Гуманістична філософія драматургії Уільяма Шекспіра. Характеристика творчості У. Шекспіра, концепція людини і світу в трагедії "Гамлет". Естетична сутність п"єси. Образ Гамлета як мислителя. Криза гуманізму, зміна світовідчуття, боротьба добра і зла.
В перші роки XVII століття в творчості Шекспіра відбувається помітна зміна. Життєрадісні мотиви поступаються глибоким роздумам про найболючіші протиріччя буття, і він створює шедеври, наповнені трагічним світовідчуттям. Така зміна настрою ні в якому разі не означає спаду творчості драматурга, навпаки, приходить час його найвеличніших шедеврів як художника. Він створює "Гамлета", "Короля Ліра", "Отелло" і "Макбета" - ці чотири шедеври, завдяки яким Шекспір і отримав визнання як художник світового значення, який зробив крок із своєї епохи в вічність. Така дійсна картина творчості Шекспіра у 1598-1601 рр. Твори, написані Шекспіром в цей час, дозволяють говорити про послідовність переходу драматурга до нового жанру і нової проблематики.Дослідники шекспірівського стилю відзначають у "Гамлеті" пять різних типів прози: 1) у формальних документах, тобто листах Гамлета, 2) у діалогах людей нижчого стану (гробарі), 3) у простій розмовній мові (Гамлет і актори, Гамлет і Гораціо), 4) у репліках, що свідчать про потьмарення розуму (кілька реплік Офелії і Гамлета), 5) особливе місце в прозі належить словам Гамлета про те, що небо, земля і люди вже більше не радують його (II. Активне використання слова "людина", зміна і збільшення лексичних засобів вираження позначуваного ним поняття, нове тлумачення і філософський зміст - все це повязане із ствердженням нового відношення до людини, характерного для світогляду передових мислителів епохи Відродження, епохи гуманізму, коли утверджується нове розуміння людини, людської індивідуальності. В основі вживання слова "людина" в цьому контексті лежить уявлення про людину як істоту, наділену нескінченними здібностями, високими розумовими якостями та красою тіла. Немає сумніву, що в основі співвідношення "людина - розум" лежить уявлення про розум як про суттєвий визначальний компонент змісту філософського поняття людина, причому словом "розум" позначається та якість, яка в першу чергу відрізняє людину від тварини. Таким чином у філософському осмисленні поняття "людина" чітко виступають два моменти, а саме - момент наявності розуму, інтелекту та момент наявності тіла, які разом обєднуються і творять філософський зміст поняття "людина".Коло питань, піднятих у "Гамлеті", охоплює чи не все істотне в житті - природу людини, родину, суспільство, державу. Але коли виникає критична ситуація, зявляються можливості різних рішень, і впевненість змінюється сумнівами, яке з них варто вибрати. Шекспір створив складну картину життя, що дає привід для різних умовиводів. Певно, від появи на цьому світі першої людини виникло питання про добро і зло. Гамлет, будучи людиною своєї епохи, мислителем, гуманістом, проходить шлях духовного самопізнання, шлях зростання, внутрішнього змужніння.
План
План
Вступ
Розділ 1. Драматургія Шекспіра
1.1 Шекспір і гуманізм
1.2 Трагічне у Шекспіра
Вывод
Коло питань, піднятих у "Гамлеті", охоплює чи не все істотне в житті - природу людини, родину, суспільство, державу. Трагедія аж ніяк не дає відповіді на всі поставлені в ній питання. Такого наміру у Шекспіра і не було. Впевнені відповіді на проблеми легко даються при нормальному стані суспільного й особистого життя. Але коли виникає критична ситуація, зявляються можливості різних рішень, і впевненість змінюється сумнівами, яке з них варто вибрати. "Гамлет" - художнє втілення саме таких критичних моментів життя. Тому, я думаю, даремно запитувати: "Що хотів сказати своїм твором Шекспір?". "Гамлет" неможливо звести до однієї всеохоплюючої формули. Шекспір створив складну картину життя, що дає привід для різних умовиводів. Зміст "Гамлета" ширше подій що в ньому відбуваються. До того ж ми і самі розширюємо зміст твору, переносячи сказане в ньому на більш близькі і зрозумілі нам життєві ситуації, вже не схожі на ті, які зобразив Шекспір.
У трагедії Шекспіра "Гамлет" відтворене життя епохи Відродження, точніше - криза гуманізму, перехід до барокового світовідчуття. Гамлет - людина свого часу, тому не завжди його розуміє нинішній читач. У той же час Гамлет поза часом, бо проблеми, які він вирішує,- вічні, вони хвилювали різних людей у різні часи. Певно, від появи на цьому світі першої людини виникло питання про добро і зло.
Між цими двома поняттями іде вічна боротьба. Людині ж випало на долю вибирати між добром і злом. Комусь вдається врівноважити їх, знайти "золоту середину", хтось постійно змінює свою позицію, бо ніяк не зрозуміє, що ж справді є зло, а що - добро. Так і Гамлет, адже і він казав, що викорінити зло можна тільки злом, і ще: "Щоб бути добрим - мушу бути лютим".
Гамлет, будучи людиною своєї епохи, мислителем, гуманістом, проходить шлях духовного самопізнання, шлях зростання, внутрішнього змужніння. Йому непросто покинути світ рожевих дитячих мрій, у полоні яких він жив, і сприйняти життя таким, яким воно є насправді. У Гамлета була любляча сімя, він отримував у житті все найкраще. І от наступає кінець казки. Чарівний світ приємних мрій і сюрпризів скінчився - перед Гамлетом постало справжнє життя в усій своїй неприкритій чорноті. Він утрачає рідного батька, замість трону має інший спадок - улесливого дядька-вбивцю; навіть матір тепер він побачив зовсім іншою: здатною на зраду, зраду памяті батька і честі родини.
Гамлетові дуже важко. Як бути? Чи прийняти світ таким, яким він є, чи стати на бій зі злом? Чи жити за загальними правилами і робити вигляд, що все гаразд, чи назвати все своїми іменами? Гамлет знає, як має бути в ідеалі, він прагне ідеалу. В одному з монологів принц каже, що людина - найдорогоцінніший скарб, "вінець природи". Хто ж, як не людина, має бути найбільш доброчесним, високопорядним, благородним?
Гамлет із болем у душі переконується, що більшість людей - не такі вже й високогуманні особистості, тому у розпачі вигукує: "Хіба ж людина той, хто їжу й сон Вважає головним?! Лише тварина."
На кладовищі, коли Гамлет тримає череп "бідного Йорика", ми ніби разом із ним прозріваємо: усі ми тлінні: хто був великим і хто був малим - усі станем прахом: "Великий Цезар вмер - і глина він. Дірки, можливо, затикають ним."
Ця проблема знову ж таки має два аспекти - оптимістичний і песимістичний. Гамлет у печалі, тому в усьому знаходить трагічність.
Трагедія не тільки багата думками сама по собі, але вона спонукає до думок, що у ній прямо не висловлені. Це один з тих творів, що дивно стимулюють мислення, збуджують у нас творчий початок. Мало хто залишається не зворушеним трагедією. Для більшості вона залишається тим особистим надбанням, про яке кожний відчуває себе вправі судити. Зрозумівши Гамлета, перейнявшись духом великої трагедії, ми не тільки осягаємо думки одного з кращих розумів; "Гамлет" - один з тих творів, у якому виражена самосвідомість людства, усвідомленням їм протиріч, бажання перебороти їх, прагнення до удосконалювання, непримиренність до усьому, що вороже людяності.
Список литературы
Реферат
Курсова робота: 35 стор., 23 джерела
Тема роботи: Концепція людини і світу в трагедії Шекспіра "Гамлет"
Обєкт дослідження: трагедія "Гамлет" Шекспіра
Мета роботи: визначити особливості гуманістичної позиції драматурга, його філософію, проаналізувати особливості трагізму в "Гамлеті" та відображення світогляду Шекспіра у трагедії.
Методика: історико-літературний аналіз
Результати дослідження можуть бути застосовані у курсі "Історія зарубіжної літератури XVI ст." та у спецкурсах з історії англійської літератури
Феномен Уільяма Шекспіра, що експлікується у багатовимірності та позачасовій актуальності його творчої спадщини, уже протягом чотирьох століть відчутно впливає на розвиток світової культури. Популярність англійського генія "усіх часів і народів" зумовлюється не лише ідейно-естетичною глибиною його творчого доробку, а й спроможністю впливати на формування того чи іншого національного культурного канону.
У лоні сучасного вітчизняного шекспірознавства можна виокремити три магістральні напрямки досліджень: вивчення поетики шекспірівського канону і особливостей творчих пошуків видатного англійця, компаративний аналіз українських перекладів і оригіналів текстів Шекспіра, осмислення аналітичного досвіду і наукових здобутків світового шекспірознавства.
Й.В. Гете в романі "Роки навчання Вільгельма Майстера" (1795-1796) охарактеризував Гамлета як людину, духу якого суперечить покладене на нього завдання помсти. Відтак виникло уявлення про шекспірівського героя, що надовго закарбувалося у свідомості людей. Численні трактування трагедії зосередилися на особистості героя. Виникла легенда про Гамлета, що не збігалася з тим, який він у пєсі. Письменники і мислителі вишукували в герої Шекспіра риси, близькі їм, користувалися Гамлетом для того, щоб виразити свій світогляд і умонастрій, властивий їхньому часу, але не епосі Відродження.
Історія гамлетівської критики відображає розвиток духовного життя нового часу. У творах, присвячених "Гамлетові", ясно відображаються різні філософські, суспільні, естетичні вчення ХІХ-ХХ століть. Попри все те, що пропоновані трактування були часом дуже субєктивними, а іноді навіть довільними, їх поєднувало усвідомлення величезних глибин думки, схованих у трагедії. "Гамлет" живив духовне життя багатьох поколінь, що гостро відчували розлад між дійсністю й ідеалами, що шукали виходу з протиріч, що впадали у відчай, коли суспільна ситуація виявлялися безвихідною. Образ героя став втіленням високої людяності , прагнення до істини, ненависті до усього, що спотворює життя. Оскільки своє споріднення з Гамлетом відчували в періоди кризи багато людей, тому в його характері підкреслювали перевагу думки над дією, слабкість волі, надмірну схильність до міркування. Гамлет став символом людини хиткої, безвладної і пасивної. [7, c.13-14]
Спроби окремих критиків розруйнувати цю легенду були безуспішними, бо противники "слабкого" Гамлета впадали в іншу крайність. Недарма ще Карл Маркс з іронією писав про таку обробку "шекспірівського Гамлета, в якій не вистачає не тільки меланхолії Датського принца, а й самого Датського принца." Позитивною стороною прибічників "сильного Гамлета" було те, що вони змусили повернутися до тексту трагедії і нагадали ті сторони її дії, які спростовували думку про повну бездіяльність принца.
Значна частина гамлетівської критики страждала від однобічності. Характер героя розглядався як раз і назавжди даний і послідовний в своїй непослідовності від початку до завершення трагедії.
Велика заслуга Белінського в тому, що він побачив характер героя в розвитку. Разом з тим все частіше критики намагалися проаналізувати всю поведінку Гамлета, шукаючи пояснення кожному моменту його життя в трагедії. Такий підхід допоміг здоланню примітивних однобічних трактувань і разом з тим виявив всю складність шекспірівського метода відображення людини.
Різноманітність реакцій Гамлета на оточуючу його дійсність, різне ставлення до різних людей,противоріччя думки і оцінки самого себе - все це отримало визнання і було оголошено найбільшою чеснотою в його методі зображення людини. [13, c.23]
"Гамлет" - філософська трагедія. Не в тому значенні, що пєса містить виражену в драматичній формі систему поглядів на світ. Шекспір створив не трактат, що дає теоретичний виклад його світогляду, але художній твір. Він недарма з іронією зображує Полонія, що повчає сина, як треба поводитися. Недарма й Офелія глузує з брата, що читає їй морать, а сам далекий від того, щоб дотримуватися її. Навряд чи ми помиримося, припустивши, що Шекспір усвідомлював даремність моралізування. Мета мистецтва не повчати, а як говорить Гамлет: "тримати ніби дзеркало перед природою".
Зображувати людей такими якими вони є, - так розумів Шекспір завдання мистецтва. Художнє зображення повинно бути таким, щоб читач і глядач був здатний сам дати моральну оцінку кожному персонажу. Саме так створені ті, кого ми бачимо у трагедії.
Арнольд Кеттл у праці "Від "Гамлета" до "Ліра" поставив своєю ціллю простежити ідейні і художні порухи, що відбувалися в творчості Шекспіра за невеликий проміжок часу.
А. Кеттл переконливо аргументує тезу про те, що перемога, яку отримує Гамлет, має лише частковий характер, що Гамлет - гуманіст. Вимушений в останньому акті капітулювати перед Гамлетом - принцем. Цю капітуляцію А. Кеттл пояснює строго історично, вловлюючи в ній типову долю гуманіста XVI століття, що розкриває "невідповідність між теорією і практикою". Порівнюючи фінали "Гамлета" і "Ліра"", А.Кеттл підкреслює те очевидне, але яке дуже часто опускається із виду, що в обох пєсах головний герой виявляється переможенним не ворогами, не особистою слабкістю, а історією. При цьому А.Кеттл проговорюється, що така поразка Гамлета зовсім не суперечить твердженню про героїзм Принца Датського [14]. шекспір гамлет гуманізм філософія1. Аникст А.А. Творчість Шекспіра. М., 1963.
2. Аникст А.А. Театр эпохи Шекспира М., 1965.
3. Аникст А.А. Трагедия Шекспира "Гамлет". М., 1986.
4. Астангов М. Думки про Гамлета. Шекспірівський збірник, 1961.
5. Верцман И. Гамлет Шекспира. М., 1964.
6. Виспянський С. Студїї над Гамлетом. К., 2006.
7. Жерикова Н. О творчестве Шекспира. К - дар., 1955.
8. Зубов М. Постановнику про Гамлета. Шекспірівський збірник, 1961.
9. Козинцев Р. Наш сучасник Вільям Шекспір. Л - М., 1966.
10. Козинцев Р. Людина, яка давла занадто багато волі своєму розуму. Шекспірівський збірник, 1961.
11. Комарова В.П. Личность и государство в исторических драмах Шекспира. Лен, 1977.
12. Лінгвістичний енциклопедичний словник під ред. Ярцевої В.М. М., 1990.
13. Морозов М.М. Статті про Шекспіра. М., 1964.
14. Морозов М.М. Шекспір. Життя чудових людей. М., 1966.
15. Парфьонов А. Театральність Гамлета. Шекспірівськиі читання 1978 під ред. Аникста А. М., 1981.
16. Пінський Л.Є. Реалізм епохи Відродження. М., 1961.
17. Пінський Л.Є. Шекспір. Основні начала драматургії. М., 1971.
18. Романець В.А. Історія психології: Стародавній світ. Середні віки. К., 2005.
19. Шведов Ю. Вільям Шекспір. Дослідження. М., 1975.
20. Шекспір У. Гамлет, принц данський. К., 2008.
21. Knights L.C. An approach to Hamlet. London., 1960.
22. Shakespeare W. Hamlet Prince of Denmark зі словником і коментарем професора Морозова М. М., 1939.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
