Концепція самоорганізації. Еволюція як самоорганізаційна система - Реферат

В даний час концепція самоорганізації одержує все більше поширення не тільки в природознавстві, але й у соціально-гуманітарному пізнанні. Оскільки більшість наук вивчають процеси еволюції систем, остільки вони змушені аналізувати й механізми їхньої самоорганізації.Вони повязані, насамперед, з діяльністю основоположника класичної політичної економіки Адама Сміта (1723-1790), який в своїй головній праці "Дослідження про природу і причини багатства народів” ясно виразив ідею про те, що спонтанний порядок на ринку є результатом взаємодії різних, часто протилежних прагнень, цілей і інтересів численних його учасників. Якщо фізичні і хімічні методи дослідження багато чого дали для аналізу структури і функціонування живих систем, то еволюційна концепція біології змусила фізиків і хіміків по-новому поглянути на обєкти своїх досліджень і природу в цілому. Формування ідей самоорганізації у фізику було продиктовано якраз прагненням перебороти зазначене протиріччя, яке свідчило про те, що деякі її основоположні поняття та принципи мають занадто ідеалізований характер і неадекватно відображають досліджувану реальність. Таке уявлення вкрай спрощує властивості реальних процесів, і в середині минулого століття фізики у звязку з вивченням теплових процесів змушені були ввести фактор часу, який відбивав би реальні зміни, що відбуваються в ході еволюції системи. Різке протиріччя між біологічною та фізичною еволюцією вдалося дозволити тільки після того, коли фізика звернулася до поняття відкритої системи, тобто системи, яка обмінюється з навколишнім середовищем речовиною, енергією та інформацією.Незважаючи на те, що ідеї еволюції, починаються від космогонічної гіпотези Канта - Лапласа і кінчаючи еволюційною теорією Дарвіна, одержали широке визнання в науці, проте, вони формулювалися скоріше від інтуїтивних, чим від теоретичних термінів. Тому в них важко було виявити той загальний механізм, за допомогою якого здійснюється еволюція.Численні приклади самоорганізації в гідродинамічних, теплових і інших фізичних системах, не говорячи вже про системи живої природи, учені зауважували давно. Але в силу домінуючих в науці свого часу поглядів вони просто не помічали їх або намагалися пояснити за допомогою існуючих тоді понять і принципів. Оскільки в науці XVII - першої половини XIX ст. домінувала механістична парадигма, остільки в ній всі процеси намагалися пояснити шляхом віднесення їх до законів механічного руху матеріальних часток. Передбачалося, що ці частки можуть рухатися, не взаємодіючи один з одним, а найголовніше - їх положення і швидкість руху будуть точно й однозначно певними в будь-який момент у минулому, сьогоденні і майбутньому, якщо задані їхнє початкове положення й швидкість. Як вже зазначалося вище, вперше такі процеси стали вивчатися в термодинаміці, яка почала досліджувати принципово відмінні від механічних теплові явища.В існуючих теоріях еволюції основна увага звертається на вплив навколишнього середовища на систему. Саме в зміні або ж виникненні нових чинників середовища бачили в минулому головну рушійну силу еволюції. Навіть в дарвінівської теорії походження нових видів рослин і тварин шляхом природного відбору головний акцент робився на середину, яка виступала в ролі визначального чинника адаптації живих систем до мінливих умов їхнього існування. Не підлягає сумніву, що зовнішні умови, середовище проживання мають величезний вплив на еволюцію, але цей вплив не меншою мірою залежить також від самої системи, її стану і внутрішньої схильності. Тільки в результаті такої взаємодії відбувається обмін речовиною, енергією та інформацією між системою та її оточенням.Але головна її перевага полягає в тому, що нова парадигма допомагає поглянути на світ і складові її системи з точки зору їх виникнення та розвитку без залучення будь-яких містичних сил на кшталт горезвісної “життєвої сили" або ще більш ранньої "ентелехії" [9]. В результаті цього усувається можливість встановлення будь-якого звязку між неживою і живою природою, неживих і одухотворених світом, а тим самим ліквідується будь спроба поглянути на весь навколишній світ з точки зору його еволюції. Вчення про дисипативні структури може розкрити механізми еволюції в конкретних видах еволюції, починаючи від найпростіших систем неживої природи і закінчуючи складними формами еволюції в біологічних, соціально-економічних і культурно-історичних системах. По-перше, не забувати, що людина як біосоціальна істота зявляється як закономірний продукт еволюції матеріального світу, а тому його еволюція, як і еволюція суспільства в цілому, виявляє цілий ряд істотно аналогічних ознак і особливостей. Якщо розглядати соціально-культурну еволюцію як продовження генетичної еволюції іншими засобами, то неважко буде зрозуміти, що при цьому процеси самоорганізації значно ускладняться, а сама еволюція таких систем набуває якісно відмінний характер.Природа раціональна і гармонійна, і ця гармонійність досягнута за рахунок точної відповідності систем і рівнів організації: переро

Зміст

Вступ

1. Самоорганізація систем. Роль хаосу в самоорганізації систем

2. Синергетисний детермінізм

3. Самоорганізація як основа еволюції

4. Самоорганізація в дисипативних структурах

5. Самоорганізація - джерело і основа еволюції систем

6. Самоорганізація в окремих видах еволюції

7. Еволюція в соціальних та гуманітарних системах

Висновки

Література