Концепція "епічного театру" - Реферат

Бертольд Брехт - видатний німецький письменник, режисер - народився у 1898 році. Драма будь-якого часу особливо гостро вимагає її відповідності сучасному рівню суспільної і художньої свідомості, стає полем новаторських пошуків, маніфестує актуальні жанрові і стильові тенденції. Переконаний марксист прагнув створити «епічну драму», вільну від «вагання і безвіря», характерних для театру та вселити глядачам активне і критичне відношення до того, що відбувається на сцені.Бертольд Брехт - видатний німецький письменник, поет, драматург, прозаїк, публіцист, теоретик мистецтва, режисер, що запропонував нову театральну теорію «епічного театру», творець і художній керівник знаменитого театру «Берлінер ансамбль». Його творчість викликала і викликає жвавий інтерес та дискусії, й досі не існує однозначного погляду на його творчість. В період з 1913 по 1919 роки Брехт написав шість пєс: «Біблія», «Весілля (дрібних бюргерів)», «Прошак або мертвий пес», «Він виганяє чорта», «Світло в нетрях» і «Тенета». Пєси, створені Брехтом в кінці 20-х - на початку 30-х років були позначені ним як «Lehrstucke» («навчальна» або «повчальна» пєса). «Навчальні» пєси є своєрідним авторським жанром Брехта, різновид музичної пєси, політично-педагогічного прикладного мистецтва для аматорів, який порушував важливі суспільно-політичні проблеми та аналізував їх під кутом діалектичного методу філософського пізнання світу.Театральная система Брехта складається одночасно і в нерозривному звязку з формуванням в його творчості методу соціалістичного реалізму. Над своєю театральною теорією Брехт почав працювати в студентські роки в Мюнхені, коли писав пєси і сам ставив їх, коли узагальнював мету в есе і статтях, які пізніше склали теоретичні книги «Народність і реалізм» (1938) і «Малий Органон для театру» (1949), «Сучасний театр чи театр навчання», «Про експериментальний театр». У 1926-1927 роках Брехт активно співпрацює з «політичним театром» Ервіна Піскатора Ця співпраця сильно вплинула на формування його теоретичних поглядів, він перейняв у Піскатора новий погляд на театр та театральне мистецтво, який вважав, що театр повинен займатися не долею окремої людини, а долею всього людства, й показувати на сцені не людей, а епоху й суспільний процес, у взаємодії з яким й розкривається людська особистість. Епічним Брехт називав свій театр із двох причин: по-перше, тому що в ньому, як і в епічних творах (в романі, повісті, розповіді), те, що відбувається сприймається з певної дистанції і при цьому є коментатор, подібний епічному оповідачу, який і направляє сприйняття читача. Серед ідей епічного театру є чотири головних положення: «театр повинен бути філософським», «театр повинен бути епічним», «театр повинен бути феноменальним», «театр повинен давати очужену картину дійсності» [2, С.Брехт - творець інтелектуальної драми, тобто драми, в основі сюжету якій лежить розвиток авторської думки, а не саморозвиток характерів і подій. Він докопується до самих прихованих його глибин і несе істину глядачу (читачу), висловлює знайдену ним істину не в прямому авторському слові, мобілізує думку глядача, примушує його настирливо думати, поволі направляючи хід його роздумів у вірне русло. Узагальнюючи все вищезгадане можна зробити такі висновки, що суть драматичної концепції Брехта: 1.Він вважав, що світовий театр ділиться на дві частини: драматичний Глядач залучається до дії, головний тип сприйняття - емоційний. Брехт: «Він розповідає про подію, глядач - спостерігач, стимулюється його активність, збуджує інтерес до ходу дії.

Брехт - творець інтелектуальної драми, тобто драми, в основі сюжету якій лежить розвиток авторської думки, а не саморозвиток характерів і подій. Стихія Брехта - аналіз і переконання. Він докопується до самих прихованих його глибин і несе істину глядачу (читачу), висловлює знайдену ним істину не в прямому авторському слові, мобілізує думку глядача, примушує його настирливо думати, поволі направляючи хід його роздумів у вірне русло.

Узагальнюючи все вищезгадане можна зробити такі висновки, що суть драматичної концепції Брехта: 1.Він вважав, що світовий театр ділиться на дві частини: драматичний

(аристотелівський) і епічний (традиційний). Класифікація Брехта, природно, має свої нюанси, що, проте, не віднімає у неї світовий масштаб.

2.Традиційний театр уподібнюється життю. Глядач залучається до дії, головний тип сприйняття - емоційний. Катарсис (наголос на перший склад) - моральне очищення через співпереживання від дій на сцені.

Епічний театр. Брехт: «Він розповідає про подію, глядач - спостерігач, стимулюється його активність, збуджує інтерес до ходу дії. Головне - розум». Потрібний аналіз ситуації, роздум над проблемами.

3.У традиційному театрі головне - розвязка. У епічному - те, що відбувається по ходу дії. Результат не так важливий, оскільки він даний в умовах завдання. Брехт робив пєси по відомих сюжетах («Життя Галілея», наприклад), аби показати умовність кінцівки. Поважно як це зроблено, які міркування застосовуються за ходом пєси.

Ефект очуження - головний принцип драматургії Брехта. Це - визначена система прийомів, за допомогою якої драматург очужує глядача. Штучність, умовність, ось що присутнє в брехтівських творах. Руйнується принцип достовірності.

1. Брехт Б. Малый Органон для театра // Брехт Б. О театре. - Сб-к ст. - М.: Изд-во иностр. литры, 1960. - С. 171-207.

2. Брехт Б. Театр. Пьесы. Статьи. Высказывания: В 5т / Б. Брехт. - М.: Искусство, 1965. - 816с.

3. Днепров В.Д. Реализм и мораль Бертольда Брехта // Днепров В.Д. Идеи времени и формы времени. - Л.:Сов.писатель,1980. - С.542-588.

4. Глумова-Глухарева Э. И. Драматургия Бертольда Брехта. - М., 1962.

5. Затонский Д. В. Споры о реализме и Бертольт Брехт / Д. В. Затонский . - В кн.: Затонский Д.В. Зеркала искусства. - М., 1975

6. Клюев В. Бертольд Брехт - новатор театра / В. М. Клюєв. - М.: Искусство, 1961. - С. 41.

7. Маркс К., Энгельс Ф. Соч.В т. 3. - М.: Просвещение, 1965. - С. 4.

8. Чирков O. C. Бертольд Брехт. Життя і творчість. Класики зарубіжної літератури / О. С. Чириков. - К.: Дніпро. 1981. - 159 с.

Размещено на .ru