Напрямки наукової діяльності М. Вебера та зміст методології політичної науки. Сутність і принципи раціональної бюрократії, її вплив на адміністративно-державне управління та співвідношення з демократією. Передумови формування тоталітарної бюрократії.
.2 Співвідношення бюрократії і демократіїЙого творча діяльність визначається широким діапазоном науково - дослідницького інтересу: історія економіки, політекономія, теорія моралі й релігії тощо. Спираючись на методологічні засади “розуміючої соціології”, М.Вебер істотно розвинув теорію політики, збагативши її насамперед оригінальним трактуванням природи політичної влади (концепція бюрократії) і класифікацією типів легітимного панування (здійснення влади). Вбачаючи сутність капіталізму в раціональному господарюванні й прагненні до прибутків, учений стверджує, що в цьому розумінні “капіталізм” існував “у всіх культурних країнах земної кулі: в Китаї, Індії, Вавилоні, Єгипті, в середземноморських державах стародавніх часів, середніх віків і нового часу”. Вона, за М.Вебером, визначає “дух капіталістичного підприємництва”, уособлюється в професійній діяльності, втілюється в законодавство, політичну владу [11, с. Вебер, по суті, ототожнює її з культурою, надає їй фатального відтінку: раціоналізація як неминуча “доля Заходу”.Макс Вебер народився 21 квітня 1864 року в м. Вивчав у Гайдельберзькому університеті право, історію, економіку, філософію. У 1894 р. М.Вебер почав роботу на кафедрі національної економіки у Фрайбурзі, де глибше познайомився з німецькою школою неокантіанства, солідаризуючись із її боротьбою проти історичної школи в науках про право і державу. Того ж року, відчувши психічне і фізичне виснаження, Вебер припиняє викладацьку діяльність. Брав участь у редагуванні третього видання “Підручника-словника з державних наук” та підготовці 13-томника “Основи соціальної економії”, третім томом якого мала бути праця “Господарство і суспільство”, що стала головною у науковій спадщині М.Вебер бере на озброєння соціально-науковий метод, згідно з яким усі поняття є лише мисленнєвими конструкціями, типоутвореннями, які пояснюють досліджуваний обєкт у середовищі мови, але не можуть визначати сам обєкт, його внутрішню структуру [6, с. З таких міркувань Вебер тлумачить державу, товариство,клас лише як певну форму людської взаємодії. Його дефініції влади держави, політики, інших категорій політичної науки є спробою відмовитися від традиційної теорії природного права. Трактуючи державу як владну спільноту, основу якої становлять специфічні звязки людей, орієнтовані на певні історичні мінливі розуміння цінностей, Вебер дистанціюється, наприклад від гегелівської ідеї обєктивного духу, попутно стверджуючи, що політика не має нічого спільного з прагненнями до справедливого людського існування. З урахуванням цього основою утворення наукових понять Вебер вважав орієнтацію на цінності, а методологічним інструментом пізнання - ідеальний тип якості теоретичної схеми для вираження інтересу епохи.Проблеми політики і влади Вебер аналізував у таких своїх працях, як “Протестантська етика: дух капіталізму” (1905), “Політика як покликання і професія” (1919) та “Господарство і суспільство” (1921), яку він не встиг закінчити [6, с. Основна відмінність веберівської соціології від соціології класичного позитивізму полягає в тому, що вона: - по-перше, пропонує розглядати соціальні факти як певні цінності, за допомогою яких суспільства, соціальні групи й окремі індивіди виражають своє ставлення до світу, і звязок між якими, на відміну від природних явищ, не вкладається в звичайне поняття “закон”; Вебер розглядав як участь у здійсненні влади або прагнення впливати на її розподіл усередині держави і між державами. Політика, як підкреслює вчений, означає передовсім прагнення до прямої участі у здійсненні влади або принаймні прагнення впливати на її розподіл усередині держави чи між державами. Вебер ставить за мету дослідити, як, з одного боку, певні релігійні уявлення і цінності виступають основою формування певних груп однодумців, громад, з яких розпочинається станова диференціація, і як, з другого боку, та чи інша позиція всередині розвиненої станової структури впливає на зміст і форму релігійних переконань людей.Специфічні особливості роботи органів влади (бюрократії) багато в чому обєктивні - розростання й ускладнення функцій (звідси і розширення кадрів управління й контролю), володіння технікою адміністративної роботи, володіння інформацією і документацією, можливість готувати, складати та інтерпретувати державні рішення і акти, листуватися з населенням, відповідати на його запити. Поняття “бюрократія” вживається в таких значеннях: - соціальний організм, результат соціальних антагонізмів, протиріч, конфліктів і матеріалізація як організаційно-управлінського, так і політичного відчуження; Бюрократія визначалася як “організація з пірамідальною структурою влади, яка використовує силу дії універсальних і деперсоніфікованих правил, щоб підтримувати цю структуру, і яка приділяє головну увагу недискреційним аспектам управління. Тоді бюрократія займає владне положення і має певні характеристики: - підвищена соціальна оцінка службовця, захищеного адміністративними та карними нормами; Бюрократизм є такою формою здійснення влади, за якої відбувається
План
План
Вступ
Розділ 1. Макс Вебер та його внесок у світову політичну думку
1.1 Сторінками життя і творчості М.Вебера
1.2 Про методологію політичної науки
Розділ 2. Політика, влада і управління
Список литературы
Вступ
На початку XX ст. видатний німецький соціолог М. Вебер розробив концепцію бюрократії як основної організації сучасного типу, що прийшла на зміну організації традиційної і патримоніальної (патріархальної). Бюрократична організація прийшла на зміну системи патріархату, середньовічної адміністрації, за якої звичайній пересічній людині без грошей і звязків домогтися справедливості було практично неможливо. Виникнення бюрократичної структури, згідно з теорією М. Вебера, повязано з проявами приватногосподарської діяльності, з необхідністю існування посередника між виробниками і засобами виробництва.
В ідеалі бюрократії притаманні ведення технічних справ компетентними і безпристрасними виконавцями відповідно до закону і процедури, упорядковане діловодство, незалежність від субєктивних впливів. Словом, в умовах організації сучасного типу існує держава загальнообовязкових регламентованих процедур, виконання яких не залежить від того, хто саме і стосовно кого їх виконує. Усі рівні перед єдиним порядком. Уніфікація стає гарантією проти недоліків конкретних людей і можливих зловживань. Такою є концепція раціональної бюрократії за М. Вебером [9].
Основні характеристики бюрократії, сформульовані М. Вебером, такі: а) компетентність кожного бюрократичного рівня чітко регламентована, тобто зафіксована нормативно;
б) ієрархія організації бюрократичної структури засновується на твердо встановлених принципах посадової субординації;
в) уся формальна внутрішня організаційна діяльність (поширення інформації, прийняття рішень, підготовка наказів і директив тощо) здійснюється у формі письмових документів, що підлягають подальшому збереженню;
г) усі посадові особи повинні бути гарними фахівцям у сфері адміністрування, тобто бути компетентними не тільки у сфері своїх професійних посадових обовязків (наприклад, обовязків юриста, економіста, інженера, військового), але також і у галузі норм, правил і процедур діяльності бюрократичної організації в цілому (бюрократичній діяльності).
При цьому основний «організаційний імператив» бюрократичної структури такий: кожна організація повинна спочатку задовольнити власні потреби, перш ніж почне задовольняти потреби, для задоволення яких вона створена.
В іншому випадку М. Вебер визначає бюрократію як організацію з пірамідною структурою влади, що використовує силу дії універсальних і безособових правил, щоб підтримати цю структуру, яка приділяє головну увагу недискреційним аспектам управління.
Зрозуміло, М. Вебер не прагнув у своїх визначеннях перелічити всі риси бюрократії як соціального явища. Будучи, крім усього іншого, і найбільшим методологом науки, він прекрасно розумів ілюзорність будь-якої претензії на універсальність визначень і вів аналіз на рівні так званих ідеальних типів (веберське розуміння), виділяв інваріантні, тобто незмінні, стійкі і головні ознаки бюрократії. Утім, її домінанту він зафіксував гранично чітко: бюрократична організація - найраціональніший інституціональний пристрій для вирішення складних завдань управління в сучасному суспільстві; основа її раціональності полягає в знеособленості її функціонування, що дає гарантії від свавілля конкретних виконавців [9].
Водночас життєво необхідно, щоб бюрократія залишалася інструментом державної влади, а не перетворювалася в панівну силу, як це було в СРСР і багатьох державах соціалістичного табору (за М. Вебером - «монократичну бюрократію»).
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
