Концепція польськомовної та німецькомовної публіцистики і літературної критики Івана Франка: жанрово-стильові особливості - Автореферат

Головною причиною цього є довготривалий період підцензурності франкознавства в умовах тоталітарної системи, коли просто цілий ряд його творів був заборонений, а ті, що стали предметом наукових досліджень, безпринципно перекручувалися в ідейному плані. З іншого боку, масив Франкового публіцистичного доробку теж ускладнював процес вироблення цілісного погляду при його осмисленні: йдеться про початковий період формування української модерної нації, коли доводилося виконувати нагальну роботу з розвитку національної самосвідомості у різних галузях. Він був і літературним критиком, і культурологом, есеїстом, політологом, ідеологом, пропаґандистом, соціологом, демографом, економістом, перекладачем, популяризатором, організатором цілої низки видань. У "Передмові" до цього видання він так оцінював свій польськомовний доробок: "Оглядаючися своїми споминами в ті часи, проведені "в наймах у сусідів", я з чистою совістю можу сказати, що вони зовсім не були страчені ані для мене особисто, ані навіть для інтересів нашого народу, для яких я, власне, в тім часі зробив, здається мені, далеко більше, ніж котрий-будь із наших найвидніших діячів того часу". У радянський період в науковий обіг було повернуто лише частина польськомовної спадщини Каменяра, загалом вона досліджувалася фрагментарно і тенденційно з огляду на ідеологічні умови розвитку науки і культури.Від 90-х років, відколи соціалізм для поляків став позитивною програмою, народовці змінили 1899 року власну соціальну програму, наблизилися до народу, перетворилися у національно-демократичну партію. Франко на сторінках "Кур"єра Львівського" і які виражали концептуальність і політичну страгегію його публіцистики, це: 1) пропаґанда суспільної філософії соціалізму і позитивізму; 2) аналіз економічного життя краю; 3) огляди суспільно-політичних тенденцій в Росії і критика теорій словянофільства та панславізму; 4) тема пробудження громадянської гідності в українському суспільстві, що переросла в центральну мегатему Франкової публіцистичної творчості; 5) реґулярні огляди діяльності депутатів галицького сейму й австрійського парламенту. Паралельно зі статтею "Поет зради" зявилися гострі - в аспекті аналізу становища польсько-українських стосунків - дві статті: польською мовою в газеті - додатку "Tydziec" стаття "Nieco o stosunkach polsko-ruskich"(1895) і німецькою мовою в "Die Zeit" стаття "Polen und Ruthenen" (1897). Його доробок у польській пресі як критика і публіциста складається із таких основних тематичних пластів: 1) теоретичні і критичні статті з розвитку поетики реалізму; 2) статті, що популяризували українську літературу і культуру; 3) критичні статті про польську літературу. Визначено такі головні засади його публікацій означеного змісту: 1) розвиток рівноправного інтелектуального діалогу між культурами з акцентом на подоланні української меншовартості, яка стала наслідком багатьох століть бездержавності; 2) утвердження ідеї органічності української культури, її приналежності до єдиної європейської культурної традиції; 3) реґулярність повідомлень про українську культуру в польській пресі.