Дослідження проблем концептуальної антиципації та готовності до екстремальних ситуацій. Доведення її базисної ролі по відношенню до інших видів готовності (психологічної, матеріальної) та в забезпеченні готовності до екстремальних ситуацій у цілому.
При низкой оригинальности работы "Концептуальна антиципація екстремальних ситуацій (соціально-філософський та методологічний аспекти)", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Технократизація, індустріалізація та компютеризація всіх сфер буття, які набувають глобального характеру, зумовлюють загальносвітову тенденцію зростання втрат від техногенних катастроф, соціальних потрясінь, екологічних криз, стихійних лих та інших екстремальних ситуацій. Усе це спонукає вчених різних галузей науки до пошуків ефективних шляхів і засобів запобігання екстремальним ситуаціям, готовності до них, що дало б можливість значно зменшити їхні негативні наслідки. Питання готовності до екстремальних ситуацій, адаптації до них піднімають у своїх дослідженнях Є. Наукова новизна дисертаційної роботи: розкрито сутність понять “екстремальна ситуація”, “катастрофа”, “антиципація” у соціально-філософському аспекті; уперше на основі методологічних засад соціальної філософії досліджено проблему значущості концептуальної антиципації як однієї з головних передумов готовності до істотно нових екстремальних ситуацій; доведено, що відсутність концептуальної антиципації і неготовність до нових екстремальних ситуацій були визначальною причиною катастрофічного розвитку подій. Теоретична та практична значущість дослідження полягає у визначенні понять “екстремальна ситуація”, “катастрофа” та “антиципація” як категорій соціальної філософії, що має методологічне значення для розроблення категоріального апарату соціально-філософської теорії катастроф; теоретичні положення дисертації розкривають концептуальну антиципацію і готовність до нових екстремальних ситуацій як одну з важливих соціальних проблем сучасності.Перший розділ - “Катастрофи як соціальні явища та екстремальні ситуації” - присвячено виробленню й уточненню наявних теоретичних засобів аналізу екстремальних ситуацій, включаючи катастрофічні, обґрунтуванню необхідності і можливості запобігання їм. “Експлікація понять “катастрофа”, “екстремальна ситуація” та “антиципація”” - доводиться неприйнятність для соціально-філософської катастрофології надмірно широкого тлумачення катастроф як будь-яких значних змін або стрибків у загально-філософському розумінні й обґрунтовується категоріальне розуміння катастрофи відповідно до споконвічного і звичайного значення цього слова як лиха. Запропоноване більш широке розуміння предмета загальної катастрофології дозволяє їй не лише розглядати такі суспільні явища, як війни, і зараховувати їх до екстремальних ситуацій, якими вони є для всіх їхніх учасників, але й при аналізі катастроф узагальнювати знання, накопичені різними галузями науки, зокрема екстремальної психології, яка вивчає психіку і поведінку людей в екстремальних ситуаціях. “Соціально-філософські і методологічні проблеми зменшення небезпек екстремальних ситуацій” - обґрунтовується необхідність посилення боротьби з ще недостатньо усвідомленою небезпекою екстремальних ситуацій, хоча вона загрожує благополуччю, здоровю і життю населення не тільки окремих місцевостей, але й цілих країн, а в перспективі - і всьому людству. Другий розділ - “Концептуальна антиципація як необхідна умова забезпечення суспільної готовності до екстремальних ситуацій” - доводить особливу роль концептуальної готовності у формуванні здатності суспільства до протистояння істотно новим екстремальним ситуаціям, розкриває катастрофічні наслідки відсутності такої готовності у вигляді панування помилкових парадигм, які дезорієнтують людей і провокують їх на неефективні рішення і дії або навіть на такі, які лише посилюють небезпеку.В умовах зростаючого рівня втрат від різного роду лих формується новий напрям у науці - катастрофологія, що обєднує дослідження різних аспектів суспільно небезпечних екстремальних ситуацій і націлена на підвищення готовності суспільства до боротьби з ними. У своєму становленні і розвитку катастрофологія стикається з низкою соціально-філософських і методологічних проблем, повязаних із необхідністю уточнення її предмета та вироблення єдиного категоріального апарату для відносно самостійних наукових дисциплін (соціологія катастроф, медицина катастроф, екстремальна психологія та інші), що обєднуються нею. Як центральне поняття катастрофології, що дозволяє узагальнювати знання про різного роду небезпеки і проблеми боротьби з ними, найбільш придатне поняття екстремальної ситуації як такої обстановки, яка спричиняє дезадаптацію і стрес. Їхня громадська небезпека перебуває в прямій залежності від міри їх несподіванки для суспільства й у зворотній залежності від міри його готовності до них. Остання має базисне значення щодо всіх інших видів готовності та рівня сформованості концептуальної антиципації як передумови готовності і включає, по-перше, адекватне концептуальне усвідомлення природи, сутності, характеру небезпеки ймовірної екстремальної ситуації, тобто її концептуальну антиципацію; по-друге, перетворення науково виробленої концепції на парадигму, визнану і прийняту як керівну основу мислення і дії; по-третє, її втілення в рішення, плани, програми, інструкції, що підлягають виконанню.
1. В умовах зростаючого рівня втрат від різного роду лих формується новий напрям у науці - катастрофологія, що обєднує дослідження різних аспектів суспільно небезпечних екстремальних ситуацій і націлена на підвищення готовності суспільства до боротьби з ними.
2. У своєму становленні і розвитку катастрофологія стикається з низкою соціально-філософських і методологічних проблем, повязаних із необхідністю уточнення її предмета та вироблення єдиного категоріального апарату для відносно самостійних наукових дисциплін (соціологія катастроф, медицина катастроф, екстремальна психологія та інші), що обєднуються нею.
3. Як центральне поняття катастрофології, що дозволяє узагальнювати знання про різного роду небезпеки і проблеми боротьби з ними, найбільш придатне поняття екстремальної ситуації як такої обстановки, яка спричиняє дезадаптацію і стрес.
4. Екстремальні ситуації, включаючи катастрофічні, є єдністю обєктивного і субєктивного, природного і соціального. Їхня громадська небезпека перебуває в прямій залежності від міри їх несподіванки для суспільства й у зворотній залежності від міри його готовності до них.
5. Суспільна готовність до екстремальних ситуацій має складну структуру і включає, нарівні з готовністю психологічною, організаційно-управлінською і матеріально-технічною, готовність концептуальну. Остання має базисне значення щодо всіх інших видів готовності та рівня сформованості концептуальної антиципації як передумови готовності і включає, по-перше, адекватне концептуальне усвідомлення природи, сутності, характеру небезпеки ймовірної екстремальної ситуації, тобто її концептуальну антиципацію; по-друге, перетворення науково виробленої концепції на парадигму, визнану і прийняту як керівну основу мислення і дії; по-третє, її втілення в рішення, плани, програми, інструкції, що підлягають виконанню.
6. Під визначальним впливом науково-технічної революції, включаючи її сучасний етап, можливі і виникають істотно нові екстремальні ситуації. До них належать, зокрема, ядерна війна і біосферна катастрофа, а для деяких країн - також інформаційні компютерні злочини та інформаційні війни. У подібних випадках особливо важливе значення для підтримання громадської і державної безпеки має забезпечення концептуальної готовності до істотно нових екстремальних ситуацій, для чого необхідна взаємодія суспільних, природничих і технічних наук, а також активна співучасть усіх сил і засобів сучасної культури, включаючи систему освіти і засоби масової інформації.
Основні ідеї і положення дисертації викладено в публікаціях
1. Про методологічне значення історії // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1998. - №1. - С. 111 - 115.
2. Про можливості використання уроків минулого з розрахунком співвідношення загального і особливого в суспільному розвитку // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1998. - №2. - С. 98 - 101.
3. Співвідношення обєктивних тенденцій і субєктивних чинників у розвитку пострадянських суспільств // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1998. - №4. - С. 77 - 83.
4. Екстремальні ситуації та суспільство на рубежі XXI століття // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1999. - №1. - С. 136 - 140.
5. Екологічні конфлікти суспільства // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1999. - №2. - С. 132 - 138.
6. Екстремальні ситуації як обєкт соціально-філософського аналізу // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1999. - №3. - С. 107 - 111.
7. Війна як екстремальна ситуація // Наукове пізнання. Методологія та технологія. - 1999. - №1(3). - С. 94 - 97.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
