Концептуальні витоки вивчення соціальних комунікацій (історико-порівняльний аналіз) - Статья

Холодом; суть згаданого принципу автор викладає в таких положеннях: 1) предмет вивчення повинен спочатку бути ідентифікованим за своїми характеристиками як соціальний процес; 2) ідентифіковані характеристики дають можливість «дізнатися» про модель соціального процесу як адекватну/неадекватну для реалізації завдання фахівця із соціального інжинірингу; 3) на базі встановленої існуючої моделі (за умови її відповідності для вирішення поставлених завдань) відбувається її трансформація або створення нової моделі соціального процесу; 4) нова модель соціального процесу обовязково перевіряється завдяки пілотним проектам, і тільки після підтвердження ефективності модель «монтується» фахівцями у свідомість суспільства й реалізується непомітно як обєктивний соціальний процес [34, с. Смисл соціально-інжинірного аналізу (далі - СІ-аналізу) полягає в розчленуванні цілого (продукту соціальних дій, взаємодій і відносин) на його три складові (етапи) реалізації, а саме: перший етап - ідентифікація моделей соціальних дій, взаємодій і відносин, що функціонують у суспільстві; другий етап - моделювання (створення нових моделей) за результатами ідентифікованих соціальних дій, взаємодій і відносин; третій етап - верифікація (практична перевірка) моделі, створеної на другому етапі [34, с. Із практичного погляду, вирішення проблем, що повязані з пошуком концептуальних витоків вивчення соціальних комунікацій, дасть змогу аспірантам і докторантам, що здійснюють дослідження в межах семи спеціальностей наукової галузі 27 - «Соціальні комунікації», послуговуватися єдиними принципами та критеріями, поняттями, термінами й категоріями. Звернення дослідників до єдиної теорії соціальних комунікацій усуне непорозуміння серед прихильників вивчення процесів соціальних комунікацій і не дасть можливості противникам стимулювати дискусії щодо доцільності функціонування в сучасній науці самої галузі «Соціальні комунікації». Вважаємо, що проблеми з визначенням поняття соціальних комунікацій (не визначаючи соціальні й комунікаційні звязки як соціальні комунікації) почав досліджувати американський правознавець і представник соціологічної школи права Роско Паунд.Пункт 2 методики дослідження передбачав визначення тих теорій і концепцій, які опосередковано або безпосередньо створили підґрунтя для формування уявлення про соціальні комунікації. Варто зважити на те, що зміна орієнтації суспільства на видобуток не автомобілів, верстатів, сталого знаряддя праці у виробничому процесі, а на створення, пошук, упорядкування й (ре)трансляцію інформації як спосіб існування, заробітку та суспільного прогресу докорінно змінила й соціальні дії, взаємодії й відносини між субєктами та обєктами в суспільстві. Отже, основними характеристиками теорії постіндустрійного, або інформаційного, суспільства, які створили підґрунтя для формування уявлення про соціальні комунікації, є такі: 1) орієнтація суспільства на створення, пошук, упорядкування й (ре)трансляцію інформації як спосіб існування, заробітку та суспільного прогресу; Варто зазначити, що в інформаційному суспільстві соціальні комунікації як комплекс організованих дій (збір інформації, її обробка, трансляція й верифікація впливу інформації на споживача), що спрямовані на обмін соціально важливою інформацією та регулювання соціальних дій, взаємодій і відносин між соціальними субєктами й обєктами у суспільстві, також змінюються. Соціальні комунікації як комплекс організованих дій, спрямованих на обмін інформацією та регулювання соціальних дій, взаємодій і відносин між соціальними субєктами й обєктами в суспільстві повною мірою залежить від рівня раціональності засобів і цілей.На початку статті ми поставили мету здійснити історико-порівняльний аналіз концептуальних витоків вивчення соціальних комунікацій. Спираючись на заплановані чотири пошукові процедури, констатуємо, що концептуальними витоками вивчення соціальних комунікацій варто вважати пятнадцять теорій (у тому числі й концепцій), що обєднані чотирма науковими галузями, а саме: «Філософія», «Соціологія», «Економіка» та «Соціальні комунікації».

Згідно з п. 1 методики дослідження ми визначили ті частини досліджуваної проблеми, які не є вивченими донині (див. раніше).

Пункт 2 методики дослідження передбачав визначення тих теорій і концепцій, які опосередковано або безпосередньо створили підґрунтя для формування уявлення про соціальні комунікації. Реалізація п. 2 дала змогу дати стислий опис і зробити певні коментарі.

Визначальну роль у формуванні концептуальних витоків до вивчення соціальних комунікацій відіграла теорія постіндустрійного, або інформаційного, суспільства, яку активно розвивали з позицій різних галузей людського знання Д. Белл, З. Бзежинський, Дж. Гелбрейт, П. Друкер, В. Іноземцев, М. Кастельс, Я. Масуді, О. Тоффлер, С. Хантингтон, А. Чухно та ін.

Варто зважити на те, що зміна орієнтації суспільства на видобуток не автомобілів, верстатів, сталого знаряддя праці у виробничому процесі, а на створення, пошук, упорядкування й (ре)трансляцію інформації як спосіб існування, заробітку та суспільного прогресу докорінно змінила й соціальні дії, взаємодії й відносини між субєктами та обєктами в суспільстві. Характер соціальних комунікацій змінився, а їхній аналіз вимагав більш детальної уваги до комунікаційної складової в стосунках між людьми. Серед базових причин виникнення постіндустріалізму називають необхідність створення нових методів соціального прогнозування та виявлення на їх основі тенденцій і перспектив розвитку сучасного історичного процесу.

На думку Д. Белла [2], соціальні революції як такі відійдуть у постіндустрійному суспільстві на задній план, оскільки провідну роль будуть відігравати зміни, які потягнули за собою науково- технічні революції. Підґрунтям для розвитку суспільства будуть знання. Саме вони стануть стимулом технологічного прогресу, який, у свою чергу, організовуватиме соціальний розвиток.

Майбутнє суспільство, на думку Д. Белла, буде спиратися на такі складники: - уся діяльність людини буде спиратися на теоретичне знання;

- наявність такого знання стане базою для формування стратегії розвитку суспільства;

- домінування знання приведе до епохальних новацій у всіх галузях людської діяльності;

- людська діяльність буде зосереджена не на виробництві товарів, а на виробництві послуг; суспільство буде функціонувати у діаді «послуга - споживання», і навпаки;

- цінуватися будуть лише фахівці високого класу, які здатні трансформувати суспільство на технологічному рівні;

- на перший план вийдуть проблеми контролю над технологіями виробництва знань та інформації;

- важливими стануть функції експертів, які будуть здійснювати оцінювання технологічних процесів;

- у суспільстві постіндустрійної епохи розвитку пріоритетними стануть інтелектуальні електронні технології організації й трансляції знань та інформації [2].

Неважко уявити собі ступінь актуальності теорії Д. Белла для пояснення процесів у суспільстві, які спиралися на обмін інформацією, тобто процесів соціальних комунікацій.

Необхідно врахувати, що теорія інформаційного суспільства органічно випливала з теорії постіндустрійного суспільства. Д. Белл активно застосовував поняття теорії інформаційного суспільства в своїй теорії постіндустрійного суспільства [2]. Так само й нині апологети теорії соціальних комунікацій беруть на озброєння положення як теорії постіндустрійного суспільства, так і теорії інформаційного суспільства.

Отже, основними характеристиками теорії постіндустрійного, або інформаційного, суспільства, які створили підґрунтя для формування уявлення про соціальні комунікації, є такі: 1) орієнтація суспільства на створення, пошук, упорядкування й (ре)трансляцію інформації як спосіб існування, заробітку та суспільного прогресу;

2) вияв детальної уваги до комунікаційної складової в стосунках між людьми;

3) здійснення науково-технічних революцій;

4) стимулом технічного прогресу повинні стати знання.

Важливим витоком для появи теорії соціальних комунікацій потрібно вважати теорію фордизму та постфордизму.

Теорія фордизму передбачає комплексну механізацію виробництва та науковий менеджмент [30]. Базовою категорією теорії менеджменту Г. Форда варто вважати високу заробітну платню працівників на його виробництві. Саме поєднання згаданих факторів, на думку Г. Форда, було спрямовано на зміцнення соціальних звязків та накопичення соціального капіталу. Теперішні фахівці із соціальних комунікацій можуть сміливо спиратися на теорію фордизму, оскільки підвищення якості виробництва Г. Форд ґрунтував на комплексі організованих дій (зборі інформації, її обробці, трансляції й верифікації впливу інформації на споживача), що спрямовані на обмін соціально важливою інформацією та регулювання соціальних дій, взаємодій і відносин між соціальними субєктами й обєктами в суспільстві [30].

Ідеї соціальних комунікацій реалізувалися й у постфордизмі, течії, представники якої захищали ідеї зростання економіки завдяки технологічним досягненням [39]. Останні повинні слугувати реорганізації як виробничих процесів, так і організації по-новому ринків збуту. В основі нових соціальних комунікацій, які пропагував постфордизм, лежали такі критерії: домінування складної праці над простою; високий рівень фахових навичок та знань працівників; орієнтація кінцевого продукту на сегменти споживчих запитів.

Отже, до основних характеристик теорії фордизму й постфордизму, завдяки яким було створено підґрунтя для формування уявлення про соціальні комунікації, потрібно зарахувати такі: 1) зміцнення соціальних звязків та накопичення соціального капіталу;

2) підвищення якості виробництва завдяки комплексу організованих дій (збір інформації, її обробка, трансляція й верифікація впливу інформації на споживача).

Аналіз концептуальних витоків вивчення соціальних комунікацій не може оминути окремі положення теорії «третьої хвилі», запропонованої Е. Тоффлером (див. праці: «Шок майбутнього», 1970 [29]; «Третя хвиля», 1980 [28] та «Революційне багатство: як воно буде створене та як воно змінить наше життя», 2008 [27]).

Звязок положень теорії «третьої хвилі» з положеннями сучасної теорії соціальних комунікацій є очевидними, оскільки Е. Тоффлер вважав, що соціальні зміни, які супроводжують технологічні зміни, і навпаки, створюють для суспільства багато незручностей. Суспільство не в змозі швидко адаптуватися до таких революційних змін, від чого виникає своєрідний шок. Такий шок переживає як суспільство загалом, так й індивід. У сучасності Е. Тоффлер вбачає ознаки краху: руйнуються соціальні структури, зявляються тенденції диференціації в існуванні людини. Автор теорії «третьої хвилі» вважає, що людина замикається у своєму будинку, квартирі, створює нові спільноти у своєму приватному житті.

На думку Е. Тоффлера, новий спосіб життя потребує нових технологій у комунікації й нових засобів виробництва. Очевидним є перехід до нового етапу, «нової хвилі» цивілізації. Таку хвилю Е. Тоффлер називає третьою, оскільки перші дві (аграрна й індустріальна) уже минули. Ознаками нової хвилі розвитку суспільства, на думку дослідника, є електронна (компютерна) революція; поява нових інформаційних технологій; інноваційні способи виробництва; «інші» способи життя, культури; нові способи вирішення «старих» глобальних проблем; трансформація суспільства в безкласове; постання «прогресивної» демократії, коли громадяни самі будуть вирішувати способи майбутнього життя й обміну інформацією; поява нових транснаціональних інститутів, здатних до ефективного вирішення глобальних проблем людства; глобальний колообіг проектів, ідей, товарів, послуг, культур тощо.

На наш погляд, варто звернути увагу на те, що перелічені ознаки нового суспільства «третьої хвилі» цивілізації повинні супроводжуватися й новими засобами та технологіями в комунікаційній сфері діяльності людини. До перелічених ознак суспільства «третьої хвилі» необхідно було додати таку - «поява нових соціальних комунікацій» і «поява нових соціальнокомунікаційних технологій».

Таким чином, до основних характеристик теорії «третьої хвилі» варто, на наш погляд, зарахувати такі: 1) технологічні революційні зміни;

2) диференціації в існуванні людини;

3) людина замикається у своєму будинку, квартирі, створює нові спільноти у своєму приватному житті;

4) поява нових технологій у комунікації й нових засобів виробництва;

5) поява нових інформаційних технологій;

6) «інші» способи життя, культури.

Одна із сучасних провідних концептуальних баз для вивчення соціальних комунікацій належить Мануелеві Кастельсу - іспанському соціологу й автору теорії нової соціології міста. Ідеї М. Кастельса називають теорією інформаційного капіталізму, або концепцією інформаційного суспільства [10].

М. Кастельс вважав, що історію цивілізації потрібно розподілити на три великих етапи: аграрний, індустрійний та інформаційний. Основна риса аграрного періоду розвитку суспільства полягає в кількісному зростанні трудових зусиль, видобутку ресурсів. На думку дослідника, основна риса індустрійного періоду розвитку суспільства - поява нових джерел енергетики, а основною рисою інформаційного етапу варто вважати технології генерування знання, обробки інформації тощо. М. Кастельс констатує появу глобалізації як явища стандартизації та уніфікації товарів широкого вжитку, інформаційних систем, робочої сили й капіталу. Він вважає, що сучасний капіталізм організовано за зразком мережі, яка розвивається спонтанно й що простір перестає відігравати свою роль в економіці. При цьому, впевнений М. Кастельс, стрімко розвиваються транснаціональні компанії, оскільки вони мають високий ступінь адаптації до постійних змін в економіці. В інформаційному суспільстві на біржі праці домінують спеціальності, повязані з обслуговуванням і грішми («білі комірці» [10]), і роботодавці віддають перевагу працівникам, які мають аналітичні здібності, високу кваліфікацію, мислять стратегічно. Саме тому, на переконання М. Кастельса, інформаційна праця є ланкою, яка обєднує різні структури «інформаційного капіталізму» [10], ступінь володіння інформаційними технологіями визначає пріоритетні місця країн у світових процесах економіки. Як результат, на думку М. Кастельса, суспільство диференціюється на дві великі касти, а саме тих, хто має доступ до мережі, і тих, хто такого доступу не має [10].

Варто зазначити, що в інформаційному суспільстві соціальні комунікації як комплекс організованих дій (збір інформації, її обробка, трансляція й верифікація впливу інформації на споживача), що спрямовані на обмін соціально важливою інформацією та регулювання соціальних дій, взаємодій і відносин між соціальними субєктами й обєктами у суспільстві, також змінюються. Кожний із пунктів-характеристик теорії інформаційного капіталізму М. Кастельса атрибутує як певну єдність, мозаїчність, так і системність процесів.

Основними характеристиками теорії інформаційного капіталізму, що вплинули на формування концепції соціальних комунікацій, на наш погляд, є такі: 1) інформаційний етап розвитку суспільства маркований технологіями генерування знання, обробки інформації тощо, що тягне за собою глобалізацію інформаційних систем;

2) фіксується інтенсивний розвиток транснаціональних компаній, і як результат - соціальні й комунікаційні зміни обслуговуючого персоналу; домінують спеціальності, що обслуговують суспільство;

3) на ринку праці цінуються працівники з аналітичними здібностями, високою кваліфікацією й стратегічним мисленням;

4) відбувається розшарування суспільства залежно від доступу/недоступу до мережі [10].

Свій внесок у розвиток майбутніх концепцій соціальних комунікацій зробив Пітер Друкер, який є автором теорії про інноваційну економіку й підприємницьке суспільство.

Для розвитку концепцій соціальних комунікацій важливими, на наш погляд, треба вважати такі ідеї П. Друкера: 1) новий тип суспільства - інформаційний - постійно змінюється, отже, можна зробити висновок, що й соціальні комунікації постійно змінюються;

2) «творча деструкція» (термін П. Друкера [8]) характеризує засадничу ознаку як економіки майбутнього, так і суспільства: саме в такій творчій деструкції, на думку П. Друкера, зміни стануть постійними й не дивуватимуть фахівців;

3) у майбутньому інформаційному суспільстві виживуть, як вважає П. Друкер, лише лідери змін, саме ті, хто буде відчувати вектор ефективних змін і зможе миттєво пристосовуватися до них [8]; отже, таке пристосування фахових менеджерів змінить структуру та якість соціальних комунікацій у суспільстві.

Пошук концептуальних витоків вивчення соціальних комунікацій і здійснення історико- порівняльного аналізу збігу й розбіжностей між сучасними положеннями та принципами вивчення соціальних комунікацій, з одного боку, і положеннями й принципами соціологічних теорій ХХ ст. - з іншого, стимулюють обєктивну необхідність розгляду теорій, запропонованих дослідниками Франкфуртської школи.

Провідна ідея Франкфуртської школи полягала у створенні широкої програми соціальних досліджень, що охоплювала галузі культури (включаючи й науку), релігію, мистецтво, мораль, право, громадську думку, стиль життя, спорт, моду, розваги тощо. Завдання нової теорії М. Горкхаймер як засновник Франкфуртської школи вбачав у вивченні змін й особливостей сучасної соціокультурної ситуації. У перспективі така теорія, на думку її автора, повинна була привести до нової культурної та соціальної практики.

На наш погляд, до тих положень теорії М. Горкхаймера [6; 36], які можуть слугувати підґрунтям для формування цілісної сучасної теорії соціальних комунікацій, потрібно зарахувати декілька.

1. Разом зі зростанням раціональності засобів і цілей підвищується рівень домінування формальної раціональності, унаслідок чого зявляється нівелювання системи цінностей, що тягне за собою руйнацію культури.

2. Реалізація Просвітницького проекту насаджувала знання, що привело до руйнації міфів і послаблення уяви.

3. Завдяки культурі в цивілізації зявляється одноманітність, стереотипізація.

4. На думку М. Горкхаймер і його співавтора Т. Адорно, «злиття культури з розвагою призводить не лише до деградації культури, але і так само до неминучого одухотворення розваги».

5. Характерною рисою культури є перетворення її на товар, рекламу.

Висловлені Максом Горкхаймером і Теодором Адорно думки прямо повязані із соціальними комунікаціями та теоріями, які їх покликані тлумачити.

Наприклад, М. Горкхаймер стверджує, що раціональність засобів і цілей провокує формальну раціональність, і саме тому нівелюється система цінностей особистості [36]. У свою чергу, такий процес нівеляції руйнує культуру. Соціальні комунікації як комплекс організованих дій, спрямованих на обмін інформацією та регулювання соціальних дій, взаємодій і відносин між соціальними субєктами й обєктами в суспільстві повною мірою залежить від рівня раціональності засобів і цілей. Саме тому варто прийняти ідею М. Хоркхаймера як продуктивну для вивчення специфіки соціальних комунікацій сучасності.

Твердження М. Хоркхаймера про те, що реалізація Просвітницького проекту насаджувала знання, яке зруйнувало міфи й послабило людську здатність до уявлення, також варто взяти на озброєння. Причин для такої тези декілька.

1. Відсутність знань, які принесла епоха Просвітництва європейцям, гарантувала функціональність суспільства, у якому соціальні дії, взаємодії та відносини регулювала Церква.

2. Церква за багато століть панування в суспільстві набула солідного досвіду соціальних практик, регульованих конкретними догмами, санкціями та традиціями. Соціальні комунікації Церкви влаштовували не стільки суспільство, скільки саму Церкву як соціальний інститут, тому представники Церкви не були зацікавлені в зміні парадигми соціальних норм і санкцій.

3. Епоха Просвітництва принесла ті знання, які змінили багатовікові соціальні комунікації Церкви й дали змогу людині відчути силу інформації про устрій світу, про причини віри та принципи побудови суспільства.

4. Разом із новими знаннями про природу та суспільство Просвітництво уніфікувало уявлення людини про світ, що пізніше, в епоху інформаційного суспільства, стали називати глобалізацією. Разом із стереотипізацією знань про суспільство й природу почала фіксуватися нівеляція картини світу особистості. Оскільки стрижнем картини світу людини є її система цінностей, почала нівелюватися й вона. Знання Просвітництва стандартизували інформацію, яку подавали вчителі в школах та університетах, у міських управах та поліцейських відділках.

5. Як результат такої уніфікації людського уявлення про світ виникла проблема стандартизації моделей поведінки людини в суспільстві. Соціальні комунікації стали стандартизованими [36].

Варто визнати, що аналіз кожного з наведених положень теорії М. Горкхаймера підтверджує специфіку змін у соціальних комунікаціях кожної епохи розвитку людства й водночас свідчить про істинність ідей, що пізніше були прийняті дослідниками соціальних комунікацій.

Ідеї М. Горкхаймера й Т. Адорно стали підґрунтям для формування широковідомої теорії комунікативної дії, яку запропонував послідовник вчення Франкфуртської школи Ю. Габермас.

Однією з потужних теорій, які підштовхнули до становлення й розвитку теорій соціальних комунікацій, є теорія комунікативної дії Юргена Габермаса, якого називають представником другого покоління Франкфуртської школи. Аналіз двотомної праці Ю. Габермаса «Теорія комунікативної дії» [31] дає уявлення про її роль у становленні теорій соціальних комунікацій.

Основним поняттям згаданої теорії є комунікативна дія, яку автор тлумачить як таку взаємодію, принаймні двох індивідів, що упорядковується згідно з нормами, які приймаються за обовязкові. Комунікативну дію дослідник розглядав у взаємозвязку з раціональністю (діяльність, що повязана з розумом).

Автор теорії стверджував, що в людських діях більше, ніж ми думаємо, комунікативних аспектів і вимірів. Саме такі сучасній науці потрібно вивчати для того, щоб дати людині ефективні засоби в пошуках шляхів розбудови демократичних основ.

Ю. Габермас, дискутуючи з К.-О. Апелем, розробив «універсальну прагматику», яка була спрямована на розробку програми універсальної значущості комунікативних дій, а одночасно й програму якщо не запобігання, то принаймні діагностування та лікування громадської патології у сфері суспільної комунікації. У розумінні Ю. Габермаса патологією потрібно називати форми, які систематично порушували комунікацію [31]. Під такими формами дослідник мав вплив системи чи то капіталізму, чи то соціалізму, які він критикував у традиціях Франкфуртської школи.

Безперечно, ідеї Ю. Габермаса мали суттєвий вплив на формування теорій соціальних комунікацій, оскільки в основі останніх лежить твердження про важливу функцію регулювання соціальних дій, взаємодій та відносин між соціальними субєктами й обєктами в суспільстві, що ґрунтуються на обміні інформації, тобто комунікації.

Вважаємо, що для пошуку концептуальних витоків вивчення соціальних комунікацій варто звернути увагу на такі ідеї Ю. Габермаса: 1) комунікативна дія (далі - КД) є взаємодією двох і більше людей;

2) КД є упорядкованою взаємодією, що узгоджується з нормами суспільства;

3) КД повязана з розумовою діяльністю;

4) «універсальна прагматика» (термін Ю. Габермаса й К.-О. Апеля) повинна діагностувати й лікувати громадські патології (те, що порушує обмін інформацією) у сфері суспільної комунікації;

5) КД регулюють соціальні дії, взаємодії та відносини в суспільстві [31].

Ідеї, висловлені в праці «Одновимірна людина» Г. Маркузе [12-13], також можна розглядати як предтечу теорій соціальних комунікацій.

Для філософа Г. Маркузе у світі немає героїв, тому що всі люди є зомбованими, жертвами маніпуляцій, навязуваних засобами масової комунікації. Саме тому, на думку дослідника, сучасна людина є одновимірною, не маючи своєї оцінки подіям та персонам.

Аналізуючи суспільство СРСР, Г. Маркузе дійшов висновку про те, що не комунізм побудували більшовики у ХХ ст., а неототалітарну систему, одновимірну. Отже, можна зробити висновки: соціальні комунікації радянської системи зробили радянську людину одновимірною. Завдяки ЗМІ людям навязувалися неістинні стандарти й потреби, виховувався культ споживання. Філософ підкреслює, що революційна роль у суспільстві СРСР перейшла до маргіналів, які існуючій тоталітарній системі могли протиставити лише свій Протест у формі відмови підкорятися правилам системи. Були змінені ціннісні системи радянської людини. Людині залишилося від диктатури «сховатися» в культурних надбаннях, чим і пояснює Г. Маркузе розвиток літератури й мистецтва в СРСР [12-13]. Отже, варто говорити про специфічні соціальні комунікації, які панували в диктатурі Радянського Союзу.

Погляди Г. Маркузе на суспільство не дозволяли йому вірити в провідну силу робочого класу, що й відрізняло дослідника від позиції К. Маркса, який надавав робітникам роль гегемонії в суспільстві. Таким чином, соціальні комунікації Радянського Союзу Г. Маркізе розглядає (без іменування соціальними комунікаціями соціальних дій, взаємин та відносин) як спаплюжені, викривлені.

Г. Маркузе у своїй соціальній теорії критикує соціальні відносини між суспільствами, які перебувають у протиборстві щодо нарощування озброєння. Філософ повідомляє: «Не менш очевидно, що життя перетворюється на існування, так би мовити, на грані, у стан постійної готовності прийняти виклик. Ми мовчки приймаємо необхідність мирного виробництва засобів руйнування, доведеного до досконалості марнотратного споживання, виховання й освіти, що готує до захисту того, що деформує як самих захисників, так і те, що вони захищають» [13]. Можна зробити висновок, що Г. Маркузе передбачає руйнацію соціальних комунікацій на міждержавному рівні, між суспільствами. Формування свідомості людини під час протиборства економічно сильних суспільств залежить, на думку Г. Маркузе, від масмедіа, оскільки «за таких обставин наші засоби масової інформації не зазнають особливих труднощів у тому, щоб видавати приватні інтереси за інтереси всіх розумних людей» [13]. У результаті потужного впливу масмедіа на суспільство його політичні потреби «перетворюються на індивідуальні потреби і спрямування, а задоволення останніх, у свою чергу, служить розвитку бізнесу і громадському благополуччю» [13].

Розвинута Г. Маркузе критична теорія сучасного суспільства мала завдання аналізувати суспільство з позиції можливості поліпшення умов існування людини. Під час такого аналізу виникає необхідність звернутися до ціннісних суджень, які є інструментом розвязання проблеми історичної обєктивності, що тягне за собою два моменти: 1) «судження, що людське життя варте того, щоб його прожити, або швидше може й повинно стати таким. Це судження, - вважає Г. Маркузе, - лежить в основі будь-якого інтелектуального зусилля, і відмова від нього (абсолютно логічно) рівнозначна відмові від самої теорії» [13];

2) «судження, що в цьому суспільстві існують можливості для поліпшення людського життя й специфічні способи та засоби реалізації цих можливостей». На думку Г. Маркузе, «критична теорія повинна, ґрунтуючись на емпіричних даних, показати обєктивну значущість цих суджень. Існуюче суспільство має в розпорядженні інтелектуальні й матеріальні ресурси, кількість і якість яких цілком піддається визначенню» [13].

Ключовим зауваженням Г. Маркузе треба вважати твердження про те, що соціальну теорію «цікавлять історичні альтернативи, які виявляються в існуючому суспільстві як підривні тенденції й сили». Отже, можна зробити висновок: ті специфічні тоталітарні радянські соціальні комунікації, які зазнають критики з боку Г. Маркузе, і є підривними. Саме вони формують подальший розвиток суспільства, його трансформацію й перехід до інших специфічних соціальних комунікацій.

Відзначимо роль двох протиставлених гіпотез, які висуває Г. Маркузе в праці «Одновимірна людина» і які свідчать про прагнення філософа вирішити проблему трансформації соціальних комунікацій Відмови в соціальні комунікації, які готові стати підґрунтям нової хвилі Відмови.

Перша гіпотеза формулюється автором таким чином: «розвинене індустріальне суспільство має здатність стримувати якісні зміни в майбутньому, що піддається передбаченню» [13].

Друга гіпотеза формулюється Г. Маркузе в такому вигляді: «існують сили й тенденції, які можуть покласти край цьому стримуванню й підірвати суспільство» [13].

Філософ вважає, що гіпотези відбивають дві тенденції, які випливають одна з одної, перебуваючи одна в одній. Перша тенденція домінує, оскільки людство вже зрозуміло, що соціальні дії, взаємини та відносини потрібно змінювати, отже, змінювати необхідно й соціальні комунікації. Друга тенденція не виключена тому, що випадок чи катастрофа в історії розвитку людства має досить значний вплив на зміну вектора прогресу.

Цікавим є в розмислах Г. Маркузе те, що автор високо оцінює функції технологій у технологічному суспільстві. Філософ констатує: «Технологію як таку не можна ізолювати від її використання, технологічне суспільство є системою панування, яке закладене вже в понятті й структурі техніки. Спосіб, яким суспільство організовує життя своїх членів, передбачає» [13] вибір першої тенденції як ефективної у формуванні соціальних комунікацій.

На думку Г. Маркузе, після того, як будь-яка епоха («проект») реалізується, укорінюється в суспільному житті, відносини між інституціями стають такими, що домінують, є панівними й то- талітаризують суспільство. Через деякий час такі інституції, що домінують, і соціальні комунікації між ними потребують змін, нових змін. На переконання Г. Маркузе, такі зміни все одно повертаються до вибору домінанти в діаді «людина - природа». На жаль, фіксується негативна тенденція, коли природа виконує роль «матеріалу для панування» [13] людини.

Спираючись на критичну теорію сучасного суспільства, запропоновану Г. Маркузе, ми виокремили декілька основних пунктів, які можуть бути, на нашу думку, провідними під час формування концептуальних витоків вивчення соціальних комунікацій.

1. Сучасні соціальні комунікації навязуються засобами масової комунікації.

2. Під впливом ЗМІ люди стають «одновимірними» (термін Г. Маркузе), що робить їхні соціальні комунікації одновимірними.

3. Типовим одновимірним суспільством з одновимірними соціальними комунікаціями було суспільство, яке збудував СРСР.

4. Разом із типовими соціальними комунікаціями, притаманними радянському офіційному суспільству, у СРСР фіксувалися й специфічні соціальні комунікації маргіналів, яких тоді називали дисидентами.

5. Одновимірні радянські соціальні комунікації (Г. Маркузе не вживав термін «соціальні комунікації») можуть бути названі, за пропозицією Г. Маркузе, спаплюженими, або викривленими, специфічними.

6. Специфічні тоталітарні радянські соціальні комунікації були підривними й формували подальший розвиток суспільства, його трансформацію та перехід до інших специфічних соціальних комунікацій.

7. Критика Г. Маркузе нарощування озброєння за часів «холодної» війни й руйнації соціальних відносин між державами у світі дає змогу зробити висновок, що відбувалася руйнація соціальних комунікацій на міждержавному рівні, між суспільствами.

8. Суспільство готове до зміни соціальних комунікацій.

9. Зміни в соціальних комунікаціях можуть відбуватися завдяки технологіям у технологічному суспільстві.

10. Суспільство іноді використовує технології як засіб панування людини над природою, що не покращує соціальних комунікацій.

11. Домінування певних соціальних інституцій створює умови для розквіту соціальних комунікацій, що домінують. Така домінація через певний час потребує змін, що створює нові умови для формування нових інституцій і нових соціальних комунікацій. Отже, коло замикається: нове старіє й тягне зміни, які стимулюють появу нового [13].

Здійснення історико-порівняльного аналізу концептуальних витоків вивчення соціальних комунікацій було третьою дослідницькою процедурою в нашій методиці.

Результати здійсненого нами історико-порівняльного аналізу концептуальних витоків вивчення соціальних комунікацій свідчать про те, що у 95,4% ідей тринадцяти теорій (концепцій) збігаються (мають спільні риси й характеристики, положення). Лише 4,6% ідей згаданих теорій (концепцій) не збігаються.

Четвертою й останньою дослідницькою процедурою методики нашого вивчення було заплановано створення моделі концептуальних витоків вивчення соціальних комунікацій. Враховуючи типові положення пятнадцяти аналізованих теорій (концепцій), ми збудували згадану модель (див. графічне зображення на рис. 1).

Аналіз моделі концептуальних витоків вивчення соціальних комунікацій, зображеної на рис. 1, дає змогу констатувати, що соціальні комунікації черпають досягнення якнайменше чотирьох наукових галузей, а саме: «Філософія», «Соціологія», «Економіка» й «Соціальні комунікації».

Як видно з моделі (див. рис. 1), вивчення соціальних комунікацій активно послуговується ідеями наукової галузі «Філософія» (наприклад, теорія соціоінжинірингу Ю. Рєзніка). Із наукової галузі «Економіка» вивчення соціальних комунікацій спирається на вчення Г. Форда (теорія фордизму) і неофордизм (S. Hall), теорію про інноваційну економіку й підприємницьке суспільство (П. Друкер) та на теорію соціального інжинірингу (О. Гастєв).

Вивчення соціальних комунікацій черпає знання також із наукової галузі «Соціологія»: теорія постіндустріального, або інформаційного, суспільства (Д. Белл, З. Бзежинський, П. Друкер, В. Іноземцев, М. Кастельс, Я. Масуді, О. Тоффлер, С. Хатингтон, А. Чухно); теорія «третьої хвилі» (О. Тоффлер, С. Брод); теорія інофрмаційного капіталізму (М. Кастельс); теорія М. Горкхаймера; теорія комунікативної дії (Ю. Габермаса); теорія критичного раціоналізму (К. Поппер) тощо.

Враховуючи знання наукових галузей «Філософія», «Соціологія» й «Економіка», дослідники, які числять себе прибічниками відносно нової в Україні (порівняно з трьома названими) наукової галузі «Соціальні комунікації» (наукового напряму «Соціальна комунікація» в Росії), спираються сьогодні на метатеорію соціальної комунікації (А. Соколов [25]), теорію соціальних інформаційних комунікацій (В. Горовий [7]); теоретичні положення про соціальні комунікації (Г. Почепцов [17], В. Різун [23], О. Холод [34-35]); теорія інмутації суспільства (О. Холод [33]) тощо.На початку статті ми поставили мету здійснити історико-порівняльний аналіз концептуальних витоків вивчення соціальних комунікацій. За результатами здійсненого дослідження ми констатуємо, що мета була досягнута повною мірою.

Спираючись на заплановані чотири пошукові процедури, констатуємо, що концептуальними витоками вивчення соціальних комунікацій варто вважати пятнадцять теорій (у тому числі й концепцій), що обєднані чотирма науковими галузями, а саме: «Філософія», «Соціологія», «Економіка» та «Соціальні комунікації».

На наш погляд, у подальшому варто зосередитися на пошуку нових концептуальних витоків вивчення соціальних комунікацій. При цьому ми радимо звернути увагу на теорії (а також і концепції), які були сформульовані в наукових галузях «Філософія» (теорія нооцентризму

В. Вернадського), «Психологія» (культурно-історична теорія Л. Виготського), «Історія» (пасіонарна концепція етногенезу Л. Гумільова).

Висловлюємо щиру подяку кандидату філологічних наук, доценту Ганні Холод за точні підказки та аналітичне читання тексту статті.

1. Антонюк Г. А. Социальное проектирование и управление общественным развитием / Г.А. Антонюк. - Минск : Наука и техника, 1936. - С. 128-129.

2. Белл Д. Социальные рамки информационного общества / Д. Белл // Новая технократическая волна на Западе. - Москва, 1986. - С. 145.

3. Ватиканский II Собор [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.pravenc.ru/- text/149919.html.

4. Гастев А. К. Как надо работать. Практическое введение в науку организации труда /

A. К. Гастев. - 2-е изд. - Москва, 1972. - С. 26-27.

5. Гастев А. К. Социальные установки / А. К. Гастев // У истоков НОТ: забытые дискуссии и нереализованные идеи. - Ленинград, 1990. - С. 103.

6. Горкгаймер М. Критика інструментального розуму / М. Горкгаймер ; [пер., передм. та післям. Култаєва М.]. - Київ : ППС-002, 2006. - 282 с.

7. Горовий В. М. Соціальні інформаційні комунікації, їх наповнення і ресурс / В. М. Горовий. - Київ : НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, 2010. - 356 с.

8. Друкер П. Менеджмент: задачи, обязанности, практика / П. Друкер. - Москва : Вильямс , 2008. - С. 992.

9. История II Ватиканского Собора / под ред. Дж. Альбериго и др. - Москва, 2005. - Т. 2. - С. 326-340; також див.: Т. 3. - С. 220-238.

10. Кастельс М. Информационная епоха [Электронный ресурс] / М. Кастельс. - Режим доступа: http://www.mashka-inc.narod.ru/books/castels.html.

11. Концепция «социальной инженерии» А. К. Гастева [Электронный ресурс]. - Режим доступа: HTTPV/reshal.ru/концепция-социальной-инженерии-а-к-г/

12. Маркузе Г. Одновимірна людина. Дослідження ідеології розвинутого індустріального суспільства (глави з книги) / Г. Маркузе ; [пер. В. Курганський] // Сучасна зарубіжна соціальна філософія : хрестоматія. - Київ : Либідь, 1996. - С. 87-134.

13. Маркузе Г. Эрос и цивилизация. Одномерный человек: Исследование идеологии развитого индустриального общества / Г. Маркізе ; [пер. с англ., послесл., примеч. А. А. Юдина ; сост., предисл. В. Ю. Кузнецова]. - Москва : ACT, 2002. - 526, [2] с. - (Philosophy).

14. Миллс Ч. Властвующая элита / Ч. Миллс ; [пер. с англ.]. - Москва : Иностранная литература, 1959. - 543 с.

15. Поппер К. Нищета историцизма / К. Поппер // Вопросы философии. - 1992. - № 9. - С. 27.

16. Почепцов Г. Социокоммуникации и социосистемы [Электронный ресурс] / Г. Почепцов. - Режим доступа: http://psyfactor.org/lib/socio8.htm.

17. Почепцов Г. Соціальні комунікації і нові комунікативні технології / Г. Почепцов // Комунікація. - 2010. - С. 19-26.

18. Резник Ю. М. Социальная инженерия в системе социологического образования / Ю. М. Резник // Социс. - 1994. - № 5. - С. 87-96.

19. Резник Ю. М. Социальная инженерия: предметная область и границы применения [Электронный ресурс] / Ю. М. Резник. - Режим доступа: http://www.read.in.ua/book251176.

20. Різун В. В. До питання про соціальнокомунікаційний підхід у науці / В. В. Різун // Комунікація. - 2010. - № 1. - С. 27-37.

21. Різун В. В. Начерки до методології досліджень соціальних комунікацій / В. В. Різун // Світ соціальних комунікацій / [гол. ред. О. М. Холод]. - Київ : КИМУ : ДОННУ, 2011. - Т. 2. - С. 7-11.

22. Різун В. В. Начерки до методології досліджень соціальних комунікацій [Електронний ресурс] /

B. В. Різун // [Наукова сторінка професора Володимира Різуна] / Інститут журналістики: [сайт]/ - Електронні дані. - Київ, 2011. - Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/Nacherky_do_metodologiyi.pdf.

23. Різун В. Соціальні комунікації як інженерне вчення, або соціальні комунікації в системі соціального інжинірингу (соціальної інженерії) / В. Різун // Комунікація. - 2012. - № 2. - С. 8-18.

24. Вебб С. Советский коммунизм - новая цивилизация? Том 1. (Soviet communism: a new civilisation? Vol. I, 1936) [Pdf-2.4M] / С. Вебб, Б. Вебб ; пер. с англ. с предисл. автора к русскому изданию. - Москва : Государственное социально-экономическое издательство, 1937.

25. Соколов А. В. Метатеория социальной коммуникации / А. В. Соколов. - Санкт-Петербург : Рос. нац. б-ка, 2001. - 351 с.

26. Социологическая юриспруденция Роско Паунда [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://textbook.news/politicheskih-pravovyih-istoriya/165-sotsiologicheska ya-yurisprudentsiya- rosko.html.

27. Тоффлер Э. Революционное богатство: Как оно будет создано и как оно изменит нашу жизнь / Э. Тоффлер, Х. Тоффлер ; [пер. з англ. М. Султановой, Н. Цыркун]. - Москва : АСТ, 2008. - 569 с.

28. Тоффлер Э. Третья волна / Э. Тоффлер. - Москва : АСТ, 1999. - 784 с.

29. Тоффлер Э. Шок будущего / Э. Тоффлер. - Москва : АСТ, 2001. - 560 с.

30. Форд Г. Моя жизнь, мои достижения / Г. Форд ; [пер. Н. Рудницкая, Е. Кочерин]. - Москва : Манн, Иванов и Фербер, 2013. - 304 с.

31. Хабермас Ю. Теория коммуникативного действия / Ю. Хабермас // Вестник Московского университета. Сер. 7: Философия. - 1993 - № 4. - С. 43-63.

32. Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие / Ю. Хабермас. - Санкт- Петербург, 2000. - 380 с.

33. Холод О. М. Теорія інмутації суспільства : монографія / О.М. Холод. - Київ : КИМУ, 2011. - 305 с.

34. Холод О. М. Триєдиний принцип реалізації соціальної інженерії / О. М. Холод // Соціальний інжиніринг: моделі й технології : кол. монографія / [за наук. ред. О. Холода]. - Київ : КНУКІМ, 2015. - С. 21-26.

35. Холод О. М. Соціальні комунікації: тенденції розвитку : навч. посіб. / О. М. Холод. - Київ : Видавництво навчальної літератури, 2017. - 593 с. (у друці).

36. Хоркхаймер М. Диалектика Просвещения: Филос. фрагменты / М. Хоркхаймер, Т. Адорно. - Москва : Медиум, 1997. - 310 с.

37. Baragli E. LINTER Mirifica: Introduzione, storia, discussione, commento, documentazione / Е. Baragli. - R., 1969.

38. Church and Social Communication: 40 Years of Inter Mirifica and Beyond // Ad Veritatem. - Manila, 2005. - Vol. 5. - № 1. - P. 1-9;

39. Hall, S. (1988) Brave new world. Marxism Today, October. - P. 24.

40. Roscoe Pound, An Introduction to the Philosophy of Law. - New Haven : Yale University Press, 1922.

41. Roscoe Pound, The Ideal Element In Law, ed. Stephen Presser. - Indianapolis : Liberty Fund, 2002. 42.Sidney Webb, Beatrice Potter Webb. Indian Diary. - Oxford University Press, 1990. - 222 p.

42. Sidney Webb, Beatrice Webb. Industrial Democracy. - Longmans, Green and Company, 1902. - 929 p.

Размещено на .ru