Концепція особистості у романах Д.Г. Лоуренса і традиції російської літератури другої половини ХІХ ст. - Автореферат

Лоуренса в її дослідницькому, інтелектуальному плані виявляє міцний звязок саме з англійською літературною та мистецькою традицією - у тому сенсі, який вкладали у цей термін такі класики англійського літературознавства та мистецтвознавства, як Френк Лівіс і Ніколас Певзнер. Вказавши, що саме в Британії розвинулися і продовжують існувати найбільш оригінальні й різноманітні типи інтелектуального роману, дослідниця пояснювала це в першу чергу старовинною англійською схильністю до умоглядності й філософування, притаманною британським письменникам з часів Вільяма Шекспіра і Томаса Мора, зазначаючи, що «до яких би жанрів не відносили творчість таких прозаїків 20-40-х годов, как Олдос Гакслі, Вірджінія Вулф, Девід Герберт Лоуренс чи Джордж Орвелл, їх творчість, безперечно, демонструвала філософські зацікавлення та нахили… Навіть якщо йдеться про Девіда Герберта Лоуренса з його апологією антиінтелектуалізму і закликами повернення до природи, то і за цим стояла окреслена літературна і життєва філософія». Вивченням інтертекстуальності романів Д.Г.Лоуренса займалися як в англомовних країнах, так і в Росії та Україні (праці Н.І.Бушманової, І.О.Влодавської, С.Д.Павличко). Так, представник найближчого літературного оточення Д.Г.Лоуренса критик Джон Міддлтон Маррі на початку 1920-х років писав: «Коли західна література, неспроможна визначити характер власної недуги, з запалом кидалася з однієї безвиході в іншу, в Росії невідомий Заходу А.П.Чехов ясно бачив і розумів, які обрати шляхи. Якщо з цього погляду вивчити літературно-критичну, філософську есеїстику і особливо епістолярій самого Д.Г.Лоуренса, то кидається у вічі велика кількість подібних захоплених згадок про твори, світогляд, риси особистостей принаймні трьох російських класиків - Ф.М.Достоєвського, Л.М.Толстого і А.П.Чехова.На різних етапах еволюції творчості Лоуренса його твори виявляють різний ступінь контекстуального звязку з творами Ф.М. Не знаходячи іншого достойного кандидата на місце вчителя суспільства, крім романіста, Лоуренс з ранньої молодості несамовито взявся вчити і, по суті, ніколи, навіть у пору «Коханця леді Чаттерлей», від учительської місії не відмовлявся, хоч і ставився до неї все складніше. Чи включає така надто сувора оцінка фігури романіста (у плані невідповідності «дидактичної мети» тому, що насправді «скаже роман») також і ранню романістику самого Лоуренса? «Шлях до «поетичного реалізму в стилі Достоєвського»» більш детально розглянуто роман «Сини і коханці» - третій за рахунком роман Лоуренса (перші два - це «Білий павлін», 1906-1909, і «Злочинець», 1912), який побачив світ 1913 р. Шлях від есеїстки до нової форми роману, пройдений Лоуренсом в кризовий момент його творчої еволюції, не тільки «типологічно збігся» з формою подолання «кризової свідомості» у Чехова (від субєктивно вираженого світоглядного або етичного парадоксу в записній книжці - до його творчої «обєктивації» в художній прозі, часто - шляхом «переадресування» підсвідомих страхів субєктивній свідомості персонажа), але і був пройдений під прямим впливом спочатку - чеховських записників, їх парадоксального змісту і парадоксальної форми, а потім - способів вираження і розмежування свідомості автора і свідомості героя в прозі Чехова.Формулюючи завдання даного дослідження як відпрацювання методології та методики вивчення контекстуальних звязків («впливів») на матеріалі вивчення впливу російських класиків-реалістів на формування нової концепції особистості в романах англійського модерніста Д.Г. При цьому в значенні Текста було розглянуто романну творчість Д.Г.Лоуренса, а в значенні Контекста - творчість найвпливовіших в Англії російських класиків-реалістів: Достоєвського, Чехова, Толстого. Творча полеміка, пародія - в останньому романі, основну мету якого сам письменник бачив у тому, аби лишити світові «власне слово», вказати вихід з життєво-соціального та ідейно-творчого безвихіддя кризового періоду історії (між двома світовими війнами). Таким чином, ідейно-художні традиції російських класиків-реалістів другої половини ХІХ ст. відіграли визначну роль у формуванні оригінальної концепції особистості в романній творчості Д.Г. Лоуренса. Англійський письменник-модерніст не тільки враховував погляди Достоєвського, Чехова і Толстого на місце людини в сучасному світі, на взаємини людини й суспільства, природного й соціального в людині тощо, а й полемізував з деякими з цих поглядів, і ця полеміка органічно увійшла до ідейно-художньої тканини лоуренсівської творчості.

Основний зміст дисертації

У сучасному літературознавстві активно розроблюється ідея інтертекстуальності як способу існування літератури. Одним з найважливіших, найбільш поширених видів інтертекстуальності є контекстуальні звязки («впливи»). Формулюючи завдання даного дослідження як відпрацювання методології та методики вивчення контекстуальних звязків («впливів») на матеріалі вивчення впливу російських класиків-реалістів на формування нової концепції особистості в романах англійського модерніста Д.Г. Лоуренса, ми виходили з того, що естетична різнорідність досліджуваного текста (модерністського) й контекста (реалістичного) забезпечує наявність усіх різновидів контекстуальних звязків. При цьому в значенні Текста було розглянуто романну творчість Д.Г.Лоуренса, а в значенні Контекста - творчість найвпливовіших в Англії російських класиків-реалістів: Достоєвського, Чехова, Толстого.

У результаті проведеного дослідження між Текстом і Контекстом було виявлено всі існуючи види контекстуальних звязків («впливів»).

Запозичення, наслідування - у ранніх романах.

Варіації, інтерференція, палімпсест - у період творчої кризи, пошуку нових жанрових форм.

Творча полеміка, пародія - в останньому романі, основну мету якого сам письменник бачив у тому, аби лишити світові «власне слово», вказати вихід з життєво-соціального та ідейно-творчого безвихіддя кризового періоду історії (між двома світовими війнами).

Таким чином, ідейно-художні традиції російських класиків-реалістів другої половини ХІХ ст. відіграли визначну роль у формуванні оригінальної концепції особистості в романній творчості Д.Г. Лоуренса. Англійський письменник-модерніст не тільки враховував погляди Достоєвського, Чехова і Толстого на місце людини в сучасному світі, на взаємини людини й суспільства, природного й соціального в людині тощо, а й полемізував з деякими з цих поглядів, і ця полеміка органічно увійшла до ідейно-художньої тканини лоуренсівської творчості. Синтезом ідейно-художніх впливів та ідейно-художньої полеміки стала оригінальна концепція особистості, втілена Лоуренсом в його останньому, підсумковому романі «Коханець леді Чаттерлей». Відсутність розриву між реалізмом і модернізмом є важливим чинником літературної еволюції ХХ століття.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях

1. Кудрик Н.А. Д.Г. Лоуренс и русская литература / Рекомендовано Министерством образования и науки Украины. К: ЗАО „НЕВТЕС», 2004. - 108 с.

2. Кудрик Н.А. «Анна Каренина» Л.Н. Толстого в жизни и творчестве Д.Г. Лоуренса Н.А. Кудрик // Русский язык и литература в учебных заведениях. - 2003. - № 5. - С. 13 - 17.

3. Кудрик Н.А. Поэтика «выдвижения». (Об особенностях использования художественных традиций Ф.М. Достоевского в ранней прозе Д.Г. Лоуренса) Н.А. Кудрик // Мова і культура. - 2003. - Вип. 6. - Т. 6/2. - С. 242 - 249.

4. Кудрик Н.А. Ранняя проза Д.Г. Лоуренса и романы Ф.М. Достоевского Н.А. Кудрик // Наука і сучасність. Зб. наук. праць - К.: Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, 2004. Т.46. - С. 217 - 223.

5. Кудрик Н.О. Лоуренс і Толстой Н.О. Кудрик // Вісник Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. - 2004. - № 7. - С. 73 - 76.