Концептуальні підходи до пізнавальної та комунікативної взаємодії Я та Іншого: методологічний аналіз - Автореферат

Її витоки знаходимо у грецькій філософії; тривалий період часу поняття та проблематика Іншого розвивалися в межах європейської новочасної філософії імпліцитно, без прямого вживання терміна „Інший», у тих представників, що покладали в основу своїх міркувань принцип активності субєкта (Р.Декарт, І.Кант, Й.Фіхте). В подальшому через посередництво представників некласичної філософії (передусім, Ф.Шляйєрмахера, А.Шопенгауера, С.Кіркегора, М.Штірнера, В.Дільтея) сформувалися кілька концептуально-методологічних підходів до тлумачення поняття „Інший», а сама проблема все інтенсивніше почала входити до „першої» філософії. До таких підходів передовсім належить феноменологічно-екзистенціалістський, що розглядає проблему Іншого в аспекті сприйняття його з боку Я та статусу Іншого в досвіді Я (М.Гайдеггер, Е.Гуссерль, М.Мерло-Понті, Х.Ортега-і-Гассет, Ж.П.Сартр, М.Шелер, А.Шюц); діалогічний, що намагається осмислити таке відношення як діалог (комунікацію) двох рівноправних та самостійних субєктів (М.Бахтін, М.Бубер, Ф.Ебнер, Е.Левінас, Ф.Розенцвайг, О.Розеншток-Хюссі, С.Франк); постструктуралістський, що здійснює перехід від аналізу іншої особи до аналізу гетерогенності взагалі - предметом для нього стає „Інше» (Р.Барт, Ж.Дельоз, Ж.Дерріда, Ю.Крістева, Ж.Лакан, М.Фуко). Найхарактернішими рисами їхнього тлумачення є перенесення досвіду зустрічі з Іншим у сферу безсвідомого та прагнення визначити Іншого як структуру, що уможливлює пізнавальну діяльність; герменевтичний, що подібно до постструктуралістського, займається поняттям „Інше», а також дотичними до проблеми Іншого питаннями розуміння, інтерпретації, комунікації (Г.-Ґ.Ґадамер, П.Рікер). В дисертації використані такі методи: а) структурно-функціональний (зокрема, при розгляді пізнавальної та комунікативної взаємодії, виходячи з багатоаспектного аналізу її складових, - Я та Іншого; при зясуванні способів та аспектів впливу Іншого на Я); б) компаративний метод (при розрізненні провідних концептуальних підходів до проблеми Іншого) та методи аналізу і синтезу (при виділенні спільних теоретичних та методологічних рис у провідних концепціях Іншого); в) окремі елементи феноменологічного методу Е.Гуссерля, а саме конституювання трансцендентальної інтерсубєктивності та обєктивного світу (при аналізі когнітивних характеристик відношення „Я-Інший» та пізнання як інтерсубєктивної взаємодії); г) методологію епістемологічного конструктивізму П.Бергера, Т.Лукмана, А.Шюца (в описі соціальної детермінації пізнання і в прослідковуванні впливу значущих Інших на формування Я та особи).„Субєкт», „обєкт», „пізнання»: класичний та некласичний підходи» передусім відзначається тенденція сучасної гносеології оперувати близькими до класичних визначеннями провідних гносеологічних категорій, хоча в цілому сучасній філософії притаманний некласичний тип мислення. А спроби деяких напрямків (наприклад, постпозитивізму М.Полані, Т.Куна, П.Фейєрабенда, соціології знання А.Шюца, П.Бергера, Т.Лукмана тощо, а також новітніх вітчизняних досліджень) ввести Іншого до структури пізнавального процесу частіше за все зводяться до констатації соціокультурної детермінації пізнання. Відзначається, що таке розуміння субєкта ґрунтується на властивому для класичної філософії (та перейнятому значною мірою некласичною) постулюванні тотожності, стереотипності мисленнєвих схем усіх субєктів, на цілковитому ігноруванні відмінностей у світосприйнятті різних субєктів. Оскільки свідомість має справу передовсім з образом (а не з річчю), а прямий перехід від образу до обєктивного як належного речі самій по собі неможливий, то властивість бути обєктом може бути зафіксована лише в комунікаціях між різними субєктами. Зокрема, аналіз такого важливого критерію обєктивності знання як повторюваність, інваріантність, можливість практичного та інтелектуального відтворення певного явища свідчить, що ця повторюваність не обмежується лише звязком „субєкт а - обєкт х» (оскільки людина в стані затьмарення розуму теж переконана в обєктивності пережитих нею фантазій на підставі їхньої повторюваності).Сучасні концептуальні підходи до проблеми Іншого, попри відмінності в теоретичному і методологічному плані, відзначаються спільним для них зведенням усіх можливих проявів Іншого до обєкта пізнання Я та співсубєкта комунікації з Я. Разом із тим, огляд концепцій засвідчує, що роль іншої особи є фундаментальнішою і за умов залучення до аналізу здобутків інших наук (передусім, психології, соціології, лінгвістики) Інший може бути інтерпретований як умова пізнання та комунікації. Жодна з наявних теоретико-методологічних позицій не може, використовуючи лише власні засоби, прийти до безсумнівного визначення Іншого як умови пізнання та комунікації. На підставі аналізу найбільш фундаментальних концептуально-методологічних підходів встановлено, що феноменологічно-екзистенціалістська традиція вписує досвід іншої особи в самодосвід вихідного Я, унеможливлюючи, таким чином, вплив Іншого на Я. Субєкт-субєктна комунікативна взаємодія входить до структури субєкт

1. Сучасні концептуальні підходи до проблеми Іншого, попри відмінності в теоретичному і методологічному плані, відзначаються спільним для них зведенням усіх можливих проявів Іншого до обєкта пізнання Я та співсубєкта комунікації з Я. Аналіз інакших можливих проявів Іншого в сучасній літературі є поодиноким та фрагментарним. Разом із тим, огляд концепцій засвідчує, що роль іншої особи є фундаментальнішою і за умов залучення до аналізу здобутків інших наук (передусім, психології, соціології, лінгвістики) Інший може бути інтерпретований як умова пізнання та комунікації.

2. Жодна з наявних теоретико-методологічних позицій не може, використовуючи лише власні засоби, прийти до безсумнівного визначення Іншого як умови пізнання та комунікації. На підставі аналізу найбільш фундаментальних концептуально-методологічних підходів встановлено, що феноменологічно-екзистенціалістська традиція вписує досвід іншої особи в самодосвід вихідного Я, унеможливлюючи, таким чином, вплив Іншого на Я. Діалогічний підхід узалежнює Я та Іншого (Ти) від деякої третьої сутності (Діалогу, сфери „Між» тощо), не беручи до уваги, що саме особи вперше налагоджують діалог. Найвиразнішою тенденцією психоаналітичного підходу Ж.Дельоза і Ж.Лакана є підкреслення невизначеності становища самого Я. Тому необхідно застосовувати інтегративний підхід, поєднуючи методологічні здобутки різних концепцій на підставі ідей загальноонтологічної первинності іншої особи, розрізнення аспектів застосування поняття „Інший» (термінологічний, змістовний, генетичний, функціональний) та аспектів прояву іншості (емпіричний Інший, „Інший в мені», значущий Інший, „узагальнений» Інший), а також ідеї засадничості міжособової взаємодії.

3. Інший є необхідною онтологічною, онтогенетичною та соціальною умовою постання та функціонування Я (особи). Оскільки людська особовість та індивідуальність не є вродженими, а постають через взаємодію індивіда спочатку з конкретними значущими Іншими, а потім зі структурою свідомості, яка називається „Інший в мені», то емпіричні Інші через такі механізми як соціалізація, виховання, освіта тощо активізують структуру „Іншого в мені» та сприяють виробленню уявлення про „узагальненого» Іншого (соціальну групу).

4. Субєкт-субєктна комунікативна взаємодія входить до структури субєкт-обєктного пізнавального відношення як на рівні безпосереднього контакту субєкта з обєктом (у вигляді ціннісних орієнтацій, переконань, стереотипів тощо), так і при встановленні остаточних результатів пізнання (результати приймаються через обговорення субєктами пізнання). Тому необхідно розглядати пізнання як інтерсубєктивний процес, а Іншого - не лише як співсубєкта, але як умову пізнання, оскільки лише завдяки наявності інакшої перспективи бачення дійсності (втіленням якої виступають емпіричні Інші та структура „Інший в мені») пізнане набуває статусу обєктивного результату. Таким чином, в процесах міжіндивідної комунікації конституюються значущість та обєктивність пізнання, а індивідуально-достовірне знання набуває статусу соціально-достовірного і визнаного.

5. В загальноонтологічному плані Інший передує комунікативному процесу. Це випливає, по-перше, з онтологічної первинності Іншого: Я звертається до вже присутнього Іншого або відповідає на його заклик. По-друге, з онтогенетичної: першою комунікативною дією є звертання значущого Іншого до несвідомого Я. По-третє, має місце первинність Іншого в соціальному плані: соціальні стосунки, які конституюють Я, мова тощо є інтерсубєктивними утвореннями, що можуть існувати до конкретного Я, окрім та після нього, - саме завдяки існуванню багатьох Інших. Я вступає в комунікацію з тими засобами, які одержані від Інших. Враховуючи це, а також багатоаспектність самої комунікації (єдність власне комунікативного, інтерактивного та перцептивного моментів), слід розглядати Іншого не лише як співсубєкта, але як вирішальну умову комунікації.

6. Взаємодія Я та Іншого у свідомості (Я та „Інший в мені» як різні перспективи бачення), на онтогенетичному (значущі Інші формують Я через активізацію в ньому структури „Інший в мені»), соціально-побутовому (завдяки контактам зі значущими Іншими Я поступово усвідомлює „узагальненого» Іншого - соціальну групу) та когнітивному (Я як субєкт-Інший як субєкт) рівнях дозволяє зробити висновок про її засадничість для когнітивних та комунікативних процесів.

1. На підступах до іншого // Вісник Національного університету „Львівська політехніка». - Філософські науки. - 2003. - № 473. - С. 17-22.

2. Проблема іншого у філософії ХІХ століття // Людинознавчі студії: Збірник наукових праць ДДПУ імені І.Франка. - Дрогобич: НВЦ „Каменяр», 2003. - Випуск сьомий. - С. 143-152.

3. Деякі особливості комунікації в коґнітивному процесі // Sententiae: наукові праці Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства). - VIII-X (1-2 / 2003, 1 / 2004). - Вінниця: Універсум, Критика, 2004. - С. 34-42.

4. Когнітивні характеристики відношення „я-інший» // Вісник Національного університету „Львівська політехніка». - Філософські науки. - 2004. - № 498. - С. 22-26.

5. Проблема визначення онтологічного статусу Я через Іншого // Людинознавчі студії: Збірник наукових праць ДДПУ імені І.Франка. - Дрогобич: Вимір, 2004. - Випуск десятий. Філософія. - С. 37-47.

6. Размещено на .ru