Концепції розвитку та модернізації суспільства: історико-соціологічний аналіз дослідницьких програм - Автореферат

На тлі збереження гегемонії практикою інтелектуального “знищення” парадигмального “іншого” загострюється потреба у збалансованішому, багатовимірнішому та синтетичному підході, який можливо вибудувати, здійснивши реконструкцію найвпливовіших концепцій розвитку та модернізації у соціологічному дискурсі. Ці автори визначили епістемологічні підходи до вивчення соціологічного теоретизування про модерн, модернізацію та розвиток, проаналізували окремі дослідницькі програми, їхній соціокультурний та ідеологічний контекст, а також процес динаміки реальних модерних суспільств. Водночас жоден із цих науковців не переслідував мету дослідити еволюцію дослідницьких програм соціологічного дискурсу про розвиток та модернізацію з моменту його виникнення у повоєнний період і до сьогодні. експлікувати соціокультурні, ідеологічні та інтелектуальні передумови постання соціологічного дискурсу про розвиток та модернізацію у формі першої фази дослідницької програми модернізації; обгрунтувати поділ дослідницької програми модернізації на два типи (стадії) та ідентифікувати чинники трансформації першої, оптимістичної, фази дослідницької програми модернізації у другу, песимістичну;У першому розділі “Концепції розвитку та модернізації суспільства в соціології: теоретико-методологічні засади дослідження” досліджується історіографія проблем розвитку та модернізації в соціологічній літературі, окреслюється центральний статус соціологічного дискурсу про модерн у теоретизуванні західної академічної спільноти. Методологія дослідницьких програм у поєднанні з Веберовим ідеальним типізуванням пропонують ефективне знаряддя витворення адекватнішої концептуальної моделі еволюції дослідницьких програм соціологічного дискурсу про модернізацію та розвиток. Другий розділ “Еволюція дослідницької програми модернізації: від інтелектуальної гегемонії до кризи” визначає інтелектуальний, соціально-політичний та ідеологічний контекст виникнення дослідницької програми модернізації в американському академічному середовищі повоєнного періоду. Слушно розглядати ці дві течії не лише як окремішні логічні типи теоретизування, але й як історичні стадії розвитку мислення про суспільний розвиток та модернізацію, позаяк саме “оптимісти” задавали тон дебатам про третій світ у 1950-1960-х рр. Хронологічні рамки першої фази дослідницької програми модернізації окреслюються роботами М.Леві (показовим був його трактат “Родинна революція у сучасному Китаї”, виданий у 1949 р.), та працями С.Гантінгтона “Політичний розвиток та політичний занепад” (1964 р.) і “Політичний порядок у суспільствах, що змінюються” (1968 р.), які провістили про другу стадію теоретизування у рамках цієї школи. У третьому розділі дисертації “Дослідницька програма залежності та розвитку недорозвитку А.Г.Франка: ідеологія versus академічний дискурс” експлікуються теоретико-методологічні засади дослідницької програми А.Г.Франка та досліджується взаємодія ідеології та академічного дискурсу у теоретизуванні цього вченого, який, починаючи з 1960-х рр., розробляє глобальну концептуальну схему для аналізу взаємодії усіх трьох світів у рамках єдиної світової системи.