Концепція культурницького націоналізму в українській історико-філософській думці - Автореферат

"Націоналізм", "національна ідея", "національна свідомість" - це нині чи не найчастіше вживані поняття у суспільствознавчій науці, хоча їх конкретний зміст кожен розуміє по-своєму. Політик, чи автор, який осмислює національну ідею, намагається дати власну відповідь на запитання, що таке нація чи націоналізм. Актуальність дисертації випливає ще й із такої методологічної ситуації, коли сучасні дослідники націй і націоналізму стверджують, що більш правильно говорити про різновиди "націоналізму". Ця проблема має загальний характер, проте щодо української нації та націоналізму зокрема вона особливо гостра, як засвідчують публікації останніх років. Проте, донині немає в українській націології однозначного визнання і визначення "культурницького" націоналізму, що й зумовило вибір теми дослідження. культурницький націоналізм концепція українаПраці теоретиків концепції культурницького націоналізму, що осмислювали ці ідеї у ХІХ і ХХ ст., опубліковані в антології "Націоналізм". До осмислення концепції культурницького націоналізму як її методологічна основа прислужилися праці теоретиків націоналізму Е. Отже, сутність націоналізму слід аналізувати й розглядати в контексті певної країни, нації, історичного періоду, відповідно до цілей, які ставили перед собою представники цієї ідеології. Перший підрозділ "Провідні концепції походження сутності та типології націоналізму" знайомить із процесом становлення й осмислення понять нації та націоналізму в європейській культурі, зокрема, з дослідженнями теорії нації, оскільки в одних концепціях її ознакою постає "національний дух", (національна свідомість, національний характер), у других - це психологічне поняття, "несвідома психологічна спільнота", в інших ознака нації зводиться до спільності, що сформувалася на основі спільної долі, спорідненого мислення людей тощо. Внесок доби романтизму в історію національної свідомості в Польщі виразно засвідчив відмінності між нацією у розумінні політичному (нація-держава) і нацією в розумінні культурному (нація як спільність етнічно-мовна, субєкт окремої культури).Націоналізм як ідеологія самовизначення європейських націй інтенсивно утверджується в епоху Романтизму, в період "весни народів" першої половини ХІХ ст. Культурницький націоналізм характеризується увагою до власної історії, усної народної творчості, яка засвідчує "дух народу", рідної мови, традицій культури, релігій та ін. У країнах Європи після Великої французької революції спостерігаються різні прояви культурницького націоналізму, які обєднує одна спільна риса - це націоналізм бездержавних націй, що усвідомили себе субєктом історії. У роботі детально охарактеризовано культурницький націоналізм німецький, італійський, чеський, словацький та польський, кожний з яких, маючи свою специфіку, все ж прислужився для формування українського культурницького націоналізму. Саме творчість і діяльність організаторів товариства можна розглядати витоки ідей українського культурницького націоналізму.Греко-католицька церква і розвиток культурно-мистецьких традицій галицьких українців в ХІХ на поч. Ідея нації та націоналізму у творчості Тараса Шевченка та Івана Франка // Мультиверсум: філософський альманах. Типологія націоналізму в контексті європейського досвіду ХІХ століття // Вісник Львівського університету: Філософські науки. Національна ідея у духовній музиці Галичини (ХІХ ст.) // Матеріали Міжнародного симпозіуму "Християнство і національна ідея". Релігійне обґрунтування самодостатності та незалежності українського народу // Матеріали ХІІ міжнародної наукової конференції "Історія релігій в Україні".

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇГОЛОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Націоналізм як ідеологія самовизначення європейських націй інтенсивно утверджується в епоху Романтизму, в період "весни народів" першої половини ХІХ ст. Детальне вивчення й аналіз цих процесів розпочинається у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., коли викристалізовуються основні концепції й типології націоналізму.

Культурницький націоналізм характеризується увагою до власної історії, усної народної творчості, яка засвідчує "дух народу", рідної мови, традицій культури, релігій та ін. У країнах Європи після Великої французької революції спостерігаються різні прояви культурницького націоналізму, які обєднує одна спільна риса - це націоналізм бездержавних націй, що усвідомили себе субєктом історії. У роботі детально охарактеризовано культурницький націоналізм німецький, італійський, чеський, словацький та польський, кожний з яких, маючи свою специфіку, все ж прислужився для формування українського культурницького націоналізму.

В епоху Романтизму творчість польських мислителів, спрямована на утвердження ідей польського культурницького націоналізму, служила зразком для діячів української духовної культури. Спостерігається ряд паралелей, зокрема між творчістю А. Міцкевича та діячів Кирило-Мефодіївського товариства (М. Костомаров "Закон Божий"). Саме творчість і діяльність організаторів товариства можна розглядати витоки ідей українського культурницького націоналізму.

Публіцистична, літературна, дослідно-наукова творчість М. Костомарова, П. Куліша, Т. Шевченка, В. Білозерського, М. Гулака та ін. спрямована на послідовне утвердження української історії, традицій культури, української мови ("кулішівка"), дослідження фольклору як носія "духу народу". Праця діячів товариства продовжена учасниками "громадського руху", які в умовах тотальної заборони української мови організували недільні школи, публікували журнали, збирали документальні свідчення специфічності української духовної культури, її самобутності.

Творчість "громадівців" - В. Антоновича, М. Драгоманова і О. Потебні та ін. спрямована на наукове обґрунтування українського культурницького націоналізму. В. Антонович заснував українську історичну школу для збору, систематизації та вивчення історичних джерел, М. Драгоманов утверджував українську самобутність як історик, публіцист, етнограф, літературознавець, економіст і філософ, О. Потебня дослідив органічний звязок мови зі специфічним світосприйняттям людини, утверджуючи самобутність кожної національної мови, передусім української.

Іван Франко утверджував український культурницький націоналізм своєю науковою та літературно-публіцистичною працею. Етнограф, фольклорист, історик літератури, філософ національної ідеї не уявляв історичного прогресу без нації - його органічної, невідємної, "натуральної" складової. Все поза рамки нації вважав "фарисейством", що інтернаціональними ідеалами прикриває наміри однієї нації панувати над іншою.

Модерний період українського націотворення (поч. ХХ ст.) характеризується наявністю ідей культурницького націоналізму у програмах майже усіх політичних партій України. Так, М. Грушевський, С. Рудницький та ін. - визначні особистості, виховані народниками, були яскравими носіями цінностей культурницького націоналізму. Леся Українка як представник української соціал-демократії в художніх та публіцистичних творах однозначно висловлювалась про самодостатність та право на незалежність українського народу.

Фактором і чинником утвердження національної самобутності в Галичині кінця ХІХ- поч. ХХ ст. була УГКЦ, яка виховала плеяду національно свідомих діячів. Митрополит А. Шептицький перетворив Церкву на стрижень державотворення, мецената національного мистецтва, мови і освіти. Очолювана А. Шептицьким УГКЦ стала дієвим фактором національно-політичного визволення українців. За основу самовизначення Шептицький брав етнографічну ознаку.

У першій половині ХІХ ст. філософсько-ідеологічне становлення українського культурницького націоналізму відбувалося під впливом німецького етнічного та італійського революційного романтизму. Вагоміший вплив спричинила чеська та словацька модель традиції державності з етнічною осібністю народу (тяглість і спадкоємність державницьких та етнічних традицій), процесом його виокремлення, та невтомна боротьба поляків за відновлення своєї державності. На початку ХХ століття найпомітніший вплив на формування українського культурницького націоналізму спричинив польський політичний націоналізм, частково через близьке сусідство країн і щільні взаємозвязки, частково через надмірно агресивні утиски українського населення на теренах Речі Посполитої. Великим був вплив і російського месіанізму, що виступав протидія та водночас активізуюча сила.

Ідеї українського культурницького націоналізму донині актуальні, незважаючи на 14 років існування суверенної України. Проблеми української мови, освіти, історії, традицій культури продовжують активізувати різні політичні сили, особливо ті, які працюють в контексті Російського імперського світогляду. Саме вони розігрують карту другої державної мови і сепаратизму, твердять про відсутність української культури тощо. У таких умовах культурницький націоналізм не втрачає свого значення.