ ООН № 242 і № 338 під контролем з боку ООН, звільненні Ізраїлем всіх окупованих територій, разом із Голанськими висотами, а також вирішенні палестинської проблеми шляхом створення незалежної палестинської держави на території Західного берега р.Дисертант виділяє три основні етапи такої еволюції: 1) 1990-1992 рр. - період домінування оптимістичних поглядів і прогнозів у політичній думці США з приводу перспектив урегулювання арабо-ізраїльського конфлікту, зумовлений поліпшенням радянсько-американських відносин у кінці 198

Основний зміст дисертації