Концепція кримінально-правової охорони права людини на життя в Україні - Автореферат

Оскільки положення про першочерговий захист права людини на життя підкреслюється низкою конституційних та галузевих норм, які визнають право на життя та гарантують його непорушність, відповідно, постає необхідність першочергового відображення у Програмі питань забезпечення, охорони та захисту права людини на життя. У системі гарантій права людини на життя важливе місце займає його кримінально-правова охорона, оскільки завданням Кримінального кодексу (КК) України є правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина від злочинних посягань, а також запобігання злочинам. Охорона права людини на життя у кримінальному праві в основному здійснюється шляхом встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти життя та здоровя особи (Розділ II КК України 2001 р.). Охорона права людини на життя забезпечується і шляхом регламентації права людини на самозахист. Отже, кримінально-правова охорона права людини на життя є досить складним явищем, яке потребує комплексного, системно-функціонального, концептуально нового підходу, який повинен знайти відображення у новій Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя як елементу національної Програми забезпечення та охорони прав і свобод людини і громадянина.“Кримінально-правова охорона права людини на життя як елемент національної Програми забезпечення та охорони прав і свобод людини і громадянина” відзначається, що Конституція України зумовила подальший прогрес кримінального законодавства щодо прав людини. Досліджуючи у контексті Концепції питання обєкту злочину, приходимо до висновку, що загальним обєктом злочину необхідно визнавати права та свободи людини і громадянина (це положення підтверджується результатами опитування, проведеного автором серед працівників правоохоронних органів: 100% респондентів вважають доцільним визнавати обєктом злочину права і свободи людини і громадянина). До змісту права людини на життя у контексті кримінального права входять: юридичне визначення початкового та кінцевого моментів життя людини (що зумовлює виникнення і самого права людини на життя); право вимагати від інших субєктів вчинення певних дій, спрямованих на забезпечення чи захист права на життя або утримання від їх вчинення (тобто право вимагати від інших осіб утриматися від протиправного позбавлення життя людини); право людини на самозахист свого життя, тобто допустимість спричинення шкоди (в тому числі і позбавлення життя) в умовах необхідної оборони, крайньої необхідності (тобто захист свого життя і здоровя та життя і здоровя інших осіб від протиправних посягань не забороненими законом способами) або затримання злочинця; право людини вільно розпоряджатися своїм життям, тобто питання евтаназії у кримінальному праві (“право на смерть”); проблема смертної кари. “Юридичне визначення та законодавче закріплення меж кримінально-правової охорони права людини на життя” аргументується, що кримінально-правова охорона має певні правові межі, оскільки вона починається з моменту виникнення права на життя і припиняється з його втратою. “Законодавство про кримінальну відповідальність як елемент Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя” встановлюється, що кримінально-правова політика реалізується через право та в рамках права; завдання кримінального законодавства полягає в тому, щоб забезпечити охорону прав та свобод людини і громадянина і, в першу чергу, права людини на життя.Концепція кримінально-правової охорони права людини на життя є системою таких елементів: кримінально-правова політика держави, закон про кримінальну відповідальність, кримінальна відповідальність та заходи кримінально-правового характеру; враховує практику застосування кримінально-правових норм. Головна мета Концепції полягає: по-перше, у переосмисленні обєкта кримінально-правової охорони з позицій прав і свобод людини і громадянина; по-друге, у першочерговому захисті та охороні права людини на життя і максимальному підвищенні рівня та якості ефективності забезпечення охорони права людини на життя у кримінальному праві як на законодавчому рівні, так і на практиці. Конкретні права чи свободи (або їх сукупність) виступають родовим або безпосереднім обєктом злочину (право на життя, на здоровя, на працю, на житло, на безпечні умови життєдіяльності в цілому та ін.).

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У дисертаційному дослідженні здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз проблематики кримінально-правової охорони права людини на життя, в результаті якого сформульовано ряд висновків.

Констатовано необхідність розробки проекту Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя як елементу національної Програми забезпечення та охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні. Концепція кримінально-правової охорони права людини на життя є системою таких елементів: кримінально-правова політика держави, закон про кримінальну відповідальність, кримінальна відповідальність та заходи кримінально-правового характеру; враховує практику застосування кримінально-правових норм. Головна мета Концепції полягає: по-перше, у переосмисленні обєкта кримінально-правової охорони з позицій прав і свобод людини і громадянина; по-друге, у першочерговому захисті та охороні права людини на життя і максимальному підвищенні рівня та якості ефективності забезпечення охорони права людини на життя у кримінальному праві як на законодавчому рівні, так і на практиці.

Загальним обєктом злочину необхідно визнавати права та свободи людини і громадянина. Конкретні права чи свободи (або їх сукупність) виступають родовим або безпосереднім обєктом злочину (право на життя, на здоровя, на працю, на житло, на безпечні умови життєдіяльності в цілому та ін.).

Концептуальне наповнення поняття “охорона” є ширшим, ніж поняття “захист”, і, відповідно, охорона полягає як в попередженні порушень прав і свобод, так і в їх захисті. Поняття “захист” є складовою частиною поняття “охорона”. Виходячи із завдань, що стоять перед кримінальним правом, охоронна функція повинна визнаватися однією з головних функцій кримінального права, вона полягає у захисті правоохоронюваних інтересів шляхом встановлення кримінально-правової заборони та у застосуванні норм кримінального права у випадках вчинення злочину.

Право людини на життя - це природне невідємне право, що забезпечує природне існування людини як фізичної особи та одиниці громадянського суспільства і є захищеним нормативно-правовими актами - міжнародно-правовими, конституційними та актами інших галузей права. До ознак права людини на життя належать: - право людини на життя є природним невідємним правом, людина має це право лише в силу того факту, що вона є людиною;

- право людини на життя виникає з моменту появи самого життя і втрачається зі смертю людини;

- виникнення права людини на життя не залежить ні від волевиявлення власника цього права, ні від держави, яка лише має змогу констатувати наявність такого права та забезпечити його охорону і захист;

- право людини на життя може мати абсолютний або відносний характер (законодавство України ґрунтується на принципі, що право людини на життя є відносним);

- право людини на життя є правом, яке не передається в силу своєї особливої природи;

- право людини на життя неможливо поновити у випадку його втрати з будь-яких причин, оскільки людське життя не підлягає відновленню.

Життя людини виникає ще в утробі матері на 22 тижні вагітності, відповідно, і право людини на життя виникає саме в цей період. Беручи до уваги дійсний початок життя людини, необхідно забезпечити повноправну кримінально-правову охорону життя людського плоду і його права на життя на пізніх місяцях внутрішньоутробного розвитку, криміналізувавши незаконні пізні аборти та інше умертвлення плоду із сформованим головним мозком як злочини проти життя. Таким чином, умисне умертвлення плоду віком понад 22 тижні (в утробі матері чи поза нею), повинно вважатися вбивством. На нормативному рівні пропонується: - по-перше, внести зміни до ст. 117 КК України “Умисне вбивство матірю своєї новонародженої дитини”. Диспозицію статті доцільно було б викласти таким чином: “Умисне вбивство матірю дитини, яку вона виношує, у період понад 22 тижні вагітності, під час пологів або відразу після пологів”;

- по-друге, у звязку із запропонованими змінами до ст. 117 КК виникає потреба у розясненні питання: кого ж необхідно вважати потерпілим (“предметом”) у разі вчинення злочинів проти життя. Це розяснення необхідне для того, щоб виключити непорозуміння при застосуванні інших норм Кримінального кодексу. Це питання пропонується вирішити таким чином: доповнити ст. 115 КК України приміткою, в якій зазначити, що “людиною в статтях цього Кодексу необхідно вважати дитину віком понад 22 тижні вагітності, новонароджену дитину, іншу фізичну особу до настання смерті”.

- по-третє, потребують змін п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, оскільки вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності є обтяжуючою обставиною при вчиненні вбивства; та ч. 1 ст. 121 КК (в межах однієї з ознак тяжкого тілесного ушкодження, а саме переривання вагітності). Ці норми потребують доповнення, а саме: п. 2 ч. 2 ст. 115 КК “вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності строком не більше аніж 22 тижні” і ч. 1 ст. 121 КК: “переривання вагітності, строк якої не перевищує 22 тижнів”.

Кримінально-правова політика - науково обґрунтований напрямок діяльності органів державної влади та громадськості, що полягає у визначенні основних напрямків, цілей і засад впливу на злочинність (є фундаментом формування кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства), регулюванні практики їх застосування, розробці й реалізації заходів, спрямованих на охорону прав і свобод людини і громадянина та попередження злочинності. Обґрунтовується необхідність виділення найважливішого напрямку у кримінально-правовій політиці, а саме забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Кримінально-правова політика як елемент Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя покликана в першу чергу охороняти та забезпечувати право людини на життя.

Законодавство про кримінальну відповідальність як елемент Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя відображає головну ідею політики у сфері охорони права людини на життя і покликане забезпечити всебічну, повну і першочергову охорону природного права людини - права на життя. Являючи собою нормативний акт, прийнятий уповноваженим органом державної влади, воно містить юридичні норми, що встановлюють підстави та принципи кримінальної відповідальності за злочинні посягання на право людини на життя, визначають коло суспільно небезпечних діянь, які є злочинами проти права людини на життя та покарання, які передбачені за їх вчинення.

З урахуванням розуміння прав та свобод людини і громадянина як обєкта злочину, необхідно переосмислити завдання КК України, що передбачене у ч. 1 ст. 1 Загальної частини КК: “Кримінальний кодекс України повинен мати своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам”.

Новий погляд на обєкт злочину як права і свободи людини і громадянина є підставою для нової систематизації Особливої частини Кримінального кодексу. Особлива частина Кримінального кодексу України повинна відкриватися розділом I КК України з назвою “Злочини проти права на життя та здоровя особи”.

Безпосередньою формою кримінально-правової охорони права людини на життя є самозахист (ст. 27, ч. 5 ст. 55 Конституції України). Залежно від характеру діяння, виділено такі види самозахисту: активний і пасивний. При активному самозахисті особа активно протидіє суспільно небезпечному діянню, захищаючи своє життя та здоровя або життя та здоровя інших осіб. Пасивний самозахист означає, що особа не вчиняє дій, які вимагаються від неї законом і іншими нормативно-правовими актами, і які загрожують її життю та здоровю.

Кримінальна відповідальність як елемент Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя розглядається як інститут кримінального права, який стоїть на сторожі захисту прав та свобод людини і громадянина, і - в першу чергу - права людини на життя. Винна особа підлягає кримінальній відповідальності тому, що посягає на права і свободи інших людей і громадян.

Не усяке позбавлення людини життя є свавільним і, відповідно, таким, що порушує закон. Евтаназія не може розглядатися як свавільне позбавлення людини життя, оскільки сама людина дає згоду на таке діяння, отже, евтаназія не суперечить ст. 27 Конституції України. Легалізація евтаназії видається неприпустимою, оскільки вона: по-перше, може призвести до зловживань стосовно хворих та людей похилого віку; по-друге, право розпорядитися своїм життям делегується іншій особі, що неприпустимо.

Визначено основні умови здійснення людиною права на життя у кримінальному праві: реальна можливість людини вимагати від держави виконання свого обовязку - захищати право людини на життя (що проявляється у встановленні в законі кримінальної відповідальності за позбавлення потерпілого життя); правильна кваліфікація діяння та притягнення до кримінальної відповідальності згідно з діючим законодавством особи, яка вчинила злочин та призначення їй справедливого покарання; детальна регламентація у кримінальному законодавстві права людини на необхідну оборону, крайню необхідність тощо (тобто регламентація права людини на самозахист життя).

При побудові конкретних складів злочинів необхідно виходити із розуміння обєкта злочину як прав та свобод людини і громадянина і при цьому враховувати значущість того чи іншого права або тих чи інших свобод. Право людини на життя очолює ієрархію прав та свобод і тому повинно виступати основним безпосереднім обєктом. Склади злочинів, що передбачають відповідальність за умисне посягання, в яких право людини на життя виступає додатковим обовязковим безпосереднім обєктом, повинні бути декриміналізовані (статті 112, 348, 379 КК України). Відповідно, статтю 115 КК України доцільно доповнити особливо кваліфікуючою ознакою вбивства: “Вбивство державного чи громадського діяча (Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Премєр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії), працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного, чи їх близьких з метою протидії законній діяльності зазначених осіб або з помсти за таку діяльність, - карається…”.

Право людини на життя повинно виступати як найвища соціальна цінність, особливо право на життя новонародженої дитини. Цьому положенню не відповідає практика застосування ст. 117 КК України, коли умисел на позбавлення новонародженої дитини життя виник до моменту пологів. При встановленні такого факту доцільно притягувати до кримінальної відповідальності матір-дітовбивцю за ст. 115 КК. Ця прогалина може бути подолана при прийнятті нової Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоровя особи” (на сьогодні діє Постанова від 07.02.2003 р. № 2 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоровя особи”) шляхом викладення п. 21 цієї постанови у такій редакції: “Умисне вбивство матірю своєї новонародженої дитини слід кваліфікувати за ст. 117 КК у випадку, коли умисел на його вчинення виник під час пологів або одразу ж після них і якщо воно вчинено під час пологів або одразу ж після них…”.

Кримінальний кодекс України не закріплює положення щодо рівності прав і свобод потерпілих та осіб, що вчинили злочин. У законі про кримінальну відповідальність не знайшов свого відображення принцип рівності людей у своїх правах, проголошений ст. 21 Конституції України. Введення до Загальної частини КК України норми, яка б закріплювала принцип рівності людини та громадянина перед законом, сприятиме належній охороні прав засуджених до позбавлення волі. Ця норма може бути закріпленою у ст. 1-1 КК України і мати таку редакцію: “Особи, що вчинили злочини, рівні перед законом і підлягають кримінальній відповідальності незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового та службового стану, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських обєднань, а також інших обставин”.

Поновлення смертної кари у законодавстві є неприпустимим, оскільки смертна кара є порушенням права людини на життя.

1. Павленко Т.А. Проблеми кримінальної відповідальності за вбивство з мотивів співчуття // Зб. наук. пр. Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Право. - Харків, 2004. - Вип. 4. - С. 137-140.

2. Павленко Т.А. Право людини і громадянина на життя і здоровя (кримінально-правовий аспект) // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. Одеської національної юридичної академії. - Одеса: Фенікс, 2006. - Вип. 28. - С. 445-447.

3. Павленко Т.А. Щодо кримінально-правової охорони права людини на життя // Зб. наук. пр. Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Право. - Харків, 2006. - Вип. 7. - С. 113-122.

4. Павленко Т.А. Визначення початкового моменту кримінально-правової охорони життя людини (права людини на життя) // Зб. наук. пр. Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Право. - Харків, 2007. - Вип. 8. - С. 129-134.

5. Павленко Т.А. Обєкт і предмет дослідження кримінально-правових засобів охорони життя // Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку: Зб. наук. пр. - Харків: Вид-во національного ун-ту внутрішніх справ, 2004. - С. 85-87.

6. Павленко Т.А. Кримінально-правова охорона життя та здоровя засобами, що не становлять кримінальної відповідальності // Кримінально-правова охорона життя та здоровя особи: Наук.-практ. конф. Харків, 22-23 квітн. 2004 р. / Редкол.: Сташис В.В. (гол. ред.) та ін. - К.-Харків: «Юрінком Інтер», 2004. - С. 109-111.

7. Павленко Т.А. Щодо обєкта злочинів проти життя // Другі юридичні читання: Всеукр. наук. конф. Київ, 18 трав. 2005 р. - К., 2005. - С. 226-229.

8. Павленко Т.А. Особливості кримінально-правової охорони права на життя та здоровя неповнолітніх // Девіантна поведінка неповнолітніх: проблеми, пошуки, рішення: Міжнар. наук.-практ. конф. Харків, 30 лист. 2005 р.- Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2006. - С. 238-241.

9. Павленко Т.А. Щодо визначення поняття кримінальної політики // Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми: Міжнар. наук. конф. Донецьк, 17-18 лист. 2006 р. - Донецьк: Донецький юридичний інститут ЛДУВС, 2006. - С. 247-250.

10. Павленко Т.А. Злочини проти життя та здоровя особи у системі Особливої частини Кримінального кодексу України // Актуальні питання реформування правової системи України: III Міжнар. наук.-практ. конф. Луцьк, 2-3 черв. 2006 р.: У 2-х т. / Уклад. Т.Д. Климчик, І.М. Якушев. - Луцьк: РВВ “Вежа” Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. - Т.2. - С. 203-206.

11. Павленко Т.А. Питання співучасті в умисному вбивстві матірю новонародженої дитини // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення: Міжнар. наук.-практ. конф. 13-15 квіт. 2007 р.: У 2-х ч. - Львів: Львівський держ. ун-т внутрішніх справ, 2007. - Ч. 2. - С. 113-115.