Концепція персонального журналізму у пресі Сполучених Штатів Америки (історія формування та сучасний аспект проблеми) - Автореферат

Країни з розвинутою демократією, зокрема США, накопичили значний досвід взаємодії журналістів та журналістики із соціальними, політичними та державними інститутами. У звязку з цим особливого значення набуває концепція персонального журналізму як формотворчого чинника у масовокомунікативному процесі США, що активно сприяв перетворенню американської преси в особливий соціальний інститут аж до набуття нею ознак “четвертої влади”. Дисертація відповідає основним напрямкам наукових досліджень факультету систем і засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету і є складовою частиною комплексної наукової теми “Сучасний стан теорії та практики масової комунікації в Україні та за її межами” № ФСЗМК - 36-04, затвердженої Вченою радою факультету (протокол № 4 від 28.11.2003). На основі аналізу досліджень з історії американської преси висвітлити генезу концепції персонального журналізму. 2) авторський контент-аналіз газет “The New York Sun”, “The New York Herald”, “The New York Tribune” “The New York World”, “The New York Journal”, “The New York Times”, “The Washington Post”.Для американських науковців персональний журналізм повязаний із самовираженням журналіста чи редактора через газету та часопис, коли саме особистість визначає політику видання і вона змінюється під впливом еволюції його поглядів (М. Нарешті петербурзька школа журналістикознавців розглядає персональний журналізм як таке явище, коли видання від початку до кінця створюються однією людиною. По-друге, персональний журналізм, що розуміється нами як “власний”, “особистісний”, не може утвердитись без певної незалежності журналіста, редактора чи видавця без виникнення законодавчих та економічних передумов. На першому “спрощеному” етапі ця ланка була найкоротшою і мала такий вигляд: “один автор-власник => одне видання => одна думка”, де автор є не тільки журналістом, автором матеріалів, але й автором, творцем свого видання. І, нарешті, четвертий, заключний етап, змінює думку про механізми підвищення ефективності журналістики, доводячи, що персоніфікована (тобто уособлена) журналістика може не зважати ні на видання, ні на політику роботодавця, ні на розстановку політичних та економічних сил і діє за схемою “один автор => багато власників => багато видань => одна думка”.І якщо під час становлення американської преси як соціального інституту творцем виступає спочатку автор-редактор газети (переважно масового типу), то потім він трансформується у редактора-менеджера, а далі в автора-власника медіа-концерну, поширюючи свій вплив на всі видання, що входять до його медіа-структури (найяскравіші приклади - діяльність Дж. На сучасному етапі поняття “персонального” виходить за межі політики видання і знову повертається до авторської позиції на рівні впливу думок відомих журналістів, поширюваних за допомогою медіа-системи (американські національні синдиковані колумністи). І якщо фінансова незалежність поступово стає звичайним явищем на світовому ринку преси незалежно від національних особливостей формування медіа-системи, то ідеологічна незалежність у її “чистому” вигляді формується у США протягом XVIII-XX ст., коли виникає, стверджується і починає ефективно діяти відповідна законодавча база, що надає пресі небачені повноваження та можливості; Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що про персональний журналізм йдеться тоді, коли власник (автор) ЗМІ самовиражається за його допомогою, фінансово й ідеологічно незалежний та орієнтується на велику кількість споживачів, що дозволяє впливати на громадську думку. Виходячи з генези феномена персонального журналізму, з упевненістю можна казати про формотворчість цього явища, яка визначається: появою нових типів американської друкованої преси ХІХ ст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У висновках викладено основні результати дослідження, окреслено ті наукові проблеми, що постали у процесі роботи і потребують подальшого розгляду.

Дисертаційна робота присвячена детальному аналізу феномена персонального журналізму на прикладі преси США ХІХ-ХХ ст. Означене явище розглянуто в практиці журналістської та редакторської діяльності провідних американських журналістів та редакторів ХІХ ст., таких як Бенджамін Дей, Джеймс Г. Беннет, Хорас Грілі, Генрі Дж. Реймонд, Чарльз А. Дана, Джозеф Пулітцер, Уїльям Р. Херст та Адольф Окс. Феномен персонального журналізму визначається як концепція інформаційної діяльності, що формується в пресі США протягом ХІХ ст., охоплюючи як масовий, так і якісний типи видань. При цьому визначальним фактором формування інформаційної, комерційної та функціональної політики газети стає фактор особистості автора-власника. Тобто поняття “персонального” втілюється в ланцюжку “один автор => одна думка”. І якщо під час становлення американської преси як соціального інституту творцем виступає спочатку автор-редактор газети (переважно масового типу), то потім він трансформується у редактора-менеджера, а далі в автора-власника медіа-концерну, поширюючи свій вплив на всі видання, що входять до його медіа-структури (найяскравіші приклади - діяльність Дж. Пулітцера та У. Р. Херста). На сучасному етапі поняття “персонального” виходить за межі політики видання і знову повертається до авторської позиції на рівні впливу думок відомих журналістів, поширюваних за допомогою медіа-системи (американські національні синдиковані колумністи).

Поняття персонального журналізму є складним системним явищем, що має чотири етапи розвитку і може сформуватися при наявності таких складових: по-перше, це можливість власника створити по-справжньому незалежний ЗМІ як з матеріального, так й ідеологічного боку. І якщо фінансова незалежність поступово стає звичайним явищем на світовому ринку преси незалежно від національних особливостей формування медіа-системи, то ідеологічна незалежність у її “чистому” вигляді формується у США протягом XVIII-XX ст., коли виникає, стверджується і починає ефективно діяти відповідна законодавча база, що надає пресі небачені повноваження та можливості;

по-друге, наявність масової аудиторії, а значить і можливість впливати на громадську думку. Ось чому традиційне у сучасному вітчизняному журналістикознавстві ставлення до діяльності політичної преси XVIII ст. як прикладу персонального журналізму є не зовсім доречним. У ті часи не йшлося про масову свідомість. Журналіст не міг розраховувати на постійну масову аудиторію, з якою й ведеться комунікативний процес, покликаний створити певну громадську думку про подію. Те ж саме можна сказати і про сучасні комунікативні технології, такі як Інтернет. Сьогодні зявляється велика кількість сайтів, де йдеться про персональний журналізм у Всесвітній мережі. Мовляв, нові засоби масової комунікації надають можливість без перешкод створювати власний інформаційний продукт, висловлювати особисту точку зору, тобто займатися “власною журналістикою”. Але чи можна назвати цей процес масовою комунікацією? Звичайно, ні. Скільки користувачів Інтернет є постійними відвідувачами сайтів так званих діячів персонального журналізму? Навіть у розвинутих країнах їх кількість не перевищує позначки 1000. Якщо перенести її на традиційні ЗМІ, то це навіть не наклад районної газети. Тобто таке явище більш доцільно назвати персональною інформаційною діяльність з елементами просюмеризму (за Тоффлером);

по-третє, це наявність у журналіста потенціалу для комунікації з аудиторією. Сюди належать здібності до спілкування, орієнтація в сучасності і потребах споживача.

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що про персональний журналізм йдеться тоді, коли власник (автор) ЗМІ самовиражається за його допомогою, фінансово й ідеологічно незалежний та орієнтується на велику кількість споживачів, що дозволяє впливати на громадську думку.

Виходячи з генези феномена персонального журналізму, з упевненістю можна казати про формотворчість цього явища, яка визначається: появою нових типів американської друкованої преси ХІХ ст. (спочатку масової, а потім жовтої) і, відштовхуючись від елемента “персонального”, розробкою власних шляхів розвитку газет;

формуванням особистого погляду власника видання на процес його організації, звичайно, з урахуванням соціокультурного, політичного й економічного контексту;

визначенням особливого місця преси США як сформованого соціального інституту, позиціонування її в соціумі.

Усі ці елементи доводять, що персональний журналізм як формотворчий елемент медіа-системи є суто американським феноменом, без якого неможливе ставлення до системи ЗМІ як до “четвертої влади”. Отже, логічно зазначити, що використання терміна “четверта влада” за межами американського інформаційного простору ХХ ст. вимагає певних коректив.

В Україні не йдеться зараз ні про фінансову та ідеологічну незалежність ЗМІ, ні про сформоване міцне аудиторне коло, ні про видатних редакторів-журналістів, які потребують постійного контакту зі споживачами інформаційного продукту. Безперечно, кожен із цих елементів має прояви на вітчизняному інформаційному просторі, втілюючись у шляхах вирішення проблеми свободи слова, методах залучення широких аудиторних мас, прикладах діяльності авторської журналістики. Але всі вони є фрагментарними і не складають чіткої структури певної системи.

До того ж, одним з найважливіших моментів, що сприяли перетворенню американської медіа-системи на “четверту владу”, стала особливість розвитку американського суспільства: преса розвивалася паралельно із соціальною структурою, з розвитком нової нації, інколи перетягуючи на себе функції інших соціальних інститутів - літератури, освіти, політики, економіки. Саме такий шлях зумовив безпрецедентне перетворення засобів масової інформації на автономну структуру, що інколи стоїть над суспільством і контролює всі процеси, що відбуваються у ньому.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Кириллова О.В. Массовые периодические издания США на рубеже ХІХ-XX веков. Предпосылки к возникновению и основные принципы массовой прессы // Вісник Дніпропетровського університету. Літературознавство. Журналістика. - Дніпропетровськ, 2001. Вип. 4. - С. 44-48.

2. Кирилова О.В. Персональний журналізм США: первинне тлумачення та сучасний підхід // Ex professo. Зб. наук. пр. вчених Придніпровя. - Дніпропетровськ, 2001. Вип. 3. - С. 331-335.

3. Кирилова О.В. Розвиток політичної преси США у XVIII - на початку ХІХ століть // Вісник Дніпропетровського університету. Літературознавство. Журналістика. - Дніпропетровськ, 2002. Вип. 5. - C. 39-46.

4. Кирилова О.В. Особливості редакційної діяльності Джеймса Гордона Беннетта на американському ринку преси ХІХ століття // Вісник Дніпропетровського університету. Літературознавство. Журналістика. - Дніпропетровськ, 2003. Вип. 6. - С. 79-87.

5. Кирилова О.В. Персональний журналізм як один з основних факторів формування масової преси // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повід. сьомої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. - Львів, 2002. - 445-448.

6. Кирилова О.В. Світовий інформаційний простір та проблеми української інтеграції // Вісник Дніпропетровського університету. Світова економіка і міжнародні відносини. - Дніпропетровськ, 2003. Вип. 2. - С. 49-54.

Размещено на .ru